Шибайголова Карлсон і Блюм так зраділи, що аж замурчали з утіхи.
— Послухай, дівчинко, — мовив Шибайголова Карлсон, — вилізь на хвилину, нам треба побалакати з тобою.
— Ні, я сплю, — відповіла Пеппі. — А ви що, хочете й мені загадати загадку? Коли так, то спершу відгадайте мою: що то за годинник, який іде, йде і ніяк до дверей не дійде?
Але Блюм рішуче підійшов до ліжка й стягнув з Пеппі ковдру. Дівчинка спокійно глянула йому у вічі й запитала:
— Ти вміст танцювати твіст? Бо я вмію!
— Надто ти багато питаєш, — втрутився Шибайголова Карлсон. — А ми також хочемо щось запитати. Наприклад, де ті гроші, які ти рахувала на підлозі?
— У торбі в шафі, — щиро відповіла Пеппі.
Шибайголова Карлсон і Блюм захихотіли.
— Думаю, ти не образишся, золотко, якщо ми заберемо торбу? — спитав Шибайголова Карлсон,
— Чого мені ображатися, беріть! — відповіла Пеппі.
Блюм підійшов до шафи й витяг торбу.
— А я думаю, ти також не образишся, золотко, якщо я заберу її назад, — мовила Пеппі, зіскочивши з ліжка й підступивши до Блюма.
І не встиг він отямитися, як торба була вже в Пеппі.
— Тільки без жартів, — мовив Шибайголова Карлсон. — Давай торбу!
Він схопив Пеппі за руку й спробував відібрати здобич.
— А мені якраз закортіло пожартувати, — сказала Пеппі й висадила Шибайголову Карлсона на шафу. За мить там опинився й Блюм. Тоді обидва волоцюги збагнули, що Пеппі не звичайна дівчинка, і дуже злякалися. Проте їм так хотілося заволодіти торбою з грішми, що вони побороли свій страх.
— Гайда, Блюме! — скомандував Шибайголова Карлсон, і вони обидва стрибнули з шафи й кинулися до Пеппі, яка досі тримала в руці торбу.
Пеппі ткнула одного й другого вказівним пальцем, і вони розлетілися в різні боки. Поки вони встигли звестися на ноги, Пеппі схопила довгу мотузку і зв'язала їм руки й ноги. Після нього злодії заспівали іншої пісні.
— Люба дівчинко, — благальне мовив Шибайголова Карлсон, — вибач нам, ми просто пожартували! Не роби нам лиха, ми двоє нещасних волоцюг і прийшли до тебе попросити хліба.
Блюм навіть схлипнув.
Пеппі спершу сховала торбу в шафу, тоді обернулася до своїх полонених і запитала:
— 3 вас котрийсь уміє танцювати твіст?
— Аякже, — сказав Шибайголова Карлсон. — Думаю, що ми обидва вміємо.
— Чудово! — втішилася Пеппі й заплескала в долоні. — Може, потанцюємо? Я саме сьогодні навчилася його танцювати.
— Залюбки, — погодився Шибайголова Карлсон, трохи спантеличений такою пропозицією.
Тоді Пеппі взяла великі ножиці, перерізала мотузки й звільнила полонених.
— Але в нас немає музики, — заклопотано сказала вона. І враз придумала. — Ти вмієш грати на гребінці? — звернулася вона до Блюма. — Заграй, а ми з ним потанцюємо. — Пеппі показала на Шибайголову Карлсона.
Блюм, звичайно, вмів грати на гребінці. І він заграв на цілий будинок. Пан Нільсон прокинувся й сів на ліжку, здивовано спостерігаючи, як Пеппі гасає з Шибайголовою Карлсоном. А вона танцювала так завзято, наче від цього танцю залежало її життя.
Нарешті Блюм заявив, що більше не хоче грати, бо гребінець лоскоче йому губи. А Шибайголова Карлсон, який мандрував цілий день, сказав, що в нього болять ноги.
— Любі мої, ще хоч трішечки! — попросила Пеппі й знов закружляла по кімнаті.
Шибайголова Карлсон і Блюм мусили змиритися.
Нарешті о третій годині ночі Пеппі сказала:
— Я б могла танцювати до четверга! Але ви, певне, стомилися і зголодніли.
Злодії таки справді були стомлені й голодні, проте не зважувалися признатись. Пеппі дістала з буфета хліб, сир, масло, шинку, холодне м'ясо й молоко, і вони всі посідали до столу — Блюм, Шибайголова Карлсон і Пеппі — і їли, аж поки на столі майже нічого не лишилось. Решту молока Пеппі вилила собі у вухо.
— Воно помагає, коли стріляє у вусі, — пояснила Пеппі.
— Бідолахо, в тебе стріляє у вусі? — пожалів її Блюм.
— Ні, — мовила Пеппі, — але може стріляти.
Нарешті злодії підвелися, подякували за їжу й почали прощатися.
— Як добре, що ви завітали до мене! Посидьте ще трохи, невже вам неодмінно треба йти? — зажурилася Пеппі. — Я ще зроду не бачила, щоб хтось так гарно вмів танцювати твіст, — сказала вона Шибайголові Карлсону, а Блюмові порадила: — Частіше грай на гребінці, тоді тобі не буде лоскотно.
Коли злодії були вже на порозі, Пеппі наздогнала їх, дала кожному по золотій монеті й сказала:
— Беріть, ви чесно їх заробили.
ПЕППІ ЗАПРОШУЮТЬ НА ПІДВЕЧІРОК
Мама Томмі й Анніки влаштовувала підвечірок для своїх приятельок. З цієї нагоди вона напекла пиріжків і вирішила, що Томмі й Анніка також можуть запросити до себе свою нову товаришку. "Та й мені буде легше, — подумала вона. — Діти будуть гратися, і я зможу спокійно посидіти з гістьми".
Томмі й Анніка страшенно зраділи, коли почули, що їм можна запросити Пешгі, і відразу помчали до неї. Вони застали її в садку. Пеппі поливала зі старого іржавого відерця останні прив'ялі осінні квіти. Сіяв дощик, і Томмі сказав, що в таку погоду квіток не треба поливати.
— Добре тобі казати, — сердито мовила Пеппі. — А я цілу ніч не спала і мріяла, що вранці поливатиму квітки. І тепер не дозволю, щоб якийсь там нікчемний дощ став мені на заваді, так собі й затям!
Тут Анніка повідомила Пеппі, що її запрошено на підвечірок.
— На підвечірок?.. Мене?.. — вражено перепитала Пеппі й так захвилювалася, що почала поливати замість квіток Томмі. — Ой, що ж робити! Я так хвилююся!.. Що, як я буду там погано поводитися?
— Я певна, що ти будеш гарно поводитись-сказала Анніка.
— Все може статися, — мовила Пеппі. — Я, звичайно, спробую, повір мені, але я вже не раз помічала, що людям моя поведінка не подобається, хоч я поводжