— Так, це, можливо, дещо фантастична точка зору. Але, знаєте, причина і наслідок…
Еркюль Пуаро сказав:
— Чи думали ви коли-небудь, пане Блейк, що причина будь-якого злочину може бути виявлена завжди після вивчення особи вбитого?
— Саме про це я не думав.
— Неможливо внести ясність в обставини будь-якого злочину, поки не знаєш напевне, ким саме була жертва. Це те, що я шукаю. Це те, що ви і ваш брат допомогли мені зробити — створити образ Еміаса Крейля.
Мередіт Блейк не надав значення. цьому зауваженню.
Його увагу привернуло тільки одне слово. Тому він швидко запитав:
— Філіп?
— Так.
— Ви говорили з ним?
— Звичайно.
Мередіт Блейк мовив різко:
— Раніше треба було прийти до мене.
Злегка усміхаючись, Пуаро ввічливо вклонився.
— За законами старшинства, так і повинно бути, — сказав він. — Я знаю, що ви старший син, але, бачте, ваш брат живе поблизу Лондона, і мені простіше було зайти раніше до нього.
Мередіт Блейк нахмурився.
— Ви повинні були раніше прийти до мене.
Цього разу Пуаро промовчав. Він ждав. І Мередіт Блейк вів далі:
— У Філіпа запобігливі погляди.
— Як?
— По суті, Філіп є нагромадженням запобігливих думок. Він завжди був такий. — Блейк кинув короткий і сором'язливий погляд на Пуаро. — Він намагався вплинути на вас проти Керолайн?
— Чи має це значення після того, як минуло стільки часу?
Мередіт Блейк зітхнув.
— Так. Звичайно. Я забув, що це було так давно, що все скінчилося. Керолайн більше не можна завдати ніякого зла. І разом з тим я б не хотів, щоб у вас створилося неправильне враження.
— І ви вважаєте, що ваш брат міг би викликати в мене неправильне враження?
— Щиро кажучи, так. Бачте, завжди існував якийсь, так би мовити, антагонізм між ним і Керолайн.
— Чому?
Запитання дещо роздратувало Блейка.
— Чому? Звідки мені це знати? Ці речі треба сприймати такими, як вони є. Філіп завжди намагався її позлити при найменшій нагоді. Він був дуже розчарований, мені здається, коли Еміас одружився з нею. Одного часу він більше року не заходив до них, І все ж до деякої міри Еміас був його кращий друг. По-моєму, це і був справжній мотив: йому здавалося, що ні одна жінка не гідна Еміаса.
І в нього, мабуть, створилося враження, що під впливом Керолайн дружба їх похитнеться.
— І так воно насправді було?
— Ні, звичайно, ні. Еміас цінував Філіпа до кінця. Він тільки докоряв йому, що той занадто вміло робить гроші, що в нього росте живіт і, що він взагалі філістер. Але це Філіпа не зачіпало. Він посміхався і говорив: як добре, що у Еміаса є шановний друг, хоч би й такий,
— Як реагував ваш брат на його зв'язки з Ельзою Грієр?
— Правду кажучи, мені це надто важко визначити. На мою думку, він був засмучений тим, що Еміас виглядає смішним у всій цій історії з дівчиною. Він не раз говорив, що в один прекрасний день Еміас буде жаліти про це. І в той же час мені здається… Так, мені напевне здається, що він відчував якесь невдоволення від думки, що Еміас залишить Керолайн. Пуаро звів брови.
— Справді?
— О, тільки не зрозумійте мене помилково! Я хочу сказати, що, мабуть, це почуття в нього ховалося десь підсвідомо. Я не впевнений навіть, що він сам відчував його будь-коли. У нас із Філіпом мало спільного, але існують зв'язки між людьми однієї крові. Один брат знає багато про те, Що відбувається в душі іншого.
— А потім, після трагедії?
Мередіт Блейк кивнув. Спазма болю ковзнула його обличчям.
— Бідний Філ! Тяжкий удар. Він його буквально знищив. Він завжди був надто прив'язаний до Еміаса. В його почуття входив, я вважаю, і елемент захоплення. Знаєте, Це свого роду культ героя. Еміас Крейль і я одного віку. Філіп був на два роки молодший і завше з захопленням дивився на Еміаса. Для нього це був тяжкий удар. І він проявив… він проявив до Керолайн жорстокість.
— У нього, напевне, не було ніяких сумнівів?
— В жодного з нас не було сумнівів.
Запала мовчанка. Затим Блейк ображеним і плаксивим тоном, так характерним для слабкодухих людей, продовжував:
— Все минуло, забулось. І тепер ось приходите ви, щоб повернути все знову.
— Не я, а Керолайн Крейль.
Мередіт уважно поглянув на нього.
— Керолайн? Що ви хочете цим сказати?
Пуаро відповів, зупинивши погляд на Блейкові.
— Керолайн Крейль-друга.
Лице Мередіта Блейка прояснилося.
— Ага… Так, так, дитина. Маленька Карла. Я вас спершу неправильно зрозумів.
— Ви гадали, що я веду мову про справжню Керолайн Крейль, ніби вона не може, так би мовити, мирно лежати в могилі?
Мередіт Блейк здригнувся.
— О ні! Прошу вас!
— Ви знаєте, Керолайн написала своїй дочці — це були її останні слова перед смертю — що вона не винна?
Мередіт Блейк утопив у нього погляд. Затим запитав недовірливо:
— Написала сама Керолайн?
— Так.
Після паузи Пуаро запитав:
— Це вас вражає?
— Ви теж були б вражені, якби бачили її під час процесу. Бідне, затравлене, беззахисне створіння. Вона навіть не боролася.
— Поразка?
— Ні, ні, Керолайн не страждала цим. Свідомість того, що вона вбила коханого чоловіка, змусила її бути такою. У всякому разі, мені так здалось.
— Але зараз ви вже не настільки в цьому переконані.
— Написати подібні речі?! Будучи на смертному одрі?!
Пуаро підказав:
— Благочестива брехня, мабуть?
— Можливо, — Мередіт сумнівався. — Але це не дуже… Ні, це не схоже на Керолайн!
Еркюль Пуаро ствердно кивнув головою. Карла Лемаршан сказала те ж саме. Але в неї це могло бути тільки нав'язливим спогадом, як часто буває в дітей. Зате Мередіт добре знав Керолайн Крейль. Тепер у Пуаро було перше підтвердження того, що він міг покластися на переконаність Карли.
Мередіт Блейк підвів очі і сказав, розтягуючи слова:
— Якщо вона була не винна… Керолайн… Боже мій! Тоді все це з галузі безумства!.. Не бачу… ніякого можливого рішення… — І, впершись поглядом, в Пуаро: — А ви, що ви думаєте?
Настала мовчанка.
— До цього часу, — сказав зрештою Пуаро, — я нічого не вирішив. Я тільки збираю враження. Якою жінкою була Керолайн Крейль? Якою людиною був Еміас Крейль? Якими були всі ті, хто на той час перебував там? Що, власне, сталося в ті дні? Ось те, що мені потрібне. Я мушу уважно вивчити всі факти. Ваш брат мені допоможе. Він надішле мені опис усіх подій так, як їх пригадує.