Я пам'ятаю вечір темний
Тепер далекої весни,
Зелений берег, ліс таємний,
Смоляні пахощі сосни.
З мого проквітчаного пляца
Я ждав тебе. Тії пори
Од брам далекого палаца,
Як сарна, збігла ти з гори.
Висока й гожа, мов тополя;
Гнучка, як восені тала,
Ти серед пишного роздолля
До мене руки простягла;
Пером до рам моїх припала,
Лицем черкнулася лиця,
І, вся в дроготі, віщовала,
Що наше щастя без кінця!
А без кінця нема нічого
На обездоленій землі:
Не стало серця дорогого,
Сподія смеркла в темній млі…
В утомі, знівечений роком,
Я довго по світу бродив
І ось, під старість, ненароком
В отчизну здалека забрів.
І захотілося востаннє
Ще раз поглянути на пляц,
Що бачив наше розтаваннє,
На сосну, берег і палац.
І що знайшов я? Ніч спадала,
В руїнах мур вітри гули,
На вежах скрипли завівала,
Плющами брами заросли;
А пляц, що повний був квітками,
Тепер плодив кубла гадюк,
І над помірлими лугами
З сосни драпежний кракав крюк…
1882
Джерело: Бібліотека Кошового Писаря.