Вепр помчав з газетою до пса.
— Прочитай! — обурено рохнув він — Тому безмозкому дурневі, який це написав, я покажу, на що я здатний! Про мене ще почують багато чого! Він ще подивується!
— Що ти надумав? — спитав пес, і три глибокі тривожні зморшки перетяли його чоло.
— Побачиш сьогодні увечері! — І вепр таємниче рохнув.
— Прошу, не роби дурниць,— застеріг пес— Бо все провалиш!
— Ні, Господи, ні! — вигукнув вепр.— Відколи я з тобою, мене супроводжує щастя, тому я нічого не провалю!
Коли того вечора в театрі піднялася завіса, пес сидів — як і на попередніх спектаклях — на своєму троні, а вепр — біля його лап. Пес вигукнув:
— Служнику мій любий, ти, Франце, мій милий, чекання нестерпне жере мої сили! Три дні і три ночі я в муках чекаю на вість од принцеси, яку так кохаю.
В сусідній країні живе моя люба, прошу її згоди повести до шлюбу. Що скаже вона? Чом гінець не вертає? Я з туги тяжкої ось-ось заридаю!
А далі вепр мав проказати свої слова: "Я згоден з тобою, брате!" Проте вепр чхав на свій текст. Він зірвався на ноги, почав перекидом кружляти довкола трону й співати: "Прийди, любий, тра-ля-ля, зроби тра-ля-ля і ще раз тра-ля-ля".
Глядачі засміялися, дехто навіть заплескав у долоні, а огрядна білява пані, що сиділа в першому ряду, вигукнула: "Браво!".
Потім на сцені з'явився слуга Франц. Він тримав у руці великий конверт і промовляв:
— Радійте, мій принце, привіз я послання, яке ви чекали, як сонечка зрання!
Принц схопив конверт, розірвав його, витяг листа й прочитав:
— Поважний принце, мушу сказати: шлюбу з тобою не буду брати, серцем моїм граф хорт володіє,
я знаю, що болю тобі заподію, послухай єдину пораду мою: дружину шукай собі в іншім краю!
Тут пес повинен був заплакати й заридати, але він цього не зробив, бо вепр і далі вистрибував перекидом по сцені, безперестану кувікаючи: "Я згоден з тобою, брате! Я згоден з тобою, брате...".
Глядачі знову засміялися, майже всі тепер аплодували, а огрядна білява пані загукала: "Браво, браво, бравісимо!".
Слуга Франц ухопив вепра за хвоста й намагався витягти його за куліси. Проте вепр пручався, вивертався, дриґав ногами й кувікав:
— Я тут граю головну роль! Без мене не буде вистави! Негайно відпусти мене!
Це сподобалося глядачам більше, ніж його перекиди по сцені і "тра-ля-ля-пісенька". Зал зайшовся реготом, усі глядачі аплодували, а огрядна білява пані з першого ряду посилала вепрові поцілунки рукою.
— Опустіть завісу! — гукнув директор театру з-за лаштунків. Повільно опустилася завіса. Директор влетів на сцену.
— Вепр з глузду з'їхав, чи що?! — заревів він — Заберіть його звідси геть! Викиньте нарешті вепра!
— Я й сам хочу піти! — вигукнув вепр — Але як я піду, коли цей дурнуватий парубійко не пускає!
Слуга Франц пустив вепра, і той побіг до завіси.
Директор ухопив його за крученого хвоста. Вепр шаснув попід завісу, а оскільки директор і досі тримав його за хвоста, то й сам слідом за ним опинився перед завісою на рампі.
Вепр усміхався й кланявся публіці, яка аплодувала йому. Директорові не лишалося нічого іншого, як і собі вклонятися і також усміхатися. А що його допікала велика злість на вепра, він наступив тому на задню ногу. Вепр утратив рівновагу, перехилився наперед і беркицьнувся просто на коліна огрядній білявій пані.
— Яка велика для мене честь! — вигукнула вона в захваті.— Я ще ніколи не тримала на колінах артиста!
Пес скинув з голови корону, поклав біля трону скіпетра і нишком подався до свого гардероба. "Ось і по всьому! — мовив він сам до себе.— Перше ніж директор мене викине, я краще піду сам!"
Він надів капелюха-борзаліно, обмотав шию шаликом, перевісив через плече торбу й залишив театр. Оплески чутно було аж на вулиці!
Пес побіг туди, де стояв вепрячий мопед.
Він витяг з багажника свою дорожню сумку й валізу, сів біля мопеда, дістав з дорожньої сумки аркуш паперу й написав на ньому:
"Любий друже вепре,
віднині наші дороги розійшлися.
Але ти й надалі матимеш багато щастя.
Я вірю в це.
Твій друг пес".
Прив'язавши листа шнурком до керма мопеда, пес узяв у праву передню лапу дорожню сумку, а в ліву — валізу й пішов просто в ніч, насвистуючи свої дев'ять пісень. Йому зробилося весело-весело. Адже він не з найбільшою охотою став за приятеля кабанцеві!
Кілька днів потому, відпочиваючи в кав'ярні, пес прочитав у газеті:
Блискучий успіху театрі! "Принц шукає щастя" показано у новому трактуванні! Вистава стала набагато веселіша, а також коротша. Артист вепр із Божої ласки заживає в ній слави!"
Через тиждень пес побачив у кіоску газету, на першій сторінці якої красувалася велика фотографія. На ній був вепр і щока до щоки з вепром огрядна білява пані. Та, якій вепр беркицьнувся на коліна. У жінки на голові був віночок, вона всміхалася. Під фотографією стояв підпис:
"Розкішне весілля у вишуканому товаристві! Власниця ковбасної фабрики "Екстра і Кнак" сьогодні вийшла заміж за вепра-коміка з міського театру. Очевидно, це була любов з першого погляду. На жаль, вепр залишає театр і провадитиме відтепер справу дружини".
"Чудово! Ми й самі могли б цього доскочити!" — промурмотів пес, прочитавши таке. І помандрував далі, ще веселіше насвистуючи.
Розділ третій
ПЕС ІДЕ ДО ШКОЛИ
Декілька днів пес подорожував самотою. Коли-не-коли відповідав перехожим на люб'язне привітання або перекидався короткими словами з господарем кав'ярні, куди заходив підкріпитися. Той, кому недавня дружба з вепром коштувала неабиякого напруження сил, хотів спокою. Проте сумно псові не було, адже він багато розмовляв сам із собою. А щоб розмова ця виходила не дуже монотонною, він провадив її двома різними голосами. Глибоким грудним голосом ставив собі запитання. Високим голосом, що скидався на гавкання, сам собі відповідав. Він прагнув багато надивитися. Залюбки споглядав квіти, жуків і метеликів. Він називав це фотографуванням за допомогою мозку. Ввечері, лежачи на готельному ліжку, упорядковував фотографії в голові. Він уклав у мозку справжню фототеку від А до Я. Назви всіх квітів, жуків і метеликів, яких бачив, пес, на жаль, не знав. А книжок, з яких би міг про них довідатися, він не поклав до свого багажу. Усьому для нього невідомому давав нові назви. Одного жучка назвав Завзятим, іншого — Нечупарою. Якусь квітку назвав Руді, іншу — Білосніжкою. Двом метеликам дав назви Ранкова Зоря і Кругла Зірка. Але найбільше пес любив милуватися хмарами. Він розмістив їх у своїй фототеці під назвами Печаль, Мішок Сміху, М'яка Пелюшка, Прощавай і Я Ще Повернуся.