— Але це справді так, — втрутився я. — Це був фальшивий доктор.
— Зараз цей прикрий факт не викликає сумнівів, — мовив Верховцев, — але в той момент я був зовсім ошелешений. Коли "Пегас" полетів, я відразу ж вирушив до розвідників, і вони підтвердили: "Так, саме ви, докторе Верховцев, прилітали до нас місяць тому і цікавилися планами "Синьої чайки". Ось тоді я і збагнув, що Другому капітанові загрожує небезпека. І, найпевніше, від рук піратів. І я негайно подався на Венеру.
— Прилетів до мене, хвилюється, — усміхнувся Перший капітан. — Я спочатку навіть уторопати нічого не міг. Один Верховцев, другий Верховцев... Та коли розібрався, то зрозумів, що треба поспішати на допомогу. Але куди летіти? Ми запідозрили, що "Пегас" — піратський корабель, і вирішили простежити за вами. Ми побували в Палапутрі. Там нам Крабакас із Баракаса розповів про те, що ви купили говоруна, і про те, як хтось намагався перебити всіх говорунів на планеті. І ми знайшли того вуханя, який вам продав говоруна, і зрозуміли, що це той самий говорун, який раніше був у Другого капітана. Ще більше, нас мало не посадили на Палапутрі до в'язниці, тому що фальшивий доктор Верховцев побував там і торгував черв'яками. Ледве-ледве ми переконали вуханів-стражників, що черв'яками торгував не справжній Верховцев, а його двійник. На Криса чекає заслужена кара за спробу перебити всіх говорунів і знищити повітря на планеті. А кари за це вухані ще не придумали, але неодмінно придумають.
— Ой! — зойкнув товстун.
— А далі просто, — сказав Перший капітан. — Ми опитали всі маяки Галактики, і нам повідомили, що "Пегас" тримає курс до системи Медузи. А на планеті роботів ми дізналися, що ви тут побували і навіть вилікували роботів, змінивши їм мастило. А потім ми прилетіли сюди. І мало не спізнилися.
— А коли ви зрозуміли, що ми не пірати? — спитала Аліса.
— Уже в Палапутрі. А крім того, ми зустріли в космосі корабель археологів. На ньому летів Громозека. І він так ревно захищав професора, що ми йому повірили. Почали непокоїтися, що вам загрожує небезпека, — адже ви не вмієте поводитися з піратами.
— Не вміємо, — зітхнув Полосков. — Іншим разом будемо розумнішими.
— Іншого разу не буде, — мовив Перший капітан.
Він підійшов до товстуна, що сидів на кам'яній підлозі, і сказав:
— Час вийшов, Веселуне У. Або ти відкриваєш плиту, або ми з то бою взагалі більше не розмовлятимемо. Лічу до десяти: раз, два, три...
— Все скажу! — заквапився товстун. — Все скажу. Я з першої хвилини хотів сказати, та аж тремтів, боявся Криса. Я й зараз його боюсь. Адже він помститься мені. Неодмінно помститься. Найкраще, коли ви його вб'єте. Будь ласка, вбийте його!
— Але ж він твій друг, — сказав Верховцев. — Як же ти можеш бажати смерті другові, з яким разом чинив злочини стільки років?
— Він мені не друг! — вигукнув товстун. — Він мій найлютіший ворог! Я чесний пірат, а не бандит і не зрадник!
— Не гай часу, — мовив Другий капітан. — Відкривай плиту.
Товстун підвівся. На нього було противно дивитися. Ноги його не тримали, підгиналися, і живіт тремтів. Він зашкутильгав до стіни і, підійшовши до неї, натиснув невидиму для сторонніх кнопку. Частина стіни відійшла і за нею відкрився пульт керування.
— Зараз, — бурмотів товстун, —одну хвилинку... я все зроблю.
Він натискав на кнопки тремтячими товстими пальцями, і нареш ті плита зрушила з місця й від'їхала вбік.
Шлях нагору був відкритий.
— По кораблях! — скомандував Перший капітан. — Спочатку підіймається "Пегас". Далі він трохи збочить, і починає підійматися "Синя чайка". Екіпаж "Пегаса" прошу стати на свої місця.
Пішов дощ. Великі краплі залітали в світлий круг і лунко дзвеніли по кам'яній підлозі.
Товстун натиснув ще одну кнопку, і з підлоги виросла тонка драбина, дістала до краю білого круга і вчепилася за нього металевими кігтями.
— Оце те, що треба, — сказав Другий капітан. — Верховцев, про шу тебе, відведи разом із професором полонених нагору. Нехай нас там зачекають.
Полосков і Зелений стали на свої місця в "Пегасі", прибрали трап і закрили люк. Усі інші відійшли вбік і дивилися, як "Пегас" поволі піднявся в повітря і, затуливши на кілька секунд світло, виплив нагору.
— Ну що ж, — мовив Перший капітан, — усі тут, нікого не забули?
— Усі, — відповів я.
Верховцев повів по драбині двох піратів, а я підійшов до товстуна.
— Більше піратів нема? — спитав капітан у товстуна. — На вашому кораблі нема нікого?
— Присягаю всім святим, що більше тут не лишилося жодного чоловіка! Можна спокійно йти, — відповів Веселун У. — Спокійнісінько. А потім ми висадимо в повітря це підземелля разом із проклятим кораблем Криса. І сліду не залишимо від піратського гнізда. Я слушно кажу?
— Слушно, — усміхнувся Другий капітан. — Дай-но я погляну востаннє на мою в'язницю. Все-таки чотири роки тут просидів.
— Постривайте! — крикнула раптом Аліса. — Він же бреше!
— Хто бреше? — здивувався Перший капітан.
— Товстун бреше. Коли я бігла за говоруном, я чула стогін.
Розділ 23
ПОЛОНЕНИЙ У ПІДЗЕМЕЛЛІ
— Не може бути... — охнув товстун і затнувся.
— Де полонені? — спитав капітан.
І так спитав, що ніякого сумніву не було: зараз товстун усе розкаже.
І товстун відразу ж задріботів до тунелю. Він бурмотів:
— Я геть забув... це все Крис... Я завжди казав... і завжди був проти.
— Даруйте, капітане, — озвалась Аліса, поспішаючи за нами. — Я б неодмінно згадала, та було так багато подій, що я забула. Але я б обов'язково згадала...
— Не журися, дівчинко, — заспокоїв Перший капітан і поклав їй на маківку широку долоню. — Ти молодчина, і ніхто тебе не звинувачує. А з цим піратом ми поговоримо окремо.
— Отут, — сказав товстун. — Зараз я світло запалю. Все буде чудово... Як я міг забути! Це все Крис.
Спалахнуло світло, і ми побачили за невеликим залом, у якому стояв піратський корабель, ще один довгий тунель, перегороджений неподалік від входу товстими ґратами.
Товстун підбіг до ґрат і неслухняними пальцями намагався вставити ключ у замкову шпарину.
Перший капітан відібрав у нього ключ і відсунув убік ґрати. Ґрати зайшли у нішу в стіні.
— Я сам... я сам... — бурмотів товстун, але його ніхто не слухав.