— Вигадки! — впевнено відрубав Мікрон.— Та ще й баби Лисючки! —додав спохмурніло.
— Ні, ні, Андрію. Не вигадки. Я можу показати тобі.
— Хіба ти знаєш, де вони?
— Знаю.
— Ходімо. Тільки хутко. Туди й назад — і за обід.
Риска з Мікроном мирно простували до протоки, пад якою височіло стрімке урвище. Вони продиралися крізь зелені хащі лози, обминали кам'янисті береги і знову потрапляли в хащі, юк доки широка смуга чистого сліпучо-білого супіску ие з'явилась перед ними.
— Отам угорі,— показала Риска на протилежний крутий берег протоки,— колись стояв дерев'яний палац.
— Я й сам збирався на ту гору.
Захекані і спітнілі, вони нарешті видерлись на верхівку гори.
— Як тут гарно! Подивись, Андрію!
Перед ними з одного боку відкривалась безмежна широчінь ріки, з другого — далеке село на високому березі. їхня Вигадка.
— Тепер ти знаєш, чому він будував палац саме тут? — пошепки спитала Риска.
— Ні,— Мікрон зовсім забув, що ніякого палацу чи його решток Риска ще й не показала.
— Місце ж яке гарне! Ось поглянь. Навіть я можу стати мавкою. Бачиш, які на мені шати, яка довга коса?
Але Мікрон уже розсердився. Ці Рисчині химери починали дратувати.
— Не придурюйся. Вже треба вертати, скоро обід.
Мікрон одвернувся, і все його спорядження задзвеніло, заскрипіло на ньому. На паску маленька сокира через плече — ліхтар у шкуратяній сітці, і в ній ще й плитки сухого спирту.
Він розчистив невеличку місцину в стіні урвища, вирубав до неї сходинки і почав готувати все для полювання на павуків.
Риска принишкла, сіла поруч і стежила за кожним рухом. Мікрон опустив чорну смоляну кульку в павукову нору. Потім легенько пошарпав за нитку і витяг. На рівній поверхні кульки видпілись темні ямкп, мов голкою наколені.
— Павук дома,— пояснив Мікрон.
І знову опускає кульку в темний отвір, смикає — дражнить павука. Нарешті витяг обережно, пе рвучко. Риска одсахпулась. Над норою з'явився огидний павучище, вій люто вхопився за кульку щелепами і ногами і пе міг відчепитись.
Мікрон з виглядом переможця опустив павука в скляну банку, патичком відколупав його від кульки і закрив кришечкою з отворами для повітря.
Він переможно глянув па Риску, але слова, як лій, загусли на його губах. У Риски таке перелякане, сполотніле обличчя, наче вона побачила щось пеймовір-но жахливе.
* * *
Ніхто не міг би закинути хлопцям, що збирання трав вони вигадали тільки про людське око. Поглянули б ви на них оце зараз. Розбрелися по околиці, мов чорногузи, нахиляючись, втупившись у плетиво стебел і листочків, вишукуючи знайомі і потрібні рослини. Набере кілька пучечків і несе до гурту, складає — всі зійдуться, вимогливо передивляться сорти, викинуть сумнівне, посперечаються, але залишать тільки те, в чому всі упевнені. Відповідальність відчував кожен, аднсе це на ліки людям.
Практика — велике діло. Сьогодні вже менше бур'яну непотрібного потрапило в пучечки, отож і скінчили сортувати швидше. Сонце припікало, а в холодку під крислатою кроною береста було так приємно, що хлопці не поспішали до табору. Та н натруджені спини приємно холодила трава. А коли отак добре відпочпвається, знічев'я і балачка в'яя^еться—легко, неквапом, з жартами і сміхом.
— Стьопо,— підвівся, спершись на руку, Роман,— човна ти спромігся втратити. Думаєш, так і одбудеш?
При згадці про човен Стьопа знітився і досі блаженний вираз обличчя змінився на якийсь кислий, мов дичку надкусив.
— А де я тобі його візьму? — спитав він Романа.
— Ач, як тобі легко,— підключився Василько, підморгнувши Романові,— а з нас спитають.
— Батько свого оддасть,— гордо заявив Стьопа.
— Тоді тобі треба спершу знайти добрий шмат сириці,— вів Василь.
— Навіщо він мені? — затурбувався Стьопа.
— На штани собі нашиєш. Ззаду.
— А ви що б зробили? — чи й справді питав поради, чи дорікав хлопцям Стьопа. Він аж пискнув од натуги, бо треба було перекричати сміх і гамір.
— Пірнав би, доки не знайшов,— це Василь.
— А я зробив би нового,— майже серйозно мовив Роман.
— Мастак який знайшовся! — обурився Стьопа.
— А чого ж,— сказав Роман.— У мене і креслення є. Можемо таку козацьку чайку змайструвати...
— Покажи, покажи,— заохотили його хлопці. Роман утрамбував пісочок і почав креслити на
ньому патичкою силует човна.
— Я читав, що в запорожців було два види човнів — морські і річкові. На річкових ловили рибу, перевозили все, що треба. Але найзнаменитіші були їхні чайки — легкі, стрімкі...
— На те й чайки,— виявив тямучість Стьопа.
— Ні, не тому прозвали їх чайками,— заперечив Роман.— Ця назва, кажуть вчені, походить від татарського слова "каїк" або "чаїк", що означає круглий човен. А може, Стьопо, й по-твоєму — від того, що легкий був човен, мов птиця,— засумнівався вже й Роман.
— Річкові човпи спочатку робили з турової шкіри,— продовжував Роман,— щоб легко через пороги перетягувати, через мілини. А морські чайки будували в Січі. Чайки були гостроносі, без кіля і палуби. Брали вербову чи липову колоду, видовбували і робили дно. Потім нарощували боки дубовими дошками.
Кожен етап спорудження човна Роман зображував па піску, мов на шкільній дошці. Хлопці, наче гуси, повитягали шиї і пильно слідкували, як ка малюнку вирізняються контури чайки.
— А далі човна смолили, приробляли два керма,— Роман відчував, що йому більше й більше подобається роль знавця.—Одно кермо па кормі, друге — попереду, щоб не розвертати човна в протилежних напрямках, якщо хутко доведеться змінювати курс. А зовні но боках нав'язували до бортів пучки очерету — по всій довжині. Тоді човен ставав такий стійкий, що ніякі морські хвилі козаків не страхали.
— А я бачив у кіно,— перебив Василь,— як у Тихому океані остров'яни припасовують до своїх вузьких човнів збоку довгі я^ердини. Човен гойдається туди-сюди, а жердини не дають йому перекинутись.
— Атож,— Роман милостиво сприйняв це повідомлення, воно підтверджувало його обізнаність.— Кожна чайка мала від 20 до 40 весел. Посередині ставили одну мачту. Але парус козаки напинали рідко, хіба десь у відкритому морі чи вночі, як не сподівалися стрінути ворога. Бо сила їхня на морі була в тому, щоб з'явитися зненацька, а парус же здаля майорить. В чайку могли сісти майже 60 козаків. У кожного — шабля, дві рушниці, кулі, порох. На атаманському човні — корогва кошового.