— Ясновельможний маркграфе, як щедро обдарував вас бог! Таку чарівну дружину послав вам і таку ж вродливу дочку! Коли б я був королем, то посватав би її!
Готелінда стала червоніша за всі рубіни на світі, а Рюдігер відповів Фолькерові так:
— Ви робите мені завелику честь, шляхетний володарю з Аль-цая. Ми — бідні вигнанці з арабської Іспанії і живемо тут з ласки [116] нашого доброго короля Етцеля. Ви надто уважні до нас, що так лестите нам!
— О ні, це не лестощі! — обізвався Гернот.— Коли б я був парубком і мав вибирати наречену, то не взяв би ніякої іншої, крім вашої донечки. Вона так добре вихована, така весела, гарна і ніжна, що її не можна не покохати!
— Що ви все говорите "коли б" та "якби"? — вигукнув Гаген.— У нас іще не одружений король Гізельгер, і кращої нареченої для нього не знайти. Він соромиться, тому я скажу за нього. Юна маркграфиня — шляхетного роду, з вишуканими манерами, і коли король Гізельгер удома, на Рейні, надіне на неї корону, я й мої рицарі залюбки підемо до них на службу!
Рюдігер і Готелінда перезирнулися. В їхніх очах була гордість і радість.
Тут же, на бенкеті, домовились відзначити заручини. У всьому світі не було нікого щасливішого за юного Гізельгера!
Король Гунтер обіцяв подарувати молодій парі замок біля Ворм-са й належні до нього землі та людей. Король Гернот засвідчив цю домовленість.
Рюдігер сказав:
— У мене нема ні земель, ні замків, крім цього одного, та й він належить моєму доброму королю, проте я теж обдарую дочку сотнею в'юків срібла, а ви прийміть мою вірність — скарб, що важить більше, ніж золото!
Рицарі тим часом поставали колом, оточивши молоду пару. Але Дітлінда була така збентежена, що батько мусив підштовхнути її в спину, щоб вона дала свою згоду.
Дітлінда сказала "так", і голос її потонув у сльозах радості.
Домовилися відгуляти весілля після повернення з Угорщини. Рюдігер і Готелінда запрошували гостей побути ще чотири дні. Проте розставатися довелося раніше. Бургунди залишили гостинним господарям чимало цінних подарунків. Варто було комусь подивитися на якусь річ — і вона переходила до нього. Горді бургунди звичайно ні від кого не приймали подарунків, а від пехларнських господарів усе брали з подякою.
Король Гунтер одержав чудові лати, король Гернот — меч (яким потім він мусив убити Рюдігера), Гаген — щит кольору морської води, Данкварт — цілу купу одягу з пфелелю, а Фолькер за свою чарівну гру на скрипці — дванадцять обручок із сірійського золота. Гізельгерові дісталася Дітлінда. Незабаром у них мало відбутися весілля. На прощання дівчина поцілувала його в уста. Такого солодкого поцілунку Гізельгер ще не знав, і зазнати більше йому не довелося.
Екеварт наполягав на від'їзді. [117]
— Я урочисто обіцяю вам бути вірним,— сказав маркграф,— і доведу це вже тепер. Я дам вам п'ятсот воїнів для охорони, щоб ви спокійно доїхали до Етцелевого замку. В дорозі вам буде безпечно!
Так і зробили. Гомонячи про різні справи, нові родичі спокійно їхали квітучим австрійським краєм. У водах Дунаю відбивалися їхні веселі обличчя, а також гори і дерева.
Коли королю Етцелю повідомили, що гості вже близько, він наказав іще раз якнайретельніше перевірити, чи все готове до зустрічі.
Крімгільда стояла біля вікна своєї зали в оточенні гуннських дворян. Побачивши рицарів у латах, вона подумала:
"Вони приїхали з новими щитами та дечим іншим".
А вголос сказала:
— Наближається знаменна година! Хто мріє про золото, незабаром його одержить. Нехай тільки допоможе мені!
ЯК БУРГУНДИ ПРИБУЛИ ДО ГУННІВ
Коли бургундські рицарі в край гуннів прибули,
то бернець Гільдебранд старий, достойний похвали,
своєму панові сказав: "Жаль витязів цих добрих!
Зігрійте щирим серцем їх, мужніх та хоробрих!"
Коли бургунди під'їздили до замку Етцеля, назустріч їм вийшов Дітріх Бернський. З ним були: майстер збройних справ сивий Гільдебранд, небіж короля Вольфгарт та багато дворян з війська Амелунгів.
Помітивши бернців, що наближалися, Гаген порадив королям зійти з коней і йти назустріч пішки, щоб цим виявити їм шану.
Дітріх був украй засмучений. Адже прибульці з Рейну були його друзями, і його турбувала їх доля. Він ставив собі запитання і не знаходив відповіді. Хіба гості не знають, що замислила Крімгільда? Невже Гаген не розуміє, до чого йдеться? Чом їх не попередив Рюді-гер? Мабуть, тому, що вдячний своїм володарям і дуже довіряє їм!"
Дітріх думав далі: "Вони ще можуть повернути назад. Треба їх попередити. Вони не повинні загинути!"
Дітріх обійняв королів. [118]
— Ласкаво просимо, королі з Рейну,— почав він,— ласкаво просимо, шляхетний Данкварте, шляхетний Фолькере, шляхетний Гаге-не. З якою метою прибули ви сюди? Хіба не знаєте, що королева все ще сумує? Не до свята готується вона. Крімгільда все ще тужить за Зігфрідом! Повертайтесь назад! Ваш приїзд невчасний!
— Зігфрід давно похований,— відказав Гаген,— а з домовини ще ніхто не вставав. Отже, змінити нічого не можна!
— О, ти, меч і щит Нібелунгів, це таки правда! — мовив Дітріх.— Тільки дивись, щоб ці слова та не були немов про вас сказані! Крімгільда живе однією лиш думкою — помститися! Ось про що я вас попереджаю. Бережіться!
— Ви говорите якось загадково, друже Дітріху! — обізвався Гунтер.— Чого нам боятися? Нас сюди запросили. Ми прийняли запрошення, прибули і тепер маємо намір взяти участь у святкуванні. Щоправда, Етцель — поганин, однак він — шляхетний і достойний рицар. Не може бути, щоб він підняв меч на своїх гостей! Та й сестра нас кликала!
Дітріх мовчки зітхнув.
— Як ваша ласка, скажіть, що відомо вам про Крімгільдині плани? — спитав Гаген.
— Щовечора вона стоїть біля вікна, дивиться, як заходить сонце, плаче і називає Зігфрідове ім'я,— відповів Дітріх.
— Те, що сталося колись, змінити не можна,— докинув Фоль-кер.— Треба правитися далі. Назад дороги нема!
І вони поїхали в Етцелів замок.
Назустріч вибігли гуннські слуги. Вони тупцялися коло бургундів, розглядали їх, немов якусь дивовижу, і намагалися вгадати, хто з гостей — Гаген, що вбив могутнього Зігфріда, першого чоловіка їхньої королеви. І побачили одного, що мав великі, мов гора, груди, кулак, як камінь, і очі, немов крижані. У цього рицаря борода була наче зіткана з криці та срібла. Ходою він нагадував лося, а голосом — лева.