Всім цим вони посилили струми, що тепер починали розривати німецьке суспільство. Соціал–демократи, чию виборчу силу головне складали міські робочі класи, були найсильнішою партією в Рейхстагу, в якого все ще лишалася влада голосування за военні кредити чи проти них. У 1914 р. їх переконали підтримати те, що було змальоване як війна на захист проти російської агресії. Тепер же росіянам було завдано відвертої поразки. Пролетарську солідарність розбурила розумна армійська політика співпраці з профспілками та щедрі підвищення платні в галузях, що стосувалися війни, але піднімала голову агітація за мир "без анексій і контрибуцій", знаходячи дедалі більшу підтримку в містах, де й без того нестача продуктів вже призводила до хлібних бунтів. Вкрай поганий врожай картоплі восени 1916 р. змусив городську бідноту всю зиму виживати на ріпі з бруквою. Жахливі втрати при Вердені та на Соммі — півтора мільйони загиблих чи поранених — струсонули німецьку мораль, цивільну, як і військову. Як би успішно не вдавалося Верховному командуванню витискати соки з німецької економіки, ставало дедалі сумнівнішим, чи німецький народ підтримуватиме війну ще рік.
Небмежена підводна війна
Саме на цьому тлі німецький уряд прийняв фатальне рішення вдарити в самий корінь ворожої промислової сили та вдатися до нестримних воєнних дій субмаринами. Урядовці розуміли на який ризик ідуть, що це, ймовірно, затягне Сполучені Штати у війну, але розраховували, що до пори, коли американське втручання стане впливовим, війну вже буде виграно. Для Германії це був, за словами одного з німецьких політиків, останній козир;"якщо він не поб'є, нам — кінець на віки". Він не так вже й помилявся.
У 1914 р. мало хто з флотоводців розумів, на що може бути здатен підводний човен. Дальність ходу перших з бензинових моделей робили їх придатними тільки для берегової оборони, та навіть коли напередодні війни їх обладнали дизельними двигунами, вони по правді лишалися суденцями, прилаштованими пірнати під воду — вкрай вразливі на поверхні та з дуже обмеженим ресурсом занурення. Їхній бойовий потенціал було продемонстровано в перши ж тижні війни, коли, як ми бачили, німецька субмарина потопила три необачні британські крейсери в Ла–Манші. Воєнні кораблі — законна мішень. Але беззбройні торговці — аж ніяк. За добрих три століття баталій морські держави Європи розробили деталізовані правила поводження з торгівельними судами у відкритому морі під час воєнних дій. Суперники мали право зупиняти кораблі та обшукувати їх на "контрабанду" — себто, воєнні вантажі. Якщо такі знаходили, судно мусили відконвоювати до найближчого порту, де "призовий суд" мав визначити й довести, чи вантаж справді та дійсно становить контрабанду, та конфіскувати його, коли так. Якщо з будь–якої причини це було неможливим, судно можна було знищити, але тільки по тому, як пасажирам і команді надано безпечний притулок. З підводними човнами все це було неможливе. Вони не мали місця ні для зайвих моряків, аби перебрати команду на захоплених суднах, ні для влаштування полонених. Якби вони віднімалися на поверхню, аби попередити про напад, то потраблали би під удар будь–якої зброї, що мала жертва, та враз розкривали би своє знаходження через її радіо; але потопити корабель, не попередивши та не врятувавши команду було, на погляд довоєнних морських стратегів, "немислимим".
Тим не менше, блокада завжди була ключовою у веденні війни між морськими державами, а прихід індустріалізації зробив її важливою, як ніколи досі. У війнах між аграрними країнами, блокада могла знищити тільки торгівлю, а з нею і статки, що дозволяли державам далі вести війну. Населення все одно могло прогодуватися. На відміну, блокада промислових сусільств, особливо ж сильно урбанізованих, як–от Англія з Німеччиною, не тільки розбурила би торгівлю і відтак (вважалося на часі) призвела б до финансового хаосу, але роздавила б виробництво, позбавивши імпортованих сировин, не кажучи вже — заморила голодом міське населення, полишене без привозних харчів. Саме цей кошмар переслідував англійських військових планувальників та правників, коли ті уявляли наслідки втраченої "влади над морями"; і саме це було зброєю, що нею британське Адміралтейство сподівалося досягти перемоги над Німеччиною без потреби масштабного втручання на Континенті.
На початок 1916 р. англійська блокада досягала всього, чого від неї були чекали. Німцям вдавалося по дрібницях знаходити обхідні шляхи через сусідні нейтральні держави — Голандію, Данію та Скандинавію — а їхні вчені, як ми бачили, повинаходили замінники домашньго виробництва для таких важливих іспортів, як текстиль, гума, цукор та особливо нітрати на вибухівку та штучне добриво. Однак тиск поступово ставав буквально смертоносним. Смертність серед жінок та малих дітей збільшилась на 50%, а недуги, пов'язані з голодом, як–от рахіт, цинга та туберкульоз мало кого оминали. На кінець війни за офіційною німецькою оцінкою 730 000 смертей прямо спричинила саме блокада. Можливо це було перебільшено: велику частку нестачі спричиняло насправді викривлення економіки через колосальні вимоги з воєнного боку, але урядова пропаганда цілком правдоподібно могла звалити всі скрути на британську брутальність. Чому б не завдати англійцям тої ж муки навзаєм?
Це здавалося не тільки можливим, але, в очах більшості німців, цілковито справедливим. Можливо то було перебільшенням: велику частку нестачі спричиняло насправді викривлення економіки через колосальні вимоги з воєнного боку, але урядова пропаганда цілком правдоподібно могла звалити всі скрути на британську брутальність. Чому б не завдати англійцям тої ж муки навзаєм?
Це здавалося не тільки можливим, але, в очах більшості німців, цілковито справедливим. Англійці бо вже викривили, якщо не зламали міжнародні закони, коли в листопаді 1914 р. об'явили все Північне море "зоною воєнних дій", де нейтральне мореплавство могло провадитись тільки зі згоди та дозволу Королевської фльоти. Німці відповіли в наступному лютому, оголосивши підходи до Британських островів зоною війни, де вони важитимуть нищити всі ворожі торгові кораблі, "не маючи змоги гарантувати безпеку особам і вантажам, що вони перевозять". Ще через три місяці Англія далі ускладнила становище, оголосивши намір захоплювати й кофіскувати всі та будь–які товари, про які виникала підозра, що їх призначено Германії, незалежно від власника чи заявленого порту призначення — таким чином встановлювалася тотальна блокада всієї торгівлі з Німеччиною, незалежно від нейтральних прав та законних визначеньконтрабанди.