Зелена тиша вічних піль
Залляла світ до ранку.
На серці не вщухає біль,
Ячить безперестанку.
Нагадує про плин утрат
І про минулі строки.
Я тишу цю пройшов стократ,
Я нею міряв кроки.
Я безнадійно занімів:
Пригнічує марнота
Мулького сухозлоття слів...
Якщо б розціпив рота,
Вони б лавиною мене
Змели. Чи біль цей зникне,
Коли мовчання спалахне
Непогамовним криком?
...Немов мара, пливе табун,
Ці коні — за рікою.
Волає у мені мовчун:
— Нема од слів спокою!
Жену од себе цих нездар,
Невдах усіх ґатунків.
А серця праведний радар
Шука родовищ думки.
Перекладач: Анатолій Глущак