ПІДОЗРА
На початку листопада 1948 року Берлаха привезли у Салем, до тієї лікарні, де з вікон видно старий Берн із ратушею. Через серцевий напад термінове хірургічне втручання довелося відкласти на два тижні. Важка операція пройшла успішно, однак аналізи свідчили про ту безнадійну хворобу, якої і побоювалися. Кепські були комісарові справи, його шеф, начальник слідчого відділу Лютц, уже двічі збирався його ховати і двічі знову почав сподіватися, аж нарешті перед самим різдвом ко-місарове здоров'я стало поліпшуватись. Хоча упродовж святкових днів старий іще спав, проте двадцять сьомого, в понеділок, він уже бадьоро переглядав давні примірники американського журналу "Лайф" за 1945 рік.
— Це були звірі, Самуелю,— сказав він, коли доктор Гунгертобель, роблячи ввечері обхід, зайшов до палати,— це були звірі,— і подав йому журнал.— Ти — лікар і можеш це собі уявити. Глянь на цей знімок із концентраційного табору Штутгоф! Табірний лікар Нееле без наркозу проводить на одному із в'язнів операцію у черевній порожнині, і за цією роботою його сфотографували.
— Нацисти часом таке робили,— сказав лікар і глянув на знімок, та коли вже хотів покласти журнал, раптом зблід.
— Що з тобою? — здивовано спитав хворий.
Гунгертобель відповів не зразу. Він поклав розгорнений журнал на Берлахове ліжко, сунув руку в праву верхню кишеню свого білого халата й дістав рогові окуляри, коли він їх одягав, рука в нього — як помітив комісар — трохи тремтіла, потім він знову глянув на знімок.
"Чого він нервується?" — подумав Берлах.
— Нісенітниця,— нарешті сердито сказав Гунгертобель і поклав журнал на стіл, до інших.— Ну ж бо дай мені свою руку. Подивимося, який у тебе пульс.
На хвилину запала тиша. Потім лікар випустив руку свого друга й глянув на табличку над ліжком.
— Ти одужуєш, Гансе.
— Ще рік? — спитав Берлах. Гунгертобель зніяковів.
— Не будемо прб це зараз говорити,— сказав він.—• Ти повинен берегтися й знову ретельно обстежитися.
Старий буркнув, що він завжди бережеться.
— Тоді все гаразд,— мовив, прощаючись, Гунгертобель.
— Подай мені ще "Лайф",— попросив хворий ніби зовсім байдуже. Гунгертобель дав йому один із часописів, що стосом лежали на столі.
— Не той,— сказав комісар і ледь глузливо глянув на лікаря.— Дай отой, що ти в мене забрав. Я так легко не відступлюся від концентраційного табору.
Гунгертобель якусь мить вагався, та побачивши на собі допитливий Берлахів погляд, почервонів, і дав йому "Лайф". А тоді швидко вийшов, немов йому стало чогось неприємно. Прийшла медсестра. Комісар попросив її забрати решту часописів.
— А цей — ні? — спитала медсестра, показуючи на "Лайф", що лежав на Берлаховому ліжку.
— Цей — ні,— сказав старий.
Коли медсестра пішла, він знову почав роздивлятися 8німок. Лікар, що проводив цей жорстокий експеримент, здавався спокійним, ба навіть незворушним. Та більшу частину його обличчя затуляла маска.
Комісар сховав часопис у шухляду своєї тумбочки й заклав за голову руки. Широко розплющеними очима він вдивлявся у пітьму, яка дедалі більше заповнювала палату. Світла він не вмикав.
Згодом прийшла медсестра й принесла вечерю. Було тієї вечері не так і багато, та ще й дієтична: суп з вівсяного відвару. До чаю з липового цвіту, який йому не смакував, він і не доторкнувся. Попоївши вівсянки, він загасив світло й знову ліг, вдивляючись у темряву, у тіні, які ставали все густішими.
Він любив дивитися, як крізь вікно до палати заглядають вогники міста.
Коли прийшла медсестра, щоб підготувати комісара до сну, він уже спав.
Уранці, о десятій, завітав Гунгертобель. Берлах лежав у своєму ліжку, заклавши за голову руки, а на по-
крквалі видився розгорнений "Лайф". Комісарові очі пильно втупилися в лікаря. Гунгертобель побачив, що перед старим лежав той самий знімок з концентраційного табору.
— Ти часом не хочеш мені сказати, чого зблід, як мрець, коли я показав тобі цей знімок у журналі
Гунгертобель підійшов до ліжка, зняв табличку, уважніше, ніж звичайно, прочитав її й знову повісив на місце.
— Це була кумедна помилка, Гансе,— сказав він.— Не варта уваги.
— Ти знаєш цього доктора Нееле? — В Берлахово-му голосі почулося якесь незвичне хвилювання.
— Ні,— відповів Гунгертобель,— я його не знаю. Він тільки нагадав мені когось.
— Мабуть, дуже схожий,— сказав комісар.
— Справді, дуже схожий,— погодився лікар, ще раз подивився на знімок, і знов, як це виразно помітив Берлах, розхвилювався.— Але ж на фотографії видно лише половину обличчя під час операції. Всі лікарі схожі один на одного,— сказав він.
— Кого нагадує тобі ця тварюка? — безжалісно спитав старий.
— Та все це пустеї — відповів Гунгертобель.— Я ж тобі сказав: це, очевидно, помилка.
— Одначе ти заприсягнувся б, що це він, чи не так, Самуелю?
— Атож,— відповів лікар.— Заприсягнувся б, якби не внав, що це не може бути той, кого я запідозрив. Нам sapas краще облишити цю неприємну справу. Недобре відразу після операції, коли на карту було поставлене жи'ґтя, гортати старий "Лайф".
la за хвилю він, ніби загіпнотизований, знову глянув на 8німок і мовив:
— Оцей лікар не може бути тим, кого я знаю, бо той під час війни жив у Чілі. Отже, все це — нісенітниця, це ж кожному зрозуміло.
— У Чілі, у Чілі,— сказав Берлах.— Коли ж він повернувся, той твій знайомий, про якого й мови не може бути, що він і Нееле — одна і та сама особа?
— У сорок п'ятому.
— У Чілі, у Чілі,— повторив знову Берлах.— І ти не хочеш мені сказати, кого нагадує тобі цей знімок?
Гунгертобель повагався з відповіддю. Старому лікареві була неприємна ця розмова.
— Якщо я скажу його прізвище. Гансе,— мовив він нарешті,— ти запідозриш цього чоловіка.
— Я його вже запідозрив,— відповів комісар. Гунгертобель зітхнув.
— Бачиш, Гансе,— сказав він,— я цього й побоювався. Я б цього не хотів, ти розумієш? Я — старий лікар і не хотів би нікому заподіяти зла. Твоя підозра — це безглуздя. Не можна ж просто тільки через якусь фотографію запідозрити людину, тим паче, що на цьому знімку видно не все обличчя. І до того ж, той чоловік був у Чілі, це — факт.
— А що він там робив? — спитав комісар.
— Завідував у Сантьяго клінікою.