— Щодо методу, — обізвався Диспетчер, сивий, чорноокий учений, — то тут відсутня будь-яка таємни-ця. Практично всі члени Дитячої Республіки проходили стажування на нашому космодромі, оволодівали майс-терністю навігації, зореплавання, пілотування… коротше, всього того, що необхідне для мандрів у просторі…
— Ну, це ясно, — кивнув Речислав. — Усіх повноцінних дітей ми готуємо для життя за межами Планети, якщо вони забажають цього. Проте як вони оволоділи експериментальним космокрейсером?
— Ми не знали, навіть не підозрювали, що таке може статися, — розгублено розвів руками Диспетчер. — Ініціативна група з дванадцяти хлопців та дівчаток висловила бажання познайомитися з кораблем для часо-во-просторової інверсії. Педагогічна Рада не заперечувала. Навпаки, дала найкращі рекомендації. Вважалося, що ця група складатиме в майбутньому цільний, здружений екіпаж. Отже, жодних секретів від дітей не було. Старші космонавти кілька разів експериментували разом з претендентами. В межах Сонячної системи проводи-лися досліди по інверсії. "Стрибки" в часі й просторі здійснювалися, ясна річ, невеликі… всього на кілька хви-лин… і на сто-двісті тисяч кілометрів….
— Ах, яка сліпота, — махнув рукою Речислав. — Ми всі проморгали, і я найбільше в тім числі. Ми ігно-рували буйну енергію юності, допустивши їх не до якогось там "порохового льоху", як у відомому прислів’ї… а буквально до космічних важелів. Ви кажете — маленькі стрибки! Але треба було збагнути, що вони готуються до великих… до титанічних! Гаразд, а що ж далі?
— У день втечі все було як завжди. Дитячу групу зустрів наставник-космопілот Герон, він мав з учнями провести експериментальний стрибок до Плутона…
— А в часі?
— На десять–п’ятнадцять хвилин. Вектор стрибка перевірили гравіолокатором, коридор в часі-просторі був чистий. Зненацька Герона викликали до диспетчерської…
— Хто?
— Виклик зроблено від імені чергового. Насправді — містифікація. Коли Герон зрозумів, що його ошу-кали, було пізно. "Прометей" стартував…
— Хто ж містифікував?
— Та хто ж? Втікачі. Вони до смішного просто обвели нас довкола пальця. Заздалегідь встановили непо-далік від диспетчерської радіомаячок з підробленим записом термінового виклику…
— Ясно, ясно, — нетерпляче підганяв Речислав. — Що далі?
— Корабель зник. Потім на кілька хвилин виник на орбіті Місяця. Звідти вони транслювали своє послан-ня Всесвітній Раді…
— Я знаю про це…
— А далі — "Прометей" знову зник. І повністю замовк.
— У вас є які-небудь міркування… куди втікачі можуть прямувати, де зупинитися?
— Жодних припущень, — похитав головою Диспетчер. — Все це надто несподівано. Ми опитали всі за-селені станції Системи, всі наукові центри, всі рейсові екіпажі, оранжереї. Втікачі ніде не з’являлися. В цьому й дивина: запасів води та їжі на кораблі небагато. Для групи з дванадцяти чоловік вистачить хіба що на місяць. Ну ще недоторканний запас. Хай ще на місяць…
— Такі підрахунки ні до чого не ведуть, — роздратовано сказав Речислав. — Втікачі не дурненькі немо-влята. Вони, певна річ, готувалися не для прогулянки. Тут якісь інші мотиви й плани… Гаразд! Дякую за інфо-рмацію. А тепер ви, — звернувся Головний Детектив до своїх помічників. — Що відомо вам?
Один за одним вставали детективи, лаконічно повідомляли:
— Всі члени Дитячої Республіки одностайно ігнорують наші запитання. Ніхто нічого не знає…
— Знищено особисті генокоди всіх дванадцяти втікачів у Світовому Інформаторі!!
— З банку геномів фауни й флори Землі захоплено кілька тисяч взірців. Ось список…
Речислав з подивом підняв брови.
— Яким чином? Хто допоміг?
— Жодної інформації.
— Що залишилося в спальнях, особистих кімнатах?
— Деякі щоденники, листи, кристалофони із записами бесід, діалогів, суперечок. Ми переглядали, дуже багато хаотичного, безсистемного…
— Заждіть з оцінками. Будь ласка, все залишайте мені. Дякую. Це якраз те, що тепер необхідне. Навіть один натяк може дати розгадку. Даю всім добу. Шукайте, думайте. Я переглядатиму все, що залишилося від втікачів. Завтра зустрінемося в цей же час…
Речислав вирішив працювати всю ніч. Обклався знайденими щоденниками, листами, кристалофонами, пам’ятними мікрокомп’ютерами. Помітив поміж речами записники сина. Схвильовано почав гортати один з них. Одразу ж в очі впала фраза: "Полюбити смерть. Тоді вона породить дивне, чарівне життя. Всі жахаються її, а тому вона безплідна. Смерть жадає Любові й Плоду…"
Вражаюча парадоксальна думка! Проте вона не шокує Речи-слава. Тут ключ до рішення всієї проблеми. Відкинути остогидлу класичну логіку, перемішати елементи світобудови, щоб утворився новий, небувалий ві-зерунок. Як там у "Криптограмах Сходу"? "Мати Світу не боїться Великої Гри. Діти, присядьте на її покривало, почнемо радісно гратися…"
Який же обрати метод для аналізу? Чи знайдуться в цих розсипаних знаках бодай пунктири їхнього пла-ну? Що мені треба знати насамперед?
Конкретну мету, задум.
Напрямок польоту. Координати.
Методи здійснення. Реалістичність тих методів. Надійність плану. Чи зможуть втікачі протриматися, до-ки їх розшукають посланці Землі?
Де вони будуть? У просторі? В іншому часі? На певній планеті? В Сонячній Системі чи спробують прор-ватися до іншої зірки? Традиційні кораблі безсилі прорвати просторову шкаралупу сонячного регіону; можли-во, крейсер "Прометей" здатний це зробити? Ще ж ніхто не експериментував у цьому напрямку!
Гаразд! Оберемо еклектичний метод імпровізаційної "атаки". Перегляну, послухаю, продумаю записи, розмови, думки безсистемно. Хай з цієї суміші твориться несподіваний візерунок.
Мій синку, мої бідолашні діти, де ви, куди понесли вас вітри стихійного повстання?..
***
(З щоденника Кульбаби)
"Кажуть люди: всім — одна могила,
Все згорить — залишиться зола.
Ні, не щезне та огненна сила,
Що до зір незримо попливла.
Треба вмерти у старій подобі,
Щоб у нову вирушити путь.
Треба з тілом перебути в гробі,
Щоб у небі Сонцем спалахнуть!
Ті мости, що на биках камінних,
Не будуй, бо все одно впадуть!
Приготуй мости сонцепромінні,
Що тебе у Вічність поведуть!
Лабіринти Мінотавра тлінні,
Лиш не тліє Аріадни нить.