І
— Ти вже йдеш?
— Іду, котику, йду. Не нудьгуй, я незабаром вернуся.
Дружина, напомаджена, наманікюрена, цмокнула його в щоку
і зацокотіла донизу по сходинах. А він, як був у трусах (зібрався ж спати), все ще стояв у дверях, проводжаючи її поглядом.
І раптом з-під ніг:
— Ня-ав!
Підскочив — ударився тім'ям в одвірок. Глянув донизу.
Киця! Біла як сніг, ще й очі блакитні. Тернулась об ноги, господаркою пішла до кімнати.
— Тпрусь! — кинувся вслід.
І ледь не зомлів: блакитноока красуня, гола-голісінька, стояла посеред кімнати і, всміхаючись, розкривала навстріч жагучі обійми.
"Господи, хоча б дружина затрималася!" — зблиснула думка, коли падав із нею (тіло до тіла) в розстелене ліжко.
II
А дружина, вийшовши з дому, одразу ж перевтілилась у кішку. Видерлася на дах дев'ятиповерхового будинку, усілась якраз над тим місцем, де стояло їхнє ліжко і на якому мав зараз спати її чоловік.
Граціозно сиділа, вдаючи, що не помічає котів, які ходили довкруж, волаючи пісню закоханих.
І від пісні тієї матюкалися сонні сусіди й валували оскаженіло собаки.