— Та, мабуть, щось побачите, — сказала Ненсі. — Тільки господь його знає, що саме.
6 Ми лишили Ненсі на стільці біля плити.
— Йди замкни двері, — сказав батько.
Але Ненсі навіть не ворухнулася. Навіть не глянула на нас:
ми пішли, а вона так і лишилася сидіти між лампою і плитою.
Ще й з вулички ми бачили її у відчинені двері.
— Тату, — спитала Кедді, — а що має статися?
— Нічого, — сказав батько.
Джєисон сидів у батька на плечах і був вищий за всіх. Ми спустилися в яр. Я озирався навколо, проте скрізь було тихо. В строкатому плетиві місячних променів і тіней мало що можна було помітити.
— Якщо Джезес тут, то він бачить нас, правда ж? — спитала Кедді.
— Його тут немає, — сказав батько. — Він давно виїхав звідси.
— Я не хотів іти, а ти мене потягла, — сказав Джейсон згори.
Проти неба здавалося, що батько має дві голови — малу й велику.
Ми вибралися з яру. Ми ще бачили халупу Ненсі й відчинені двері, але нам уже не видно було її самої — не видно було, як вона сиділа біля плити, не замкнувши дверей, тому що втомилася.
"Я втомилася, — сказала вона. — Я тільки негритянка. А хіба я цьому винна?" Але ми чули її, бо тільки-но вибралися з яру, як до нас долинув її чи то спів, чи то не спів.
— Хто тепер пам буде прати? — спитав я.
— Я не чорношкірий, — сказав Джейсон згори, з-над батькової голови.
— Ти ще гірший, — сказала Кедді, — ти наклепник. Якби оце зараз щось вискочило, ти б злякався гірше за чорношкірого.
— А от і не злякався б, — сказав Джейсон.
— І заревів би, — сказала Кедді.
— Кедді, — сказав батько.
— Ні, не заревів би! — сказав Джейсон.
— Ти боягуз, — сказала Кедді.
— Кендейсі! — сказав батько.