— Є! Нас багато.
— Чудово. Відкиньте всі штампи думки, уявлень минулих віків, подивіться на природу вільним оком. Речовина, матерія — пластична. Вона відповідає на запит: які зерна в неї сієш — такі вона вирощує. Проте чи вміємо ми як слід її запитувати? Полон "очевидності" страшний, юначе. Згадайте ідею Птолемея про кружляння Сонця і зірок довкола Землі. Тисячоліттями ця "очевидність" задовольняла сплячі уми. Окремі мислителі догадувалися про істину, але потреби в їхній прозорливості не було. Навіть коли Копернік обґрунтував геліоце-нтризм — люди не поспішали прийняти його. Смерть Джордано, ганьба Галілея… А що вже казати про глибші ідеї? Наприклад, взяти ідею кореляції мікросвіту й макросвіту, тотожність найменшого і найбільшого…
— Як? — підхопився я. — Як ви сказали?
— Ого! — засміявся Ціолковський — Яка це муха вас вкусила? Зацікавила ідея?
— Наша група давно вже міркує над цією проблемою. Весь час нуртує, нуртує думка про те, що десь ма-ле й велике змикаються…
— Скрізь! — твердо мовив Ціолковський. — В кожній цяточці… Пам’ятаєте прадавній символ гермети-зму — змій кусає себе за хвоста?
— Я розумію це так: у кожній цяточці матерії, у ядрі кожного атома — зосереджена сила всього Космо-су…
— Глибоко дивитеся, — схвально кивнув Ціолковський. — Мої висновки теж такі. Тому кожен атом і ві-чний, безсмертний, що він — весь Космос. Вся штука в тім, як знайти перехід, точку інверсії. Це ніби шлюз — уявляєте? Над нами нависає грандіозне енергосховище — Всесвіт з його міріадами ярих, вируючих світів. Кожна елементарна частка — двері, отвір, канал до цього сховища. Зумійте відкрити двері, шлюз — і потече Енергія Всесвіту!
Якесь осяяння потрясло мене, і я захоплено загаласував, танцюючи довкола ученого:
— Чудово! Чудово, Костянтине Едуардовичу! Ви — геній!
— Киньте, — спохмурнів Ціолковський. — Вже тисячі літ тому мудреці знали це. Може, колись навіть користувалися. Та чи готове людство тепер користуватися такою силою? Навіть ви — чи готові? Чи дозріли? Сумніваюся!
— Правда ваша, — знітився я. — Навіть двадцять перший вік ще не вижив звірячості. Але духовна рево-люція змете павутину минулого, нове покоління готується до таких змін. І тоді ми з вами…
— Ну я, молодий чоловіче, не доживу, — усміхнувся Ціолковський, і ласкаві зморшки запромінилися бі-ля його очей. — Хіба що в іншому тілі? А вам… вам бажаю успіху! І вашим товаришам! Дерзайте, крилаті ду-ші! Чим чорт не жартує… Хе-хе!.."
Прочитавши запис сновидіння, Речислав аж засміявся від задоволення. Ну й молодці! Яка пластичність думки! Як вільно вони мандрують над віками! І стан бадьорості, і стан сну — для них праця, поле діяльності. Це справді нові люди! Мій синочку, треба було тобі потужніше стукати в мою консервативну душу, може, я б своєчасно збагнув ваші прагнення? А тепер хто скаже — чи є можливість зупинити катастрофу?
Далі… Пам’ятний комп’ютер. Нотатки роздумів. Інтимні міркування. Очевидно, тези для колективних дискусій. Послухаємо…
***
(З роздумів Терена)
"…Всесвітня симфонія — така місія Людини. Стати композитором, художником, поетом Космічного Буття. Людині Природа передала в руки всі конструктивні, всі Логоси і матеріали буттєвості, отже, все зале-жить від того, чи мисляча істота збагне це своє призначення. Адже творимо шедеври з каменю, глини, шкла, черепків, звуків, буденних слів мови? Чому ж не користатися огненними матеріалами творення — живими істо-тами, планетами, хмарами, сонцями, духовними сутностями, історичними реаліями, краєвидами, мріями? Це ж така основа, що соромно зволікати з творенням радісної Світової Симфонії, про яку мріяв Тичина в "Сонячних кларнетах", про яку говорили ще Піфагор і Учитель Нового Завіту: "Іду, щоб приготувати місце для вас…"
Радість, радість у серці! Мати Природа чекає нас у безмірі світів. Де ми зупинимося? Де закладемо під-валину нової Хати? Птах в польоті побачить, де суджена місцина! Основне — зміцнити крила! Тому — екс-перимент, тренування. Ра-веда, прадавня формула волі, виведи нас з полону буденності, дай свято вічного екстазу!.."
Ра-веда? Знання Сонця. Речислав прикрив долонею втомлені очі. Цілий світ унікальних, альтернативних термінів. Крон має слушність, треба збирати Світовий Форум, бо Планетарне Яйце
тріщить від удару духовних молотів. Ра-веда! Щось він чув про цей метод безпосереднього контакту з субстанційною основою буття. Та ось воно…
***
(Із щоденника Будяка-Віктора)
"…Прагнучий до пробудження — радість Тобі!
Ось Тобі моя рука й серце. Ходімо разом по стежині Преображення. Веда знову повернулася на Землю. Радіймо!
З цієї миті спільно творимо Ра-веду — веду саморозкриття й любові.
Ра — правічний символ Променя. Ра — корінь вічної радості. Ра — джерело буття. Ра — сутність кожно-го "Я" — від метелика до богоподібних істот Космосу й Теосу. Ра — незрима благодать далеких світів. Ра — вічне Єсьм. Ра — Велика Мати світу, котра народжує все існуюче і приймає в Лоно все, що повертається з ман-дрів додому.
Тому, коли промовлено заповітне слово РА, — сміливо ступайте, бо настав день вашого народження.
Стань стрілою непереможного Ра!
Хто зупинить Тебе, коли все видиме й невидиме — лише тіні Твоєї невмирущої сутності?
Стань подихом Ра, думкою Ра, рухом Ра, чуттям Ра, любов’ю Ра, повстанням Ра, мовчанням Ра!
Ось передумова Ра-веди.
Деградація, розпад, ненависть, антагонізм, протистояння, ворожнеча, дискретність, обман, містифікація — всі ці якості породжені в світі відносності та ілюзії, тому одвернися від них, намічаючи для себе путь пошу-ку.
Корінь Світу — радісний і оптимістичний.
Радість — вічний ентузіазм — є сутністю творящого Духа. Це і є критерій Ра-веди.
Безліч концепцій має Людина. Безліч цілей та програм. Всі вони обіцяли смисл і свободу, проте смисл обертався в безглуздя, а свобода — в рабство.
Слухай, Прагнучий до звільнення, голос Ра-веди!
Свободу і сенс буття принесе Тобі лише Радість — Мати Світу, котра вічно дарує й вічно закликає. Та, яка запалює зірки й очі новонароджених, творить квіти та веселки в небі. Вона заперечує сумніви, злобу, зга-сання, руїну, жадність, страх, рабство, заздрість, насилля. Бо що вони можуть — ці діти Мороку?