Може, десятник знає єгипетські письмена і, прикинувшись наївним, випробовував його і Менхепера? Тепер в душі насміхається з них. Деякі греки знають ієрогліфи. Навіть славний Геродот, який часто говорив, що Єгипет є даром Нілу, мандруючи по Чорній Землі, вивчив її письмена. Але десятник, напевно, не такий великий учений, як еллінський батько історії, то, може, хитрощі ще раз допоможуть.
— Цей писар — мій родич, і я іноді приношу йому задарма трохи папірусу.
— Про папіруси мовчатиму,— пообіцяв Імхотепові десятник.— Кожен заробляє, як може, свій статер, а святиня не збідніє, не дорахувавшись кілька сувоїв,— посміхнувся хитро юнакові, даючи йому зрозуміти, що не повірив у його родинні зв'язки з писарем.
Він, проте, не відходив, і його поведінка збентежила не обізнанного зі складними (а може, буденними) життєвими явищами Імхотепа. Юнак запитливо глянув на Менхе-пера і від здивування мало не відкрив рота. Писар хитро підморгнув десятникові, копаючись у невеличкому гаманці.
— Візьми цей статер на пам'ять про нашу милу зустріч,— подав монету філакетові.
— Займайся своєю писаниною і заробляй багато,— ховаючи за пояс статер, побажав Менхеперові десятник.— Ти добра, розумна людина, і ми більше не турбуватимемо тебе. Ходімо шукати бунтарів! — кивнув помічникам.
— Проп'ють мого срібняка у найближчій корчмі,— провів злим поглядом десятника і філакетів Менхепер.— Он як стражі ладу і безпеки заробляють свій статер.
Імхотеп мовчав і змахував долонею з чола рясний піт.
VII
Вже кілька днів жерці святині Гора жили в напруженні, не знаючи ні сну, ні спокою: чекали достойного гостя.
Щороку в день весняного рівнодення навідувалися до своїх предків — бога-сокола Гора і Аполлона — царі з роду Птоломеїв. Те, що в них двоє пращурів, анітрохи їх не бентежило. Чим більше богів сприяло їхній появі на світ, тим божественніші нащадки, зокрема нинішній правитель Єгипту Птоломей IV Філопатор — тобто той, хто любить батька. Саме він вніс неспокій у спокійний плин життя святині.
Меріб, якого помічники запитували, котрий з богів є справжнім пращуром Птоломеїв, мовчки, вдавано-суворо погрожував обом пальцем. Він знав, що Бата й Імхотеп лукавлять: давно не вірять у божественне походження Птоломеїв, навіть у існування обох богів.
А тим часом верховний жрець щоранку намащував ароматними оліями статуї Гора і Аполлона, одягнув еллінського бога в хітон, а єгипетського — в нову спідничку. Свій скромний одяг обидва носитимуть аж до наступних відвідин Філопатора, бо ніхто не поквапиться їх переодягти, а тим паче — намастити ароматними оліями.
Раби носили з озера воду, поливали дерева і квіти, щоб вони своєю свіжою красою радували царське око. Хор жерців нижчого сану виспівував гімн достойного гостя. Куховари готували розмаїті вибагливі їства, бо, віддавши шану пращурам, Філопатор охоче сідав за стіл із жерцями високого сану.
Цар заздалегідь подарував святині рабів, стада худоби, коней і мулів, сотні бедетів пшениці і ячменю, жбани меду, вина і олії, а з собою привозив золото і срібло.
Вельможі його почту, наслідуючи царя, щедро обдаровували драхмами жерців і вільних слуг. Навіть рабів упродовж кількох днів перед царською гостиною годували вволю ячмінною кашею, щоб вони не виглядали так злиденно, щоб заокруглилися їхні запалі животи. Тому-то в святині всі, крім Меріба, були раді достойному гостеві.
Головний учитель разом зі своїми учнями, яким роздано нові спіднички і сандалії, теж мусив зустрічати Філопатора, хоч у душі бунтувався проти такого обов'язку. Але діло, яке він замислив, вимагало, щоб навіть тінь підозри не впала на нього.
Слова гімну, який вивчали жерці, долітали до кімнати Меріба, дражнили його, і він нервово совгався у кріслі.
— Багатьох правителів уже бачив на своєму довгому віку Кеміт, але Філопатор перевершив усіх жорстокістю, нікчемністю і розпустою,— притишеним голосом розповідав Меріб своїм помічникам, які сиділи поруч з ним.— Навіть Рамзеса III, у якого було сто п'ятдесят восьмеро дітей. У Філопатора їх уже сто шістдесят двоє. Рамзес III гнобив народ, але до деякої міри дбав про нього: карав землевласників, які не залишали фелахам ячменю на прогодування. З фелахів складалося його військо, а голодні батьки й матері плодять і народжують синів, не здатних до меча, тугого лука, великих походів і битв. Військо Філопатора складається з найманців-еллінів, бо єгиптянам він не довіряє, отже, йому байдуже, здорові вони чи кволі. Гроші з податків розтринькує на спорудження палаців, святинь для грецьких богів, на гареми, а його безглузда вигадка, якої не бачив світ,— корабель з чотиритисячною залогою, залами, гаремами і святинею Діонісія, прикрашений золотом, сріблом і слоновою кісткою,— будували тисячі єгиптян. Половина їх загинула з голоду, від непосильної праці і від знущань наглядачів.
— Хіба побудовані на єгипетських кістках піраміди — менше безглуздя, ніж корабель Філопатора? — нагадав учителеві гірку правду Імхотеп.— І будували їх не за наказом узурпаторів Птоломеїв, а за велінням фараонів з єгипетської плоті і крові.
— Це безумство засліплених власною величчю всевладних тиранів,— не пощадив колишніх володарів Чорної Землі Меріб.— Сподівалися, що в піраміді їх Ка залишиться навічно, а вона така, як і в раба. У смертний час не вилітала з їхнього носа у вигляді білого птаха, як це твердили жерці і трепанатори царських черепів. Ніхто з них ніколи її не бачив. Але піраміди свідчили, свідчать і ще довгі віки свідчимуть про інше. Геродот, який, мандруючи по Кеміту, бачив і милувався ними, перший відніс їх до чудес світу. "Тільки могутній володар і великий народ могли їх збудувати",— писав він. Проте славетний еллін помилявся. Тільки шалений, жорстокий володар і пригноблений ним народ збудували їх. Так написав я у своїй історії. Хочу, щоб нащадки, дивлячись на них, не помилялися у висновках, як це зробив Геродот. І все-таки піраміди — історія Кеміту, яка залишиться. Вони нагадуватимуть нащадкам про предків-титанів, які створили такі чудеса. Тоді наші нащадки гордитимуться своїм народом, і їхні серця переповняться любов'ю до нього. Саме цього я прагну. А що залишиться від Філопаторового корабля, його, кажуть, уже точить шашіль і невдовзі він затоне?