— Бог відплатить вам за цю службу, шляхетний рицарю,— мовив Зігфрід у відповідь.— Ви привезли справді бажану звістку. Моя дружина, мабуть, теж такої думки. Нам радісно, що у вельмишановної Ути і наших любих воїнів усе гаразд і що їхня країна розкошує в мирі. Нам теж би хотілося побачитися з ними, однак дорога далека. Мені те байдуже, але для Крімгільди було б важко.
Вислухавши Зігфріда, Геро додав:
— Королева Брюнгільда також запрошує вас. Вона вже змарніла від туги за вами. їй так хочеться обійняти чарівну зовицю!
Почувши це, Крімгільда ще дужче зраділа і сказала чоловікові, що хоче поїхати. [59]
Посланців почастували, а потім повели відпочивати.
Вони пробули в Країні Нібелунгів десять днів. Тим часом Зігфрід радив раду зі своїми витязями. Він попросив поради також у свого батька Зігмунда, який саме перебував у Норвегії. Не залишилися осторонь і Нібелунги. Ось що вони сказали:
— Нас тисяча. Ми захистимо вас від можливого нападу. їдьте спокійно, якщо вважаєте за потрібне.
Зігмунд теж радив їхати. Він навіть виявив бажання супроводити Зігфріда і Крімгільду з сотнею добрих рицарів. Король радів, що побачить Вормс і побуде на бургундському святі.
Зігфрід сказав маркграфові Геро, що з вдячністю і покорою приймає запросини короля і прибуде в Бургундію ще до літнього сонцестояння, хоч туди шлях далекий — стелиться аж через тридцять країн.
У дорогу належно спорядилися. Зігфрід призначив маркграфа Екеварта провідником.
Щедро обдарований, маркграф Геро разом із своїми воїнами повернувся у Вормс. Кажуть, Крімгільда надарувала йому стільки всього, що це добро не можна було пова_нтажити на коней, і довелося шукати підводи. Коли рицарі показали свої подарунки, на Рейні всі були вражені. Таких багатств у Вормсі ще не бачили.
Гаген сказав:
— Зігфрідові легко робити такі подарунки, маючи скарб Нібелунгів. Якби-то цей скарб та нам у Бургундію! Ми були б найсильні-ші у світі!
ЯК ЗІГФРІД РАЗОМ ІЗ КРІМГІЛЬДОЮ ПРИБУВ У ВОРМС НА СВЯТО
Облишимо недогоди, страждання,
біль утрат і про Крімгільду скажемо та про її дівчат,
що з Нібелунгів краю на Рейн верстали путь,-
багатшого походу ще не було, мабуть.
Крімгільда була надзвичайно щаслива, що знову відвідає Вормс. Вона звеліла своїм дівчатам накласти повні скрині добра — так, ніби збиралася вистелити шовком усю [60]
Бургундію, а річище Рейну викласти самоцвітами. Радів і Зігфрід, що знову побачиться з Гунтером та поважними людьми Бургундії, а королю Зігмундові було радісно, що щасливі його діти. Отже, в далеку дорогу всі вирушили у веселому настрої, і ніхто не передчував, що на них чигає страшна небезпека.
Тим часом король Гунтер готувався якнайдостойніше зустріти гостей.
Він запросив до себе дружину і запитав:
— Пригадуєте, люба, як свого часу вітала вас і називала бажаною Крімгільда? Мені хочеться, щоб і ви так само приязно зустріли мою сестру.
Брюнгільда відповіла:
— Я рада, що приїздить Крімгільда. Я зустріну її достойно!
— Гості прибувають завтра вранці,— сказав Гунтер.— Приготуйтеся, дуже вас прошу!
Ця зустріч була пишною, і хто пам'ятав першу зустріч, той вважав, що Брюнгільдині витрати були більші, ніж свого часу Крім-гільдині.
Обидві жінки обнялися й поцілувалися, мабуть, не менше тисячі разів. Зовні вони нітрохи не змінилися. Здавалося, ніби час зупинився, а минуле десятиліття було тільки миттю.
Король Зігмунд був безмежно щасливий. Він бачив, з якою приязню і шанобливістю зустріли його сина. Так могли любити лише найхоробрішого і найшляхетнішого рицаря. Звертаючись до Гунтера, Зігмунд сказав:
— Тільки бог може віддячити вашому родові, шляхетний королю, за те, що ви так гостинно зустріли нас. Я вже давно хотів сказати вам про це. Який я радий, що трапилася така нагода!
Король Гунтер відповів:
— Ви щасливі — то щасливий і я. А тепер можна б і свято почати. Ніколи не було ще кращого приводу.
І свято почалося. Ним керували Гаген і Ортвін. Вони продумали все до дрібниць і невтомно турбувалися про гостей. Ніщо не залишилося поза їхньою увагою. Столи вгиналися від наїдків та напоїв, помешкання були затишні, ігри та розваги — на будь-який смак. Кожне бажання вдовольнялося, кожне прохання виконувалося. По правді, жодне слово хвали не могло дорівнятися блискучим заслугам обох розпорядників. Як і завжди, Зігфрід сів до столу з усіма воїнами, а їх було тисяча сто. Вони сиділи навколо нього, мов кільце із блискучої сталі.
Брюнгільда подумала: "Його доля — бути васалом, а ввійшов як володар. Це дуже дивно!" Проте ці думки потонули у святкових радощах, тож і Брюнгільді було весело. Вона щиро зичила Зігфрі-дові щастя. До Крімгільди ставилася привітно. Обидві королеви [61] скрізь показувалися разом. Разом вони йшли до церкви і на змагання. У них був спільний почет.
Так тривало десять днів.
Та ось настав одинадцятий день.
ЯК КОРОЛЕВИ ПОСВАРИЛИСЯ
Якогось надвечір'я заполонивши двір,
лицарство розмаїте затіяло турнір,
і сходилися в герці на мить, і падав хтось...
На молодців поглянути жіноцтво теж зійшлось.
Одинадцятого дня, під час останнього турніру, вечірньої години, королеви сиділи разом і спостерігали за змаганням. Кожна думала про одного-єдиного героя. Герби всіх країн виблискували на бойових обладунках воїнів. Раптом Крімгільда промовила:
— Мій чоловік заслужив того, щоб бути володарем у всіх цих країнах.
Брюнгільда здивовано спитала:
— Як це ви собі уявляєте, моя люба? Для цього треба, щоб на світі жили тільки ви двоє, бо поки живий Гунтер, сказане вами — лише мрія!
— Та ви тільки гляньте на нього! — не відступалася Крімгільда.— Він стоїть серед витязів, немов величний місяць серед почту зірок! Як я ним пишаюся!
— Так, він сильний, показний, і його можна терпіти,— сказала Брюнгільда,— проте вашому братові Гунтерові він не рівня! Гунтер стоїть вище інших володарів, ви ж добре це знаєте!
На майдані тріщали списи.
Аж ось Крімгільда обізвалася знову:
— Я не без підстав з такою гордістю говорила про свого чоловіка! Він багато разів показав себе справжнім героєм. Можете повірити мені, Брюнгільдо, що Зігфрід не поступиться перед Гунтером!
Брюнгільді прикро було це чути, і вона сказала: