Братові Євгену Тичині присвячую
Плуг
Сійте.
І Бєлий, і Блок…
На майдані…
Як упав же він…
Перезорюють зорі…
І буде так…
Міжпланетні інтервали…
Зразу ж за селом…
На могилі Шевченка. I
На могилі Шевченка. II
На могилі Шевченка. ІІІ
Месія
Із циклу "Сотворіння Світу". І
Із циклу "Сотворіння Світу". II
Із циклу "Сотворіння Світу". ІІІ
Листи до поета. Триптих
Мадонно моя…
Псалом залізу. I
Псалом залізу. II
Псалом залізу. ІІІ
Псалом залізу. IV
Ронделі. I
Ронделі. II
26 — II (11 — III). I
26 — II (11 — III). II
Я знаю…
Гнатові Михайличенку
Один в любов…
Плюсклим пророкам
Паліть універсали…
Плуг
Вітер.
Не вітер — буря!
Трощить, ламає, з землі вириває…
За чорними хмарами
(з блиском! ударами!)
за чорними хмарами мільйон мільйонів
мускулястих рук…
Котить. У землю врізає
(чи то місто, дорога, чи луг)
у землю плуг.
А на землі люди, звірі й сади,
а на землі боги і храми:
о пройди, пройди над нами,
розсуди!
Й були такі, що тікали.
В печери, озера, ліси.
— Що ти за сило єси? —
питали.
І ніхто з них не радів, не співав.
(Огняного коня вітер гнав —
огняного коня —
в ночі-)
І тільки їх мертві, розплющені очі
відбили всю красу нового дня!
Очі.
Сійте.
Сійте в рахманний чорнозем
з піснею, грою…
Над долиною, низом —
сонце горою!
Робіте — прокинувся вулик.
Тверезить земля:
од вас я, од вас тільки волі —
жодних кривлянь!
Будьте безумні — не зимні.
Нові, по нові марсельєзи!
Направо, наліво мечі —
ставте дієзи в ключі!
Ударте у мідь, обезхмарте!
Вірте (не лірте!), ідіть,
фанфарами крикніть вночі:
дієзи, дієзи в ключі!
І Бєлий, і Блок…
І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:
Росіє, Росіє, Росіє моя!..
Стоїть сторозтерзаний Київ,
і двістірозіп'ятий я.
Там скрізь уже: сонце! — співають: Месія! —
Тумани, долини, болотяна путь…
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, —
не може ж так буть!
Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.
Під регіт і бурю, під грім од повстань
од всіх своїх нервів у степ посилаю —
поете, устань!
Чорнозем підвівся і дивиться в вічі,
і кривить обличчя в кривавий свій сміх.
Поете, любити свій край не є злочин,
коли це для всіх!
На майдані…
На майдані коло церкви
революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули:
за отамана буде.
Прощавайте, ждіте волі, —
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло —
тільки прапори цвітуть…
На майдані коло церкви
посмутились матері:
та світи ж ти їм дорогу,
ясен місяць угорі!
На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч.
Як упав же він…
Як упав же він з коня
та й на білий сніг.
— Слава! Слава! — докотилось
і лягло до ніг.
Ще ж як руку притулив
к серцю ік свому.
Рад би ще він раз побачить
отаку зиму.
Гей, рубали ворогів
та по всіх фронтах!
З криком сів на груди ворон,
чорний ворон-птах.
Вдарив революцьонер —
захитався світ!
Як вмирав у чистім полі —
слав усім привіт.
Перезорюють зорі…
Перезорюють зорі.
Переночують ніч.
На східень у всі сторони —
меч! меч! меч!
З піснями, з молотками! —
(мотив-локомотив!) —
Назустріч їм заводи,
води, жита…
В її — напнуті перса!
Він ввесь — локомотив! —
Назустріч їм заводи,
води, жита…
Як стомляться — обнявшись,
на спадень знову спать.
Од тіла їх пахучого
росяний піт…
І буде так…
І буде так —
Сліпі: де ж те небо — я не бачу?
Глухі: мені здається, правду я б почув!
Каліки: плачу,
Од болю кричу!
І буде так —
Фальшиве небо сміхом хтось розколе.
І стане світ новий і люди, як боги.
І скрізь, де буде поле, —
Плуги, плуги…
Міжпланетні інтервали…
Міжпланетні інтервали!
Сонце (скрізь цей сон!), Юпітер…
А між ними не хорали —
Вітер
Марс — як бога! — Марс, Венера…
— скрізь там ждуть як бога друга:
Очі революцьонера,
Туга
Крик в міжзоряному лоні:
Ми б цвіли, пили б веселе! —
Так душа, душа в полоні,
Леле
Ми б як трави, як отави…
Так ті ж самі скрізь прокльони!
Крають серце не октави —
Нони
Зразу ж за селом…
Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.
Випала ж зима! —
Що тепер всім воля, в
різали вам поля,
в головах тополя,
а голів нема.
Як зчорніла ніч —
за селом світило,
з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.
На могилі Шевченка. I
І, уклонившись праху,
ми сходили з гори.
— І знов тиран. І знов неволя.
Хрипкий, далекий пароплав
сигару закурив…
Сонхвиля.
Як раптом за Дніпром хтось викресав огню.
Уперся в дощові стовпи,
струснув:
пий, земле, пий!
упийся од повстань!
…Забринів струнний гнів.
Заходили дерева і пристань.
І човни полякались, мов коні…
Червоно-си'-зеле' дугасто сказало всім здрастуй —
і почало брать воду.
А в мені —
(забринів струнний гнів) —
Ой, буде ще потопу,
і сміху,
і вина.
На могилі Шевченка. II
Спинились ми на "Чайці".
Васильченко з "Кармелюком",
я — з "Сковородою".
Пригадую: в ріці задумавсь місяць…
А на веранді над водою
пісні і карти круг стола:
приїхали, бач, до Тараса
од Скоропадського Павла,
од свинопаса!
Жалілися: нема добра,
а ми ж добра всім хочем.
Росію нам "собрать" пора!
Павлу послужим "между прочим",
а там…
Кривавивсь місяць по краях.
Заснув товариш мій селюк.
…а там не випустим із рук!
І враз заплакала вода…
І ні в кого було спитать:
кого ж нам на Вкраїну ждать?
— Кармелюк.
— Сковорода.