Переклад Н. О. Кравченко
І
— А бодай тобі!..— вигукнув раптом старий Ролан, що вже чверть години сидів нерухомо, втупивши очі у воду, і тільки час від часу легким рухом витягав з морської глибини свою вудку.
Пані Ролан, що дрімала на кормі човна поруч з панею Роземійї, запрошеною цього разу на рибну ловлю, прокинулась і повернула до чоловіка голову:
— Що там?.. Що там?.. Жероме!.. Старий відказав сердито:
— Не клює зовсім. З самого полудня я нічого не зловив. Рибалити слід тільки з чоловіками; з жінками завжди виїжджаєш запізно.
Двоє його сийів — П'єр і Жан, які сиділи один біля лівого, другий — біля правого борту і тримали намотані на вказівні пальці вудки,— зареготали разом, і Жан промовив:
— Ти нечемний до нашої гості, тату. Добродій Ролан зніяковів і почав виправдуватися:
— Даруйте, пані Роземійї, така вже в мене вдача. Запрошую жінок, бо мені до вподоби їхнє товариство, а почую під собою воду,— тільки й думки в мене, що про рибу.
Пані Ролан тимчасом остаточно прокинулась і мрійно дивилася на широкий обрій, на море та скелі. Вона пробурмотіла:
— Але ж ви наловили чимало.
Проте чоловік її заперечливо похитав головою, в той же час любовно скидаючи оком на кошик, де наловлена трьома чоловіками риба ще злегка тріпотіла, тихо шарудячи липкою лускою та розчепіреними плавцями і безпорадно, мляво хапаючи ротом смертельне для неї повітря.
Старий Ролан поставив кошика між колінами, нахилив його так, що риба срібним потоком покотилась до самого краю, щоб побачити ту, яка була на дні; вона ще дужче заворушилась у передсмертній агонії, і різкий запах від неї, здоровий морський сморід, піднявся з середини переповненого кошика.
Старий рибалка міцно втягнув у себе цей запах, наче нюхаючи троянду, і вигукнув:
— Господи, які ж вони свіженькі! Потім спитав:
— Скільки вловив ти, докторе?
його старший син і П'єр, тридцятилітній чоловік, безвусий і безбородий, з чорними, підстриженими, як у чиновника, баками, відповів: '
— Та дрібницю! Три чи чотири. Батько звернувся до молодшого:
— А ти, Жане?
Жан, високий, русявий юнак, з густою бородою, значно молодший за свого брата, посміхнувся й пробурмотів:
— Приблизно стільки ж, скільки й П'єр,— чотири чи п'ять.
Вони щоразу повторювали цю брехню, яка дуже тішила старого Ролана.
А той намотав свою вудку на кочет весла і, склавши руки, заявив:
— Більше ніколи не буду рибалити після полудня. До десятої години — і годі. "Вона більше не клює, падлюка, вона гріється на сонечку.
Старий оглянув навколо себе море з задоволеним виглядом власника.
Він мав колись ювелірну крамничку в Парижі; непоборний потяг до човна, моря та рибальства відірвав його від прилавка, як тільки він збив досить грошенят, щоб сім'я могла скромно жити на ренту.
Тоді він переїхав до Гавра, купив баркас і став моряком-любителем. Обидва сини його, П'єр і Жан, лишилися у Парижі вчитися; вони приїздили час від часу на канікули і поділяли батьківську розвагу.
Закінчивши коледж, П'єр, старший за Жана на п'ять років, захоплювався по черзі різними професіями, він перебрав їх одну по одній з півдюжини, але швидко відчував відразу до кожної і зразу ж починав носитися з новими планами.
Нарешті його привабила медицина, і він взявся до праці з таким запалом, що за короткий час, діставши від міністра дозвіл скласти екзамени екстерном, здобув звання лікаря.
Це була екзальтована, розумна, мінлива, але й наполеглива людина, схильна до утопій та філософських роздумів.
Жан,— настільки білявий, наскільки його брат чорнявий, настільки спокійний, наскільки той запальний, настільки м'який, наскільки той норовливий,— спокійно закінчив навчання і здобув свій ліценціатський диплом в той самий час, коли П'єр — лікарський.
Обоє тепер приїхали трохи відпочити в своїй родині, і обоє мали намір осісти в Гаврі, коли пощастить знайти щось підходяще.
Проте якась невиразна заздрість, та спляча заздрість, яка майже непомітно росте між братами чи сестрами, поки не визріє і вибухне через одруження чи удачу, що випаде на долю когось із них, змушувала їх остерігатися один одного і підбурювала на беззлобне суперництво. Вони любили один одного, але й ревниво стежили один за одним. П'єр, якому було п'ять років, коли наробився Жан, з ворожістю маленького розпещеного звірятка поглядав на друге маленьке звірятко, що раптом з'явилося на руках його батька й матері і якого вони так люблять та пестять.
Жан з дитинства був зразком лагідності, доброти та рівної вдачі; і П'єр потрохи злостився, чуючи, як безперестанку хвалять це гладке хлоп'я, лагідність якого він вважав млявістю, доброту — дурістю, а довірливість — сліпотою. Його батьки, люди скромні, що мріяли про шановне і просте становище для своїх дітей, докоряли його за вагання, запальність, за невдалі спроби, за всі безсилі поривання до високих ідей, за мрії про блискучу кар'єру.
Відтоді як він виріс, йому вже не казали: "Дивись на Жана і бери приклад з нього". Але, —чуючи щоразу: "Жан зробив так, Жан зробив от як",— він добре розумів значення й натяки, приховані в цих словах.
їхня мати, дуже порядна, ощадлива, трохи сентиментальна жінка, мало не все життя провела за касою, проте зберегла чутливу, ніжну душу. їй доводилось раз у раз втихомирювати невеличкі сварки, які щодень виникали між двома її дорослими синами через усякі життєві дрібниці. Одна незначна обставина, проте, бентежила знедавна її душевний спокій, і вона побоювалася ускладнень. Минулої зими, коли обидва її сини закінчували навчання, вона познайомилася з сусідкою, панею Ро-земійї, вдовою капітана дальнього плавання, що загинув у морі два роки тому.
Удовичка, зовсім молоденька, двадцяти трьох років, була кмітливою жінкою і розумілася на житті інстинктивно, як тварина на волі, немовби вже бачила, пережила, зрозуміла та зважила усі життєві можливості, оцінюючи їх по-своєму — тверезо, вузько і досить доброзичливо; вона почала вечорами вчащати до своїх привітних сусідів, щоб випити склянку чаю і провести час за вишиванням та розмовами.
Старий Ролан, якого весь час під'юджувала його мо-реплавська манія, розпитував нову приятельку про покійного капітана, і вона говорила про нього, про його подорожі, про його розповіді, як жінка розважлива й покірлива долі, що любить життя і з пошаною ставиться до смерті.