Шойміон — 45 м
А знання законів... Звідки Ніке може їх знати? У школі ж навчають і древньоєгипетських, яких і нині дотримується народ Кеміту, і теперешніх — еллінських.
А втім, навряд чи Ніке зацікавлять планети і закони. Мабуть-таки, слід зав'язати розмову про Сафо. Якби-то напевне знати, що миліше серцю дівчини — вчення Самоського чи хвала її вроди?
Імхотеп заплющив очі — і уява намалювала Ніке. Та раптом видіння зникло, але думки не покидали юнака.
Ніке вже подорослішала, стала красунею. Єгиптянок у її віці, як правило, силою віддають заміж. Невже й елліни поступають так зі своїми дочками? Мабуть, ні, бо вони гордяться своєю освітою і шанобливо ставляться до жінок. Хто дасть на це відповідь? Батьки цього не знають.
А втім, чи може син єгипетського злидаря-риболова, навіть освічений, мріяти про багату еллінку знатного роду? Доріон і Терсея в душі все ще нехтують ним. А може, це залежатиме од Ніке. Велика Бастет з головою кішки і Гатер 25 — з коров'ячою, запаліть у її серці незгасний вогонь любові. В таких випадках не завадить звернутися до богів, хоч Меріб напевне висміяв би його. Він навіть до Амона і Птаха — богів-творців — ставиться байдуже, шанує лише Тота, який подарував єгипетському народові письмена, але твердить, що він був не богом, а дуже розумною людиною. Головний учитель слів на вітер не кидає. Каже, що кожне слово залишає слід у душі того, для кого воно призначене. Правдиве — вчить, брехливе — гнівить, а недоречне — смішить. Отак людина здобуває або втрачає шану. Він, Імхотеп, завжди буде остерігатися брехливого й смішного. А зараз треба перекласти грецькою мовою оці папіруси, які лежать на столі, бо головний учитель їх потребує. Він пише історію Чорної Землі від найдавніших часів і його, Імхотепа, взяв у помічники. Це вияв особливого довір'я, яким досі користувався лиш Бата. Головний учитель ділиться з ними найпотаємнішими думками і планами, які, напевне, суворо осудили б елліни і їхні єгипетські підголоски. Бо хто чув і бачив, щоб достойна особа так милосердилася над рабами, впадала у гнів, почувши, що десь там на Сінаї загинуло від спраги і голоду кілька тисяч каменотесів і рудокопів, а у верхніх номах вигибають фелахи, бо царські здирники і землевласники не залишили їм на прожиток ячменю? Та й який високоосвічений еллін чи єгиптянин принижував би себе розмовами з біднотою, вислуховуючи її скарги на царя, шкуродерів? Саме тому Меріб пише історію грецькою мовою, щоб весь світ, тепер і в майбутньому, читав її і засудив тиранів та їхніх поплічників.
* Бастет і Гатер — богині любові
Власне, вже до нього жрець Менетон з храму в Себенеті написав "Єгипетську хроніку" 26, але він не засуджує володарів і їхніх прихвоснів, а навпаки, вихваляє за щедрі дари святиням і жерцям. Про Рамзеса III, батька стоп'ятдесяти восьми дітей від різних дружин, він розповідає, що той подарував святиням понад вісімнадцять тисяч дебенів 27 золота і срібла, тисячі золотих і срібних статуй, сто сім тисяч рабів і рабинь, п'ятсот тисяч голів рогатої худоби і мулів, триста п'ятдесят чотири тисячі качок і гусей, безліч самоцвітів і коштовностей, будинки і землі над Гапі разом з фелахами та чимало іншого добра, перелік якого вмістився на кількох сувоях. Писарі акуратно фіксували кожен дар фараона, і Менетон скористався їхніми записами.
— Той щедрий, хто дарує плоди власної праці. Фараони й царі дарували й дарують награбоване, а жерці приймають їхні дари. Всі вони схожі на злодіїв, які діляться краденим,— суворо засудив щедрість фараонів і хтивість жерців Меріб.
Одначе сам Рамзес III більше, ніж щедрістю, вихвалявся відрубуванням рук і пролиттям крові.
"Я,— говорив він,— знищив машадайшів, лівійців, кекі-шів, себетів, шантепів, хекесів і бакенів, випустив з них кров, зробив з них гори трупів і відрубаних рук".
27 Д е б е н — 90 г.
26 "Єгипетська хроніка" — збереглися лише уривки.
Інший фараон повідомляв, що "прибув до Угаріта, оточив усіх своїх противників і знищив усіх, ніби їх ніколи й не було".
— Не володарі, а кровожерні гієни,— жахнувся Імхотеп, прочитавши папіруси.
— Ознайомся з оцим,— показав на третій сувій Меріб. Імхотеп розгорнув папірус і, прочитавши кілька рядків,
мало не випустив його з рук.
"Придушуй юрбу і знищуй полум'я, яке йде від неї,— повчав фараон свого наступника.— Не підвищуй ворожої людини. Кожний бідний — твій ворог. Будь ворогом бідного. Він підбурює юрбу" 28.
— Страшнішого не придумав би найлютіший ворог Кеміту,— з огидою відсунув Імхотеп, од себе папірус, ніби він обпік йому пальці.— Фараон більше ненавидів свій народ, ніж чужоземних ворогів. Невже серед сотень фараонів, які правили в Чорній Землі впродовж віків, не знайшлося жодного лагідного і доброго, прихильного до простих людей?
— Добрих і лагідних володарів нема, — розчарував Імхотепа Меріб.— Прості люди ніколи не знали і не знатимуть добра, якщо не здобудуть його своїми руками і кров'ю. Влада охмеляє правителів, як старе вино, а страх перед її втратою робить їх недовірливими, жорстокими. Хто звик наказувати, того страшить навіть думка, що він може підкорятися іншим. А втім, був один фараон, який навіть рабам зичив добра. Він скасував усіх богів і залишив тільки одного, розігнав жерців і закрив святині, а їхні землі роздав фелахам і дав їм волю. Однак після смерті фараона жерці прокляли його, заборонили згадувати його ім'я. Згодом народ забув, що колись він правив Чорною Землею.
— Пам'ятає, достойний! — жваво заперечив Мерібові Імхотеп.— В Ракотісі донині розповідають про Ехнатона. Кажуть, він помер від отрути.
— Його отруїли жерці Амона, — підтвердив Меріб.— Іншим разом розповім тобі про нього більше.
Хоч Імхотепові кортіло ще щось довідатись про діяльність Ехнатона, та він приборкав свою цікавість: підступали інші, важливіші питання.
З папірусів, знайдених у 1885 р
— Скажи, достойний, що примушувало і примушує єгиптян коритися тиранам? — запитав збуджено.
— Причин багато, а головна з них — страх перед Осірі-сом,— відповів Меріб.— Він згинає карки непокірним, ставить на коліна гордих, робить підлабузниками людей, які в душі ненавидять тиранів. Кожен хоче жити, бо поки живе, на щось надіється: один — на смерть тирана, другий — на усміх долі. Але ти помиляєшся, що народ покірно терпить тиранів. Він бунтувався і буде бунтуватися проти них. На жаль, усі бунти закінчувалися поразкою.