Переслідуваний

Сторінка 9 з 61

Стівен Кінг

— Бредня,— зауважив кислий голос.

— Крім того, я бажаю вам успіху від імені усієї Мережі. — Артур Берне зухвало пирхнув і задоволено потер руки. — Вам, звісно, кортить дізнатися, що кому випало, тож не докучатиму вам більше своєю балаканиною.

В ту ж мить розчахнулися бічні двері, і до залу ввійшло з десяток асистентів у червоних куртках. Вони почали викликати прізвища й роздавати білі конверти, які незабаром, наче конфетті, усіяли підлогу. Люди роздивлялися пластикові картки, обмінювались враженнями. Хтось глухо застогнав, хтось радісно скрикнув, хтось розчаровано присвиснув. З висоти свого подіума Артур Берне споглядав цю сцену з усмішкою благодійника на вустах.

— "Вам не жарко?" І треба ж, щоб мені таке попалось! Господи, я жару терпіти не можу.

— Та ця передача й мідяка не варта — іде одразу після мультиків...

— "Колесо"! Оце маєш... Не думав, що в мене так кепсько із серцем...

— Мав надію потрапити в цю передачу, але щоб так і вийшло...

— Гей, Джейку, ти бачив коли-небудь "Верхи на крокодилах"? Я думав...

— От уже не сподівався...

— Навряд чи ти зможеш...

— Кляті мерзотники...

— "Мерщій до зброї" — та це ж...

— Бенджамін Річардс! Бен Річардс!

— Тут я!

Йому дали білий конверт. Річардс розірвав його й тремкими пальцями лише за другим разом дістав звідти пластикову картку. Насупившись, якусь хвилю спантеличено дивився на неї. Замість назви програми там було надруковано: "Ліфт № 6".

Він засунув картку в нагрудну кишеню разом із своєю перепусткою і вийшов із залу. П'ять ліфтів у кінці коридора працювали безупинно, піднімаючи на сьомий поверх тих, що мали брати участь у передачах наступного тижня. Біля шостого ліфта вже стояло четверо, серед них і власник кислого голосу.

— Що це означає? — спитав Річардс. — Нас забракували?

Власникові кислого голосу, досить пристойному на вигляд молодикові, було

років двадцять п'ять. Одна рука в нього усохла, мабуть, від поліомієліту, що поширився 2005 року, особливо в Південному районі.

— Аби ж то,— сказав він і засміявся безбарвним голосом. — Я так думаю, що нам дісталися програми, де можна заробити великі гроші. Там не обходиться серцевим нападом, втраченим оком чи ампутацією однієї або й обох рук. Там закінчують смертю. Зате нас показуватимуть у найкращий час, друже.

Невдовзі до них приєднався шостий учасник —— симпатичний хлопчина, який здивовано кліпав на все, що бачив.

— Привіт, юначе,— обізвався до нього власник кислого голосу.

Об одинадцятій, коли біля решти ліфтів уже нікого не було, двері шостого ліфта нарешті розчахнулися. У куленепробивній будці знову сидів полісмен.

— Ось бачиш? — сказав власник кислого голосу. — Ми — небезпечні типи. Вороги суспільства. Тому нас треба порішити. — Він скорчив страхітливу гангстерську міну й зробив вигляд, ніби поливає з автомата куленепробивну будку, в якій сидів полісмен. Той дерев'яно витріщився на нього.

88 проти 100...

Приймальня на восьмому поверсі була дуже маленька, вся у плюші, дуже інтимна й дуже затишна.

Не встигли вони піднятися ліфтом, як троє полісменів вихопили трьох із них і квапливо кудись повели коридором по плюшевій доріжці. А Річардса, власника кислого голосу й хлопчину, що ввесь час кліпав очима, привели сюди, до цієї кімнати.

У приймальні їх зустріла усмішкою секретарка. Вона нагадувала котрусь із давніх телевізійних секс-зірок (Ліз Келлі? Грейс Тейлор?), яких Річардс бачив на екрані ще в дитинстві. Секретарка сиділа за письмовим столом у ніші, оточена такою кількістю рослин у вазонах, що здавалося, ніби вона виглядає з окопу десь в охопленому війною Еквадорі.

— Містере Янскі,— промовила секретарка, сліпуче всміхаючись,— заходьте.

Хлопчина, що весь час кліпав очима, ввійшов до святая святих. Річардс і чоловік з кислим голосом, Джіммі Лафлін, завели стриману розмову. Річардс дізнався, що Лафлін живе всього за три квартали від нього, на Док-стріт. До минулого року працював неповний робочий день підсобником у фірмі "Дженерал атомікс", а потім його звільнили за участь у сидячому страйку проти застосування захисних щитів, які пропускали радіацію.

— Так чи так, а я ще живий,— провадив Лафлін. — А все інше, якщо послухати тих кретинів, мало важить. Ясна річ, я не можу мати дітей. Але це вже не суттєво. Це просто невеличкий ризик, одна з тих неприємностей, на які погоджується заради симпатичної суми — сім нових доларів на день.

Коли "Дженерал атомікс" показала йому на двері, з усохлою рукою важко було розраховувати на якусь роботу. Дружина захворіла два роки тому, хвороба прикувала її до ліжка.

— Зрештою я вирішив помірятися силою з тими розбійниками, що нами керують,— сказав Лафлін, гірко посміхаючись. — Може, пощастить бодай кількох сволоцюг зіпхнути з верхотури, поки до мене доберуться Маккоунові хлопці.

— Ти справді вважаєш, що йдеться про...

— "Переслідування"? Та звісно, хай я з цього місця не зійду. Дай-но мені своєї отрути, друже.

Річардс подав йому сигарету.

Двері відчинились, і з кабінету вийшов хлопчина, що весь час кліпав очима. Тепер він тримав під руку прикрашену двома косинками і шаллю кралечку. Нервово усміхнувшись до Річардса й Лафліна, він пройшов мимо.

— Містер Лафлін? Заходьте, будь ласка.

Так Річардс залишився сам, коли не рахувати секретарки, яка знову пірнула у свій окопчик.

Річардс підійшов до автомата з безплатними сигаретами. Лафлін, мабуть, мав рацію, подумалось йому: машина видавала дорогі "Доукси". Отже, тут ішлося про серйозні речі. Він сів і запалив.

Хвилин за двадцять із кабінету вийшов Лафлін, тримаючи під руку попелясту блондинку.

— Зустрів оце знайому,— сказав він Річардсові, показуючи на блондинку. Та ввічливо усміхнулась, і на щоках у неї з'явились ямки. З обличчя Лафліна не сходила болісна гримаса. — Принаймні цей вилупок нічого не приховує,— додав він. — Бувай.

Щойно Лафлін вийшов, секретарка висунула голову із свого окопчика.

— Містере Річардс, заходьте, будь ласка.

Річардс увійшов до кабінету.

87 проти 100...

Кабінет був просторий, хоч м'яча ганяй. Вражало широке, на всю стіну, вікно, що виходило на захід — на район, заселений представниками середнього класу, на портові склади, нафтові цистерни та озеро Гардінг. Небо й вода були однакового блакитно-сірого кольору; дощ не вщухав. Удалині зліва направо плив великий танкер.