Торкнувшись долонями колін, Імхотеп, зажурений почутим, побрів знайомою вуличкою.
Ось і батьківська хижа. Від зворушення хлопцеві аж дух перехопило. Така, як він її залишив, тільки де-не-де на покрівлі свіжий очерет.
На крихітному подвір'ї булькоче щось у чавунному казанку, підвішеному над маленьким вогнищем. (Цей посуд — найцінніша річ у хижі. Батько довго складав обол до обола, щоб купити його, і врешті новизна прийшла до хати.) А мати, стоячи на колінах, розтирає на камені ячмінне зерно, не відвикла від прадавнього способу: роздрібнює на камені зерно на кашу замість змолоти його на жорнах. Греки з давніх-давен користуються ними, бо зробити їх неважко. В святині Гора є навіть грецький млин, в якому каміння обертають впряжені у шлеї мули або раби, що ходять по колу.
"Ячмінна каша",— ВАОВИВ хлопець знайомий запах.
Передчуваючи щось, Нехті підвела голову, скрикнула.
— Імхотепе, сину! — схопилася на ноги й кинулася назустріч хлопцеві, пригорнула до грудей його голову.
Зацікавлений вигуком дружини, вийшов з хижі Петубаст. Уздрівши сина, він хвилинку придивлявся до нього, ніби хотів упевнитися, чи справді це Імхотеп, а тоді мовчки поклав йому на голову роз'їдені морською водою шкарубкі од весел долоні і довго їх не здіймав з неї.
Минули перші радісні хвилини, і всі троє засіли з ложками-черпачками до водянистої каші. Уплітаючи її, Імхотеп ладен був поклястися на всіх богів, що такої смачної він ще не їв, хоч учням школи Гора не шкодували і пшеничної. Водночас точилася жвава розмова з вигуками, сміхом, ахами і охами. До радісної зустрічі з сином додалася ще й гордість за нього, і обличчя Петубаста й Нехті сяяли, як два сонця.
Раптом риболов відклав черпачок.
— Терсея веліла мені перед надвечір'ям з'явитися до неї,— пояснив, чому не може побути з сином.— Вона матиме гостей з Еллади, і їй треба багато риби. Скільки і якої — скаже мені.
Імхотеп стрепенувся. Він піде з батьком... З порожніми руками? Батько ж не несе Терсеї риби. Якби-то можна якось подати Ніке вістку про себе і довідатись, як вона її сприйме?
— Сет наслав на Анупа хворобу,— поділилася з сином втішною подією Нехті.
— Тепер ніхто не перевіряє уловів,— радів разом з дружиною Петубаст. — Я призбирав кілька оболів, а завтра одержу від Терсеї, може, навіть драхму,— говорив, не підозріваючи, що діється в душі сина.
Імхотеп неуважно прислухався до слів батька й матері: напружено щось думав. Раптом обличчя його проясніло, він рвучко підняв з землі глиняний черепок і камінцем почав щось шкрябати на ньому.
— Передай його Ніке, але так, щоб не бачила Терсея, — подав черепок батькові.
Петубаст і Нехті багатозначно перезирнулися.
— Вона — еллінка,— нагадав синові риболов.— Та й дуже небезпечна це справа. Якби довідалася Терсея — прогнала б мене і не купила б риби. Що ж ти написав? — поцікавився.
— Імхотеп вітає Ніке,— прочитав хлопець.
— Але ж вона не знає єгипетських письмен,— зрадів Петубаст, що не треба буде нести черепка.
— Я написав грецькими,— ошелешив батька Імхотеп.
— Невже знаєш еллінські письмена? — здивувався Петубаст.
— Наш син уже такий розумний, як еллін! — радісно вигукнула Нехті.— Він швидко стане писарем.
— Я передам черепок Ніке,— розвіяв вагання Петубаст.
Він повернувся не скоро. Але веселе обличчя свідчило, що з доброю вісткою.
— Як Сехет мені допоможе, то зароблю драхму ще й чотири оболи,— похвалився дружині і синові.— То дуже великі гроші, і в нас буде досить ячменю на кашу і паляниці.
— Купимо велику артабу 23 зерна і жбан олії, — наперед розпорядилася грішми Нехті.
— Ще й наваримо пива,— нагадав дружині Петубаст. Імхотеп поділяв радість батьків, проте чекав важливішої звістки, ніж про ячмінне пиво.
— Черепок я передав Ніке,— згадав нарешті прохання сина Петубаст.
— Вона, мабуть, не взяла його,— з острахом глянув на батька Імхотеп.
— Навпаки, дуже йому зраділа,— розсіяв тривогу сина риболов.— Але говорила щось таке дивне, що я не зрозумів її.
* А р т а б а велика і мала — 40 — 20 л.
— Ти запам'ятав її слова? — збуджено допитувався Імхотеп.
— Йшлося про якісь черепашки,— знизав плечима Пе-тубаст.— Казала, що ти повинен їх принести. Я обіцяв назбирати їх повен бедет, але вона відмовилася від моїх. Ніби яка різниця була 6 між моїми і твоїми черепашками. От вередливе дівчисько! — покрутив головою.
Те, що раптом сталося, неабияк налякало Петубаста і Нехті. їхній учений син, плескаючи в долоні, підстрибував у дивному танку, якого ніколи в Кеміті не танцювали.
Може, це був модний еллінський.
V
Людина творить — час руйнує. Йому підвладні навіть піраміди, в яких спочивають фараони і знаходить пристановище їхня безсмертна Ка, щоб не блукати в темряві. Не пощадив він і папірусів у святині Гора: вони потемніли, але ієрогліфи залишилися розбірливими. Сувоїв всього-на-всього чотири тисячі, зате найдавніших і тому найцінніших. Таких не мала навіть царська бібліотека (яка дістала назву від столиці — Александрійська), де зібрано їх понад півмільйона, ані святиня Серапіса, де зберігалося сорок тисяч папірусів. У них записано минуле Чорної Землі, її закони, звичаї і вірування ще задовго до того, як еллін Гомер створив "Одіссею" та "Іліаду", якими так гордяться греки.
А гордитися є чим. Імхотеп теж зачитувався ними, бо за п'ять років навчання так вивчив мову еллінів, що володів нею, як рідною. А втім, крім Гомера, у греків були ще Есхіл, Софокл, Евріпід, безліч мудреців і філософів на чолі з Сократом, істориків, законодавців і, врешті, таких славетних поетів, як Анакреонт і Сафо.
Меріб, перебуваючи в Елладі, придбав багато еллінських книг і тепер дозволяє читати їх своєму молодому помічникові.
Проте не лише мову еллінів-завойовників, без знання якої не приймають нині на царську службу, зобов'язаний вивчити єгипетський писар. Він повинен оволодіти ще й іншими знаннями. Чим далі від берега, тим глибше море. Так і з науками. Не встигнеш вивчити одну, а на черзі вже інші. Тим учням, які сприймають науки з трудом, допомагає палиця вчителя. Так, як Єменхепові. Юнакові вже дев'ятнадцять років, а його спина завжди в синцях, бо добрих учителів тепер замінили суворі. Учні постаршали, добавилися нові дисципліни. З колишніх учителів залишився лише Меріб. До його голосу прислухається сам верховний жрець, в харчовому раціоні учнів появляється іноді м'ясо, а фізичні вправи стали, як у грецьких школах, обов'язковими.