— Ні. Цього я не можу сказати. Проте мушу зізнатися, я дещо боюся ефекту, який викличе в моєї дружини ця зустріч. Кажу вам цілком відверто: чимало років тому, коли моя дружина була ще дуже молода, їй довелося зазнати досить тяжкого випробування. Звичайно, вона прийшла в себе після того удару. Я навіть згоден вважати, що вона забула про нього. А тепер приходите ви, і, безперечно, ваші запитання викличуть старі спогади…
— Це справді гідне співчуття, — ввічливо сказав Пуаро.
— Я не відаю, який буде результат.
— Можу запевнити, лорде Діттишем, що я буду виключно стриманим і зроблю все можливе, щоб не нервувати леді Діттишем. Безперечно, у неї ніжний і нервовий темперамент.
Співбесідник несподівано розсміявся.
— У Ельзи? Ельза здорова й міцна, мов коняка.
— Тоді… — Пуаро дипломатично примовк.
— Моя дружина спроможна витримати будь-яке потрясіння і в будь-якій кількості. Чи знаєте ви, чому вона погодилася зустрітися з вами?
Пуаро відповів коротко:
— З цікавості?
Щось подібне до поваги прослизнуло в очах співрозмовника.
— Отже, ви зрозуміли.
— Це неминуче. Жінки завжди готові зустрітися з детективом, чоловіки посилають його до біса.
— Є й жінки, які також могли б послати його до біса.
— Після того, як побачать його. Але не до того.
— Можливо… — Лорд Діттишем помовчав. — Що вони мали на увазі, коли надумалися писати цю книгу?
Еркюль Пуаро стенув плечима,
— Мода оживляє багато дечого… Старі мелодії, старі водевілі, старі костюми і навіть злочини минулого.
— Тьху!
— Тьху, якщо вам хочеться, але ви не зміните людського норову. Вбивство — це драма. Потреба в драмі в людей надто сильна.
Лорд Діттишем прошепотів:
— Знаю, знаю…
— Так що, як бачите, книжка буде написана. Моє завдання — перешкодити проникненню туди помилкових тверджень і фальсифікацій відомих подій.
— Події, наскільки мені відомо, були обнародувані.
— Так. Але не їхні тлумачення.
— Що ви цим хочете сказати, пане Пуаро?
— Дорогий мій лорде Діттишем, є багато поглядів на одні й ті ж події. Наприклад, історичні. Відомо, що написано багато книжок про Мері, королеву Шотландії. В одних вона зображена великомученицею, в інших — розкладеною і безпринципною жінкою, а подекуди — досить убогою духом, інколи навіть убивцею та інтриганкою…
— А у справі Крейля? Крейль був убитий своєю дружиною, це безперечно. Під час процесу моя дружина була мішенню наклепів, по-моєму назаслужених. Її повинні були непомітно вивести з залу суду. Громадська думка була проти неї.
— Англійці, — сказав Пуаро, — є високоморальний народ.
Лорд Діттишем вигукнув:
— Так, дідько б їх узяв! — Затим, глянувши на Пуаро: — А ви?
— Я дотримуюсь звичайних моральних принципів життя.
Лорд Діттишем мовив:
— Мене цікавить, якою була насправді ця пані Крейль. Ця поза несправедливо ображеної жінки… У мене таке враження, що тут щось не те.
— Ваша дружина могла б про це знати.
— Моя дружина… — сказав лорд Діттишем. — Я не згадував про це жодного разу!
Пуаро глянув на нього з особливим інтересом,
— Я починаю дещо розуміти…
Лорд запитав різко:
— Що розуміти?
Пуаро злегка вклонився:
— Творча уява поета…
Лорд встав, подзвонив і сказав різким тоном:
— Моя дружина чекає на вас.
Двері відчинилися.
— Ви дзвонили, мілорд?
— Проведіть пана Пуаро нагору, до леді Ельзи.
Пуаро подолав два ряди сходинок у м'яких килимах.
Штучне світло… Гроші, всюди гроші! Гарного смаку — менше. В кімнаті лорда Діттишема була суворість, стриманість, а тут, в решті кімнат, стільки марнотратства! Речі вищого сорту. Не обов'язково найкращі, але найвразлиіші. Речі, які купуються за принципом: аби дорогі, хоч і без смаку.
Пуаро подумав: "Печеня? Так, печеня!.."
Кімната, до якої його завели, не здавалась простора. Велика вітальня була на першому поверсі, а це — особистий салон господині дому. Сама господиня стояла зіпершись на поличку каміна, коли Пуаро запросили ввійти.
Він ніколи не пізнав би Ельзу Грієр по картині, баченій у Мередіта Блейка. То був портрет молодості, втілення життєвої сили, а тут — нічого того. І здавалося, ніколи й не було. Воднораз він відчув одкровення, в якому не давав собі звіту, дивлячись на живопис Крейля. Ельза була гарна. Так, жінка, яка йшла йому назустріч, була дуже гарна. І зовсім не стара. Власне, скільки їй було років? Не більше тридцяти шести, якщо тоді, коли розігралася трагедія, було двадцять. Дбайливо розчесане чорне волосся обрамляло досить правильної форми, з майже класичними рисами обличчя. Зі смаком накладений грим робив його ще привабливішим. Він відчув, як у нього стискується серце. У цьому, мабуть, був винний старий пан Джонатан, який говорив йому про Джульєтту. Безперечно, тут не було й сліду Джульєтти, хоч Ельза могла наштовхнути на думку про неї, однак уже без Ромео… Власне, в тому й особистість Джульєтти як персонажа, що вона повинна вмирати молодою.
Вона зустріла його спокійним і дещо монотонним голосом.,
— Мене надто зацікавив ваш візит, пане Пуаро. Сідайте і скажіть мені: що б ви від мене хотіли?
Пуаро задумався. "Великі сірі очі — ніби мертві озера. Ні, її не цікавить. Її нічого не цікавить". Вірний своїй тактиці Пуаро знову прикинувся іноземцем:
— Я надто схвильований, мадам, я надто схвильований…
— О, чому?
— Тому, що я розумію, що це… це відновлення колишньої драми, мабуть, надзвичайно гірко для вас!
Здавалося, це її зацікавило. Насправді ж вона просто від душі забавлялася.
— Це, певно, мій чоловік втовкмачив у вашу голову такі думки? Він бачив вас, коли ви прийшли?.. Але ж він абсолютно нічого не розуміє. І ніколи не розумів. Я зовсім не така вразлива, як він собі уявляє. — У її голосі відчувалося, що все це продовжує її забавляти. — Вам відомо, що батько мій був робітником на заводі? Він багато трудився і зумів нажити капітал. Це можуть зробити лише наполегливі люди, не тонкошкірі. Я також така.
Пуаро сказав подумки: "Так, це правда. Делікатна жінка навряд чи наважилася б піти в будинок Керолайн Крейль",
Леді Діттишем запитала:
— Чого б ви хотіли од мене?
— Ви впевнені, мадам, що для вас не буде надто боляче згадати минуле?
Вона замислилася на мить, і Пуаро подумав, що леді Діттишем надто відверта жінка. Вона могла збрехати ненароком, але ніколи задля власного задоволення.