Ніщо це, втім, не було помітним улітку 1917 р., коли населення Лондона зазнало ще одного випробування: денних бомбардувань згори.
Усі воюючі складали справжнє значення повітряним силам ще й до 1914 р. Десять попередніх літ художня література змальовувала жахіття повітряного бомбардування міст з–під крила летючих машин, які ще не було винайдено й накреслено, але самі військовики більше клопоталися впливом аеропланів на війну наземну — особливо здатністю провадити розвідку, на яку кавалерія вже була не здатна. Але ж, оскільки така розвідка була можлива твльки якщо не перешкоджають ворожі аероплани, головним завданням повітряного роду військ швидко стало — запанувати в повітрі над бойовищем, чи прямим повітряним боєм, чи знищенням ворожих летовищ. У двобої повітряних асів у високості над багном окопів традиційна романтика війни спізнала луже нетривке відродження.
"Стратегічне бомбардування", напад на цивільні ресурси ворога, розвивалося повільніше. Німецькі дирижаблі, охрещені за ім'ям їхнього головного спонсора графа фон Цепеліна, атакували Антверпен у серпні 1914 року (у жовтні англійські аероплани відповіли ударом по цепелінових ангарах Дюсельдорфа) та почали нічні рейди на Сполучене королівство в наступному січні. Але їхня навігація була занеточною, а руйнівна сила заслабкою, аби нальоти стали чимсь більшим за докучливу мороку, яка, втім, настачила пропагандистам зайвий доказ німецького "бузувірства". До 1917–го було розроблено більш надійні далекосяжні аероплани і того літа германські бомбардувальники "Гота" (Gotha) у денний час провадили нальоти на Лондон. Руйнування та жертви були незначними, але моральний ефект — велетенський. Всупереч порадам воєнних, які потребували для війни у Франції геть усіх наявних ресурсів, Незалежні повітряні сили було зформовано та базовано у східній Франції, аби наносити протиудари по німецьких землях. Оскільки в межах досяжности лежали хіба що тільки містечка верхнього Рейну, прямий вплив цих операцій був мізерний, але ширше дивлячись їх наслідки виявилися далекосяжними. На дуже непевних реляціх про успіхи новостворені Королівські повітряні сили побудували доктрину стратегічного бомбардування, яка у британському а пізніше в американському стратегічному плануванні запанувала до самого кінця XX століття.
Обвал Східного фронту
Тим часом Східний фронт розпадався. У січні все ще жила надія, що Російська армія, тепер добре настачена зброєю та набоями, все ще може зіграти роль у спільному наступі навесні; ба вже в лютому російські командири зізнавалися, що дух так занепав, а дезертирство стало таким масовим, що вони більше не могли покладатися на своїх солдат. Настрій в армії лише відображав дух у країні в цілому. Революційна агітація, досить поширена до війни але занепала з початком бойових дій, нині буяла майде зовсім безборонно. У березні хлібні бунти в Петрограді переросли на революцію, коли поліція з армією стали на бік заколотників. Царя переконали зректися. Поміркований буржуазний режим перебрав на себе державні важелі, але ще й другий владний центр утворився у столиці у вигляді ради (Совіт) солдатів і робітників, що на встановив противажну владну сітку по країні та закликав до негайного миру.
