— Девід! Що ти робиш? — почувся переляканий крик батька.
Хлопець відвернувся від мертвого тіла, що простяглося на підлозі, і подивився на батька байдужим поглядом.
— Невже ти не розумієш, тату? Барр зі своїми панстентиалістами душать свободу в світі, безліч людей страждає від цього; відбувається безліч такого, що всі ми вважаємо не правильним. Але хіба ти не розумієш різниці? Ти сам сказав, що після смерті Барра становище зміниться. Життя знову буде розвиватися. Як же можливо порівняти злочин Барра зі злочином тих, хто знову відтворив ось це?
Не встиг Н'юмен усвідомити увесь сенс слів сина і зрозуміти, що на нього чекає, як той швидко вистрілив в батька. Торренс закричав і кинувся до виходу, намагаючись відімкнути двері. Тремтячі від жаху пальці не слухалися. Девід вистрілив в нього, але Торренс був далеко, і тому куля лише поранила його в спину.
Нещасний впав. Девід підійшов до нього і, не звертаючи уваги на стогони і благання про пощаду, прицілився і точним пострілом розніс йому череп.
Пістолет раптом здався Девіду дуже важким, і хлопець відчув якусь дивну втому. Ліфт підняв його на другий поверх. Девід увійшов до кабінету і, вставши на стілець, дістав з верхньої полиці з-за книг плюшеве ведмежатко.
Маленька пухнаста іграшка сиділа посеред широкого ліжка, махала короткими лапами і дивилася на Девіда чорними очицями-гудзиками.
— Ведмежатко, — звернувся до нього парубок, — я хочу нарвати квітів на газоні.
— Не потрібно, Деві., рвати квіти недобре., не рви квіти..
— Ведмежатко, зараз я розіб'ю вікно.
— Ні, Деві, бити вікна погано., не потрібно бити вікна..
— Ведмедик, я збираюся вбити людину.
Тиша, мертва тиша. Завмерли навіть лапи і очі.
Гуркіт пострілу розірвав тишу, і маса шестерень, дротів і понівеченого металу вилетіла з тільця розірваного на шматочки плюшевого ведмежатка.
— Ведмедику, о, ведмедику, чому ти не розповів мені про це? — Девід кинув на підлогу пістолет і розридався.