— Ось що, добродію, треба написати листа. Я хочу побачити, що ти вмієш. Ти про все знаєш... Спробуй виправдати в батькових очах мою поведінку.
Двайнінг сів, написав за кілька хвилин листа і передав його серу Джону Раморні.
— Ото! Тобі помагав сам диявол, Двайнінгу! — вигукнув рицар— Ви тільки послухайте, любий мій герцоге: "Високошановний батьку і суверене! Хочу вас повідомити, що тільки дуже важливі обставини примусили мене покшґути королівський двір і від'їхати до Фолкленда. Мій вибір упав на цей замок ось чому: по-перше, то володіння мого любого дядька Олбані,— а я знаю, ваша величність мріє про те, щоб ми з ним жили мирно й дружно,— а по-друге, там мене жде людина, з якою я надто довго був у розлуці і до якої я тепер поспішаю заприсягти їй у довічній своїй подружній любові й відданості".
Герцог Ротсейський і Раморні вибухнули реготом, а Двайнінг, що слухав написаного власноїр рукою листа, ніби смертний вирок, одразу піднісся духом і звів очі. Вот ледве чутно прогелго-тав своє "ге-ге-ге", а тоді знову замовк і спохмурнів, так наче злякався, що дозволив собі зайвеГ
— Прекрасно!—вигукнув принц.— Прекрасно! Старий подумає, ніби йдеться про герцогиню Ротсейську, як її називають. А ти, Двайнінгу, можеш бути БЄСУЄІЇЗ 1 його святості папи! Йому, кажуть, часом потрібен писар, що вміє вкласти в одне слово двоє значень. Я підпишу цей лист, а тобі ось винагорода за мудрість!
— А тепер, високосте,— мовив Раморні, запечатавши листа й відклавши його вбік,— може, ви сядете в човен?
— Спершу мій камер-паж збере мені одяг і таке інше на дорогу... А тобі ще доведеться викликати мого кравця.
— Ласкавий мілорде,— сказав Раморні,— часу в нас обмаль, а такі приготування тільки викличуть підозру. Ваші слуги виїдуть із речами вслід за нами завтра. А сьогодні вас задовольнять, сподіваюся, за столом і в спочивальні мої скромні послуги.
— Е ні, на цей раз ти сам забуваєш,— заперечив принц, торкаючись паличкою скаліченої руки Раморні.— Не забувай, добродію, тепер ти не можеш ні розрізати курку, ні пристебнути мереживний комірець. Гарний же з тебе слуга за столом та в спочивальні!
Рицар заскреготав зубами від лврті й болю — рана його хоч і затяглась, однак і досі була дуже вразлива, й навіть коли до руки торкалися бодай пальцем, Раморні весь аж здригався.
— То, може, ваща високість сяде зараз у човен?
— Спершу я попрощаюся з лррдом. Ротсей не тікатиме з дому Еррола так, ніби злодій з в'язниці. Поклич графа сюди.
— Мілорде герцог! — скрикнув Раморні.— Це поставить наш план під загрозу!
— К,бісу загрозу, і твій план, і тебе самого!.. Я повинен і буду поводитися з Ерролом так, як личить нам обом!
По хвилі до альтанки ввійшов лорд верховний констебль.
— Я завдав вам клопоту, мілорде,— звернувся до нього Ротсей з тією шляхетною чемністю, якої він умів надати своєму голосу,— щоб подякувати за гостинність і за ваше приємне товариство. На жаль, не маю змоги втішатися ними далі — невідкладні справи кличуть мене до Фолкленда.
— Але ж, ваша високосте! — вражено вигукнув верховний
Тут: особистим секретарем, повірником (лат,).
констебль.— Сподіваюся, ви не забули, що перебуваєте тут під моєю опікою?
— Як це 4під опікою"?! Якщо я в'язень, так і скажіть, якщо ні — я можу їхати куди хочу!
— Я б вам порадив спитати дозволу на цю подорож у й<$го величності короля. Такий вчинок може накликати велике невдоволення...
— На вас, мілорде, чи на мене?
— Я вже сказав, ваша високість перебуває тут під моєю опікою. Але якщо ви зважитесь порушити королівський наказ, мені не дано права — крий боже! — затримувати вас силою, Я тільки можу просити вашу високість, задля вашої ж вигоди...
— Що мені вигідніше, я вирішуватиму сам!.. Прощавайте, мілорде!
Упертий принц зійшов укупі з Раморні та Двайнінгом у човен, і Евіот, більш нікого не чекаючи, відштовхнувся, від берега. Човен швидко поплив на веслах та під вітрилом униз по Тею.
Якийсь час герцог Ротсейський сидів мовчки, в задумі, наче аж пригнічений, і супутники намагалися його не турбувати. Нарешті він підвів голову й промовив:
— Батько розуміє* жарти і, коли все мине, поставиться до ідеї витівки не суворіше, ніж вона того заслуговує: просто невинна витівка юнака, що її треба сприймати так, як і решту досі... Дивіться, панове, он уже видно старий Кінфонський замок. Грізно він зводиться над водами Тею... До речі, Джоне Раморні, як це тобі пощастило вирвати Пертську Красуню з рук отого упертого дурня провоста? Еррол казав, що ходять чутки, ніби провост узяв її під свій захист.
— Це правда, мілорде. Він хоче передати її під крильце герцогині... я хотів сказати, леді Марджорі Дуглас. У того твердолобого провоста за душею тупості не менше, ніж відваги, а в таких людей повірником завжди приживеться який-небудь крутій. І в усякому ділі він уміє накинути рицареві свою думку, аж той починає гадати, ніби вона — його власна. Коли мені щось треба від такого барона-селюка, я звертаюся до його повірника — у нашому випадку до Кітта Хеншо, старого перевізника на Теї. Замолоду він плавав на своєму вітрильнику до самого Кемпвіра, за це й користується в сера Патріка Чартеріса такою повагою, ніби побував у чужих країнах. Оцього посіпаку я й схилив на свій бік і через нього всіляко відмовляв провоста квапитися з від'їздом Катаріни до Фолкленда.
— А навіщо?
— Не знаю, чи варто казати про це вашій високості,— ви ж бо можете і не схвалити мого заміру... Я хотів, щоб суд у справах єретичних учень захопив Катаріну Главер у Кінфонсі, бо наша красуня — свавільна, норовлива віровідступниця... І я, певна річ, сподівався влаштувати все так, щоб суд і на сера Патріка наклав пеню і відібрав у нього маєтність. У ченців давно вже сверблять на цього руки, бо він частенько свариться з ними через лососинову десятину.
-г А чого це ти надумав розорити сера Патріка Чартеріса й заразом спровадити на вогнище таку красуню?
— Пхе, мілорде герцог!.. Ченці гарненьких дівчат не палять. От старій жінці таке аагрожувало б. А щодо мілорда провоста, як люди називають того чоловіка, то коли б у нього й відчикрижили кілька акрів масної земельки, це була б справедлива помста за ту безглузду хоробрість, з якою він хизувався переді мною у храмі святого Іоанна.