Попервах ці події вітали на Заході, не в останню чергу в Сполучених Штатах. Царська Росія булаяким–не–яким союзником у війні, хай би й веденій, аби зробити світ безпечним для демократії, а новий уряд під орудою Олександра Керенського об'явив про намір провадити війну далі на захист вітчизни–матінки. У липні Брусилов спробував повторити свій торішній тріумф у великому наступі на Галіційському фронті та попервах дечого добився. Але тоді німці контатакували на півночі. Російська оборона розкрошилася. З відступу зробилася втеча, і німці ледве встигали за російськими загонами, що "голосували ногами", розтікаючись додому. У вересні балтійська твердиня Рига впала після урананного бомбардування, яке замислив один хитромудрий полковник Брухмюллер. У Петрограді тим часом революційний ватажок, Володимир Ілліч Ульянов Ленін, чиї погляди здавалися надто крайніми для всіх, за вийнятком найближчих колег, і поверненню якого з виггнання у Швейцарії тямовито посприяло германське Верховне командування, трьома простими словами оголосив вимоги чи не кожного свого співвітчизника: хліб, земля та мир. У листопаді він зчинив другий coup d'etat (переворот, заколот — фр.). Це призвело не до безвладдя, як попередньо в березні, але до безжальної диктатури, чиї перші цілі росіяни підтримували, хай навіть вони не зважали на її програму та ідеологію. Ленін негайно запросив німецьке командування про перемир'я, а в грудні вони зустрілися в Брест–Литовську на обговорення умов миру.
Пасхендале
Хоча біди такого катастрофічного обсягу західні союзники й не передбачали влітку 1917–го, в них не було ілюзій щодо стану російської армії. Насправді її слабкість служила одним із найміцніших аргументів на користь того, що тиск на Західному фронті має тривати, та проти (дедалі привабливішої для французького верховного командування) політики лишатися в обороні, чекаючи появи американців у 1918 р. На тоді, росіяни могли би випасти з війни, а німці спромоглися би зосередити всі сили, щоби розбити західних союзників. Французи, втім, більше не вели першу скрипку, та через їх занепад британське верховне командування уперше отримало змогу визначати власну оперативну стратегію.
Сер Дуглас Хейг, небезпідставно, бачив тепер, що результат війни лягає на плечі йому та арміям Британської імперії під його орудою. Він не дуже сподівався, що американці надійдуть учасно та достатнім числом, аби запобігти згубі. На його погляд, єдина надія на перемогу була — давити далі на німців, перемелюючи їх армію. Це нині малося зробити у Фландрії на старих бойовищах під Іпром, де англійська армія могла стинатися, не обтяжена своїми союзниками, а значне просування дозволяло захопити бельгійські порти, що були субмаринам передніми базами — задум викоханий, зілком природно, у Королівській фльоті. Тих цілей, вважав Хейг, можна було досягти серією обмежених атак, що сипались одна за одною так швидко, що німці не мали би часу оговтатись. Ллойд Джордж, страхаючися повторення бойні на Соммі, відкрито сумнівся щодо планів, але після свого прорахунку з Нівелем, не наважувався їх одмести. І дійсно, попередня атака проти Месінського гребеня на південь од Іпра наприкінці липня, з обмеженими цілями, геть несподівана та з масованою артилерійською підтримкою (було вистрілено 3,5 млн снарядів, і 0,5 млн кілограмів високовибухових мін знищили німецький передній край) стала однією з найбільших перемог у війні. Але ж коли наприкінці липня розпочався головний напад, він наразився на всі ті ж таки завади, що дошкуляли й кампанії на Соммі. Попередній артобстріл (4,3 млн снарядів) знищив будь–яку несподіванку; мішанка війни як завжди розбурила ретельні графіки; ворожий опір був глибший та впертіший, ніж передбачалось; а сильна злива задопомогла гарматам з обох боків збовтати поле бою на непроходиме багновище. Не зважаючи, Хейг змагався далі, лютою ціною досягнувши обмежених успіхів, поки на початку листопада канадські загони захопили горний гребінь Пасхендале, за яким по тому охрестили й усю битву. На той час англійці втратили на додачу 240 000 солдат, 70 000 з них загиблими. Німецькі втрати сягали близько 200 000. Критики Хейга дивилися на перші числа, його захисники — на другі. Якщо ми завважимо, як сей тиск вплинув на німецький народ, треба сказати, що прибічники хейгові мали більшу рацію, ніж загаль но визнавалося. Але ціна була майже нестерпно тяжка.