Уільям Фолкнер
Після заходу сонця
Тепер понеділок у Джеферсоні нічим не відрізняється від інших днів тижня. Вулиці тепер бруковані, а телефонні й електричні компанії все більше й більше вирубують крислатих дерев — чорного дуба, явора, акації і береста,— щоб на їхньому місці поставити залізні стовпи з голими, примарними, безкровними плодами, і ми маємо міську пральню, яка щопонеділка вранці посилає свої яскраво розфарбовані машини звозити білизну: навантажені брудним одягом, накопиченим за цілий тиждень, вони, мов привиди, сунуть по місту, тільки раз у раз сторожко озиваються дражливі гудки та шурхотять шини на асфальті, наче хто роздирає шовк; навіть негритянки, що за давнім звичаєм і досі перуть білим, забирають і розвозять білизну машинами.
Але п'ятдесят років тому на тихих, курних, тінистих вулицях щопонеділка вранці було повно негритянок із загорненими в простирадла клунками брудної білизни, десь такими завбільшки, як добра пака бавовни; вони вмощували ті клунки на своїх міцних, прикритих капелюшками головах і, не підтримуючи руками, несли від порога кухні білих до потемнілого казана біля своєї халупи в негритянському кварталі.
Ненсі вмощувала клунок з білизною на голову, а вже на клунку прилаштовувала свого чорного матроського бриля, якого носила і влітку і взимку. Вона була висока на зріст, з вилицюватим сумним обличчям і ледь запалою щокою в тому місці, де бракувало кількох зубів. Інколи ми трохи проводили її вуличкою і вигоном — дуже нам цікаво було дивитися на той клунок і поверх нього бриль; він не зсувався й не ворушився навіть тоді, коли Ненсі спускалася в яр, підіймалась на другий бік і перелазила крізь огорожу. Вона ставала рачки, закинувши назад голову, на якій клунок тримався міцно, мов скеля чи повітряна куля, тоді знов підводилась і йшла далі.
Часом білизну забирали або приносили чоловіки праль, але Джезес ніколи не допомагав Ненсі, навіть ще до того, як батько заборонив йому приходити до нас, навіть тоді, як Ділсі була хвора і Ненсі куховарила в нас замість неї.
Нам тоді майже щодня доводилось бігати вигоном до халупи Ненсі і кликати її, щоб ішла готувати сніданок. Ми зупинялися біля яру, тому що батько наказував нам не зв'язуватися з Джезесом, — Джезес був низький негр зі шрамом на щоці, яку йому хтось різонув бритвою, — і кидали в халупу камінцями, аж поки Ненсі, зовсім гола, висовувала голову з дверей.
— Що це за мода шпурляти в хату каміняччям? — гукала вона. — Чого вам, іроди, треба?
— Тато казав, щоб ти йшла готувати сніданок, — відповідала Кедді. — Казав, що ти вже спізнилася на півгодини і повинна зараз таки йти.
— Великий мені клопіт ваш сніданок! — казала Ненсі. — Я хочу спати.
— Закладаюся, що ти п'яна, — казав Джейсон. — Тато каже, що ти п'яна. Ти п'яна, Ненсі?
— Хто це таке ляпає? — обурювалась Ненсі. — Я хочу спати, великий мені клопіт ваш сніданок.
Ми ще якусь хвилину шпурляли камінцями в халупу, потім верталися додому. Коли Ненсі нарешті з'являлася, мені було вже пізно йти до школи. Так ми думали, що все це через віскі, аж до того дня, коли її знов заарештували і дорогою до в'язниці їм трапився назустріч містер Стоувол. Він працював у банку касиром і був титарем баптистської церкви. Ненсі відразу ж накинулась на нього:
— Коли ви мені заплатите, містере? Коли ви мені заплатите?
Ви в мене були тричі останнім часом, а не заплатили ні цента...
Містер Стоувол ударив її так, що вона впала, проте й далі правила своєї:
— Коли ви мені заплатите, містере? Ви в мене були тричі останнім ча...
Містер Стоувол ударив її закаблуком в обличчя, судовий виконавець відтяг його назад, а Ненсі лежала на землі й сміялася.
Вона повернула голову, виплюнула з рота кілька зубів разом з кров'ю і сказала:
— Тричі був у мене останнім часом і не заплатив ні цента.
Так вона втратила зуби, і того дня скрізь тільки й мови було, що про Ненсі й містера Стоувола, а тієї ночі кожен, хто йшов повз в'язницю, чув, як Ненсі співає і кричить. У вікно видно було, як вона чіпляється руками за грати, і не одне спинялося коло огорожі послухати, як вона кричить і як наглядач пробує її втихомирити. Вона не вмовкала майже до світанку, до тієї хвилини, коли наглядач, почувши нагорі стукіт і шурхіт, пішов до камери й побачив, що Ненсі висить на ґратах. Потім він казав, що річ тут не в горілці, а в кокаїні, бо жоден пегр не накладе на себе руки, хіба що начиниться кокаїном, а негр, начинений кокаїном, уже не негр.
Наглядач витяг Ненсі з зашморга й привів до тями, потім добре налупцював її, відшматав дубцем. Вона повісилась на своїй сукні. Вона зробила добрий зашморг, та коли її арештували, на ній, крім сукні, нічого не було, тому вона не мала чим зв'язати собі руки, і в неї не вистачило сили відпустити підвіконня. Тож наглядач, почувши стукіт, побіг нагору й побачив, що Ненсі висить па вікні зовсім гола. її живіт уже трохи віддимався, як невеличка повітряна куля.
Коли Ділсі лежала хвора в своїй халупі і Ненсі куховарила в нас, ми бачили, як відстовбурчується Е неї на животі фартух; це було ще перед тим, як батько заборонив Джезесові приходити до нас. Джезес сидів у кухні біля плити, і шрам вирізнявся на його чорному обличчі, мов уривок брудної мотузки. Він сказав, що Ненсі носить під фартухом диню.
— Це диня не а твого баштана, — сказала Ненсі.
— Аз чийого баштана? — опитала Кедді.
— Ось візьму й виріжу той баштан, — мовив Джезес.
— Знайшов що казати при дітях, — мовила Ненсі. — Чому ти не йдеш до роботи? Сидиш тут і теревениш казна-що. Хочеш, щоб тебе застукав на кухні містер Джейсон і почув, що ти плещеш при дітях?
— А що він плеще? — спитала Кедді. — Який баштан?
— Мені не можна сидіти в кухні білого, — мовив Джезес. — А білому в моїй кухні можна сидіти. Білий заходить до моєї хати, і я не можу його не впустити. Коли білий захоче зайти в мій дім, у мене вже нема дому, я не можу його не впустити. Але й він не може мене вигнати. Не може.
Ділсі й далі лежала хвора в своїй халупі, а батько заборонив Джезесові приходити до нас. Ділсі все хворіла. Дуже довго хворіла. Якось після вечері ми сиділи в бібліотеці.