І "Перлина" повернула до міста.
— От чортяка! Як хутко йде,— захоплено вигукував Ролан.
Корабель справді зменшувався з кожною хвилиною, ніби танучи в океані. Пані Ролан, обернувшись до нього, стежила, як він зникав за обрієм, простуючи в невідомий край, на другий кінець світу. На цьому пароплаві, якого ніщо не могло зупинити, якого вона зараз уже не бачила, був її син, її бідний син. їй здавалося, ніби половина серця її лине за ним, що життя її скінчене, що ніколи вже не побачить вона своєї дитини.
— Чого ти плачеш? — запитав її чоловік.— Адже не мине й місяця, як він повернеться!
Вона промовила, захлинаючись:
— Не знаю. Я плачу, бо мені болить.
Коли зійшли на берег, Бозір залишив їх, поспішаючи на сніданок до свого приятеля. Жан пішов уперед з панею Роземійї, а Ролан звернувся до дружини:
— Хвацький все-таки хлопець, наш Жан!
— Так,— відповіла мати.
І не тямлячи, що каже, бо була надто схвильована, щоб думати, додала:
— Я дуже рада, що він одружується з панею Роземійї.
Старий остовпів:
— Що? Як? Він одружується з панею Роземійї!
— Авжеж, так. Ми саме сьогодні мали з тобою про це говорити.
— Он як! І давно вже вони задумали?
— О ні! Кілька днів тому. Жан, перш ніж говорити з тобою, хотів бути певним у її згоді.
Ролан сказав, потираючи руки:
— Дуже добре, дуже добре! Це чудово! Безперечно, я даю свою згоду.
Коли вони проминули набережну і звертали на бульвар Франціска І, пані Ролан ще раз обернулася, щоб востаннє кинути погляд на океан; але вона побачила лише невеличку сиву хмарку, таку далеку, таку легку, наче клаптик туману.