— Сюр-сюр! Сюр-сюр!
Аж ось ліворуч, мов молотком:
— Пать-падьом!
— Сюр-сюр!
— Пать-падьом!
І на кожне дідове "сюр-сюр" — все ближче, все ближче нервове "пать-падьом".
Уже чути й пожадливо-пристрасне:
— Ха-вав! Ха-вав!
А за ним одразу й бойове:
— Пать-падьом!
Ось-ось уже близенько він! Уже чутії, як шелестить пшениця, уже його "ха-вав" і "пать-падьом" ніби біля самісінького вашого вуха!
— Ха-вав!
Він уже під сіткою! Уже я його бачу! Я бачу, як крутить він голівкою сюди й туди, як на ніжки спинається, шукаючи чарівну спокусницю!
— Ха-вав!
Дід Махтей мовчать, вони теж уже його бачать, вони милуються з цього закоханого перелюбця.
— Ха-вав!
Дід Махтей раптом б'ють у долоні і встають. Переляканий коханець зривається, б'є головою в сітку й заплутується.
— Ага, парубче, — посміхається дід Махтей, виплутуючи сіренького переляканого птаха з сітки. — А будеш до чужих молодиць, захекавшись, бігати? Будеш у гречку стрибати?!
Єсть один!
Він підстрибує в клітці, б'ється голівкою об м'яку сітку і падає на дно.
Я не знаю, в кого дужче тріпоче серце — чи в переляканого перепела, чи в мене?
— Та не стрибай, дурнику, не стрибай!—умовляє перепела дід Махтей і клітку прикриває свиткою. І знову:
— Сюр-сюр! Сюр-сюр!
І знову десь аж у гречці:
— Пать-падьом!
І другий уже в клітці...
І третій!
Я дивлюсь на небо, а воно глибоке-глибоке та синє-синє, а зірок тих, зірок! Скільки ж кіп тих зірок па небі?
В очах у мене щось ніби полегесеньку свербить, я кулаками протираю очі і солодко-солодко позіхаю.
І ледь-ледь чую, як дід Махтей говорить:
— Е, парубче, заснув!
А потім обгортає мене щось тепле. То дідів піджак.
І я вже не чую ні "ха-вав", ні "пать-падьом".
І тільки вже під ранок, коли дуже-дуже не хочеться з-під дідового піджака вилазити, чується:
— Вставай, синку, вставай! Додому підемо! Там досипатимеш!
Вискакую з-під піджака, до клітки, а там аж сім!
— Ото!
— Ну, пішли, синку, пішли...
З рушницею полюють перепілок восени, коли в:ка просо вклоняється хазяїнові повними китицями пшоняної каші, а навкруги проса, куди оком кинеш, — самі стерні, та копи, та скирти...
От тоді на просищі з собакою інтересно настріляти повнісінький ягдташ перепілок...
Ситі вони тоді дуже...
Вони запливають тоді жиром, і, коли БИ їх поскубете, перед вами не птиця, а грудка масла.
Коли полюєте перепілок з вашим власним собакою, то це найвища насолода.
— Піль!
— Бах! Єсть!
— Піль!
— Бах! Єсть!
Так що ви маєте повне право потім усім гозоритя:
— За якусь годину-півтори мій Ральф подав мені шістдесят сім перепілок! Насилу встигав.
— Піль!
— Бах! Єсть!
— Піль!
— Бах! Єсть!
От собака! Ах, і собака ж!
Коли ви прийдете з полювання додому й принесете шістдесят сім перепілок, не забувайте двох правил після перепелячої охоти.
Перше: обов'язково почистіть рушницю!
Друге: не об'їдайтесь!
1950