Поклавши біля себе рушницю, Дік Сенд прихилився головою до стіни й міцно заснув.
Скільки спав Дік, важко було сказати, аж враз його розбудило відчуття чогось холодного. Він підхопився на ноги й, жахнувшись, побачив, що термітник заливав вода. За кілька секунд вона піднялася до нижніх ярусів, де спали Том і Геркулес.
Дік Сенд розбудив їх і сказав про нову небезпеку.
Засвітили ліхтар, і всередині термітника стало ясно.
Піднявшись футів на п'ять, вода перестала прибувати.
— Що таке, Діку?— спитала місіс Уелдон.
— Та нічого особливого,— відповів юнак. Вода залила долівку. Очевидно, від зливи сусідня річка вийшла з берегів і розлилася по рівнині. [197]— То це добре! — вигукнув Геркулес.— Значить, десь неподалік таки в річка.
— Атож,— відповів Дік Сенд.— Саме нею ми й спустимось до узбережжя. Не турбуйтеся, місіс Уелдон: вода більше не піднімається і вгорі нікого не заллє.
Місіс Уелдон нічого не відповіла. Що ж до кузена Бенедікта, то він спав, як справжній терміт.
Тим часом негри, схилившись над водою, в якій відбивалося світло ліхтаря, чекали вказівок Діка Сен-да. Помірявши глибину, він загадав перекласти зброю й рештки харчів на горішній ярус, де їх не дістала б вода.
— То вода натекла через отвір? — спитав Том.
— Так,— відповів Дік Сенд.— Тепер вона не пропускав свіжого повітря.
— Може, проб'ємо стіну вище води?— запропонував старий негр.
— Хтозна, чи це треба, Томе: якщо тут води на п'ять футів, то невідомо, чи зовні вона не стоїть вище. Там вона може сягати шести — семи футів або й більше.
— То ви думаєте, містере Дік?..
— Я думаю, Томе, що вода, піднявшись до певного рівня всередині термітника, стиснула повітря в ньому, і це стиснене повітря не дає їй піднятися вище. Але якщо ми проб'ємо стіну, повітря вихопиться назовні, його тиск усередині зменшиться і вода підніметься до того самого рівня, що й ззовні. Якщо ж зовнішній рівень буде вищим від дірки, яку ми проб'ємо, то вода підніматиметься доти, доки її знов спинить стиснене повітря. Треба пробити дірку вище зовнішнього рівня, а як це вгадати? Ми в цьому термітнику — мовби робітники в водолазному дзвоні.
— Що ж робити? — спитав Том.
— Насамперед добре все обміркувати, а потім уже діяти. Необачність може коштувати нам життя.
Це зауваження було цілком слушне. Дік Сенд мав підстави порівняти затоплений водою конус термітника з водолазним дзвоном. Правда, повітря у водолазний дзвін безперестанку напомповують за допомогою спеціальних помп. Водолази вільно дихають і відчувають невигоду тільки від тривалого перебування у стисненому повітрі. А в термітнику вода залила третину приміщення; свіже повітря проникло б лише тоді, коли пробили б нову дірку в стіні. [198]Чи можна пробити таку дірку, не наразившись на небезпеку, і чи це не ускладнить становища?
Поки що вода в термітнику трималася на сталому рівні. Рівень цей міг змінитися тільки з двох причин: або вони проб'ють дірку нижче рівня води ззовні, або цей рівень далі підніматиметься.
Але і в тому, і в тому випадку насичене вуглекислим газом повітря термітника стиснеться ще дужче.
А що, як повінь зірве з місця й перекине термітник? Це буде дуже небезпечно для тих, хто сидить у ньому... Ні, такого не станеться; термітник дуже міцно прикріплений до своєї основи, так само, як хатини бобрів. Найбільше треба боятися того, що гроза триватиме довго і повінь збільшиться. Якщо рівень води на рівнині досягне тридцяти футів, тобто підніметься над вершиною термітника на вісімнадцять футів, то тиск у ньому збільшиться на одну атмосферу.
Добре поміркувавши, Дік Сенд дійшов висновку, що повінь збільшиться. Адже рівень води залежав не тільки від небесного водоспаду. Напевне, якась із річок, що течуть неподалік, вийшла з берегів і розлилася по цій глибокій улоговині. Може статися, що термітник затопить зовсім, і вони з нього не виберуться, навіть якщо проб'ють дірку вгорі.
Вкрай стурбований Дік Сенд питав себе подумки, що робити: чекати далі чи діяти. Але як діяти?
Була вже, мабуть, третя година ранку. Мандрівники, мовчазні й непорушні, прислухалися до глухого відгомону грози. Безнастанне плюскотіння й гуркіт свідчили про те, що боротьба стихій тривав.
Тут старий Том помітив, що рівень води потроху вищає, і сказав про це Дікові Сенду.
— Так, бачу,— кивнув головою Дік.— Вода прибував, дедалі дужче стискуючи повітря в термітнику.
— Добре, що вода піднімається дуже повільно.
— Звичайно. Та чи ж її рівень десь спиниться?
— Містере-Дік,— озвався Бет,— я спробую вибратися з термітника. Пірну й випливу через дірку...
— Краще я спробую це зробити,— відповів Дік.
— Ні, ні, містере Дік! — заперечив старий Том.— Дозвольте це зробити моєму синові. Можете покластися на нього. Якщо він не повернеться, то з вами залишитесь ви.— І пошепки докинув: —Не забувайте — ви потрібні місіс Уелдон і малому Джекові! [199]— Гаразд,— сказав Дік Сенд.— Щасти вам, Бете. Якщо термітник затоплено, не повертайтеся. Ми спробуємо вийти з нього тим шляхом, що й ви. Але візьміть із собою сокиру: якщо вершина термітника височить над водою — ви нам постукаєте. Почувши ваш сигнал, ми почнемо ламати верх ізсередини. Ви зрозуміли?
— Так, містере Дік,— відповів Бет.
— Ну йди, синку,— мовив старий Том, стиснувши Бетову руку.
Набравши повні легені повітря, Бет пірнув. Глибина води в термітнику досягала п'яти футів. Перед Бе-том стояло нелегке завдання: знайти вхідний отвір, випливти крізь нього і спливти зовні на поверхню води. І все це треба було зробити за кілька секунд.
Минуло десь із півхвилини. Дік Сенд уже був подумав, що Бет вибрався з термітника; аж тут із води виткнулась Бетова голова.
— Що? — спитав Дік Сенд.
— Дірку завалило! — відповів Бет, відсапуючись.
— Завалило?! — вигукнув Том.
— Так. Певно, вода розмила глину. Я обмацав рукою геть усю стіну внизу... Дірки немає...
Дік Сенд похитав головою. Він і його супутники тепер герметично зачинені в термітнику. До того ж, можливо, термітник до самого верху затоплено водою.
— Якщо тієї дірки немає,— мовив Геркулес,— проб'ємо нову.
— Не кваптеся! — вигукнув Дік Сенд, затримуючи Геркулеса, який схопив сокиру і вже хотів був пірнути.