— Тебе ще не повісили, бо мій достойний гімназіарх просив відкласти кару, і ми задовольнили його прохання, — продовжував Філопатор.— Послухаємо, що скаже Доріон.
— Він читав поспільству відозву, яка закликала до повстання,— злодійкувато ховаючи від Імхотепа очі, звинуватив його Доріон.— Ось вона,— подав клаптик папірусу Філопаторові.
Глипнувши на відозву, цар передав її Ератосфенові. Єгипетських письмен Філопатор не знав, хоч правив Єгиптом і його народом.
— Імхотеп назвав цю відозву фальшивою, отже, виходить, що знав і правдиві,— підказав володареві й суддям Доріон.
— Ти чув його слова? — гімназіарх так презирливо зміряв очима начальника філакетів, що той аж зіщулився.
— Ні, достойний,— заперечив Доріон.— Чули ті, які його слухали, — уточнив.
— Чи можеш показати їх суддям? — допитувався гімназіарх.
Доріон сердито засопів. Ератосфен ставив його в незручне становище. Адже він, начальник філакетів Царської дільниці, не міг послатися на провокатора, бо принизив би цим свій авторитет, і судді не прийняли б такого пояснення. Таким способом не виявиш бунтарів, а, навпаки, зробиш їх ще обережнішими. Одначе він повинен довести цареві і суддям, що не сидить склавши руки, а виловлює змовників.
— Вони вже висять на мурах,— похвалився своєю оперативністю.
— Невелика втрата, — зневажливо махнув рукою Філопатор, виправдовуючи жорстокість Доріона.— Послухаємо, що скаже нам оцей живий ще бунтар,— з люттю в очах зиркнув на Імхотепа.
— Я, найдостойніший з достойних, захищав тебе, Музейон і еллінів, — ошелешив усіх Імхотеп.— Йдучи до батьків у Ракотіс, я почув, як хтось закликає поспільство до вбивства і руйнування. Хіба міг я спокійно його слухати? Висмикнувши з рук підбурювача папірус, я прочитав кілька рядків. Там не було того, до чого закликав цей нікчема, і слухачі пересвідчилися, що він брехав.
— Саме так і я пояснював вчинок Імхотепа, хоч, як знаєш, найдостойніший з достойних, я не заходив до нього,— повернув Філопаторові відозву Ератосфен.— У ній написано: "Не вбивайте і не руйнуйте".
— Невже там нема більше нічого? — засумнівався Філопатор.
— "Готуйтеся до повстання, бо настав його час",— не приховав заклику Ератосфен.
— Отже, він таки підбурював проти нас поспільство, — випалив Філопатор, зрадівши, що вина Імхотепа доведена.— А каже, ніби захищав нас,— докірливо похитав головою.
— Цього, найдостойніший з достойних, я не читав, бо Доріон забрав у мене відозву,— відхилив звинувачення Філопатора Імхотеп.
— Але ти прочитав би заклик,— стояв на своему цар.
— Не можна карати за злочин, який не скоєно,— став на захист юнака один із суддів. — Твій перекладач закликав не вбивати і не руйнувати,— нагадав він цареві.
— Усі ви змовилися проти мене,— обурився Філопатор.— Але ж він знав, що відозва не справжня. Значить, читав справжню,— єхидно посміхнувся.— Хіба ні? — глипнув на юнака.
Підозра царя не заскочила Імхотепа. В льоху він постійно думав над своєю поведінкою і весь час шукав виправдання за цей необережний крок.
— Я, найдостойніший з достойних, згарячу викрикнув таке. Хіба міг я спокійно слухати, як він, — мав на увазі того, хто читав відозву,— закликав руйнувати святині, знищувати все найкраще і найцінніше? Може, й Музейон, і бібліотеку, яка прославила на весь світ твій рід і тебе, або святиню твого предка Гора і школу, яка мене виховала? Закликати руйнувати все це міг хіба що злочинець, який хоче нажитися на грабунках.
— Зруйнувати Музейон?! — закричав у нестямі Філопатор.— Таке справді міг придумати тільки злочинець.
— Може, за його спиною стоїть той, хто заздрить тобі за Музейон і славу опікуна наук? — висловив припущення гімназіарх.
— 1 и правду сказав, Ератосфене! — аж схопився з крісла Філопатор.— Це він, нікчемний пергамський царик, який уже пропонував мені провінцію за бібліотеку,— побагровіло од гніву обличчя царя. — Весь світ заздрить нам за Музейон і бібліотеку. Навіть римляни їдуть до нас по науку. Веди сюди підбурювача,— наказав Доріонові.— Я сам слухатиму його зізнання.
Доріон здригнувся. Безсмертні боги, що тепер буде! Імхотеп виправдався — і провокація виявиться. І все через хитруна гімназіарха: це він навів Філопатора на думку, хто стоїть за плечима провокатора. Якби не дурна царська забаганка — слухати зізнання підбурювача, то все було б дуже просто. Він, Доріон, узяв би першого-ліпшого з краю в'язня, підказав би йому, що слід говорити (щоб чув головний кат і помічники), пообіцяв би волю, а опісля повісив би. Про зізнання доповів би Філопаторові. Але ж у присутності царя в'язня люто катуватимуть, і той на муках може виявити, хто і за яку плату звелів йому скинути вину на пергамського царя. Тоді, замість підставного в'язня, візьмуть на тортури його, Доріона.
— Мовчиш, ніби вирвано тобі язика! — розкричався на начальника філакетів Філопатор.
— Його теж повісили,— рятуючи власну шкуру, збрехав Доріон.
— Отак без допиту? — здивувався один із суддів.
— Підбурювачів так багато, іцо в нас не вистачає часу всіх допитувати,— хитро виправдався Доріон.
— Ти дурний, як стара сандалія,— вдарив кулаком об стіл Філопатор.— Ми мали б свідчення про вину пергамсь-кого царка і при потребі скористалися б з них. Навряд чи такий осел може бути начальником Царської дільниці,— висловив сумнів.— Подумаємо... Тепер скажіть, чи винен він у підбурюванні проти нас поспільства? — показуючи на Імхотепа, звернувся до суддів та Ератосфена.
— Перекладач не заслуговує покарання,— після недовгих роздумів сказав один із суддів.
— Він діяв справедливо,— підтвердив другий суддя.
— В справедливому гніві,— додав Ератосфен.
— Хай торжествує справедливість! — вигукнув Філопатор.— Ти вільний: кому дорогі святиня Гора й Музейон, той не стане бунтарем.
"Завдяки Ератосфенові мене не мучили, не повісили — і я житиму",— тепло глянув на свого рятівника Імхотеп і відразу відчув, як дрож пішов по тілу, а в очах потемніло.
— Ти вільний, можеш іти,— ніби крізь сон, почув голос Філопатора.
Зібравши останні сили, Імхотеп вийшов із залу. У коридорі, тримаючись за стіну, опустився на підлогу.
XI
Над Александрією стояла глибока зоряна ніч. Нагріта за день земля дихала лагідним теплом, а тихий шум моря заколисував її. Та нині, проте, сон не брав багатьох жителів столиці. В хижах Ракотісу та Єгипетсько-Сірійської дільниці то тут то там блимали каганці, а чоловіки займалися незвичним ділом: прикріплювали гострі ножі до довгих жердин, весел — і виходило щось на зразок списів. А перед досвітком, як із-за пірамід показався краєчок сонця, спалахнула вся Чорна Земля від катарактів Л Гапі до Великої Зеленої Води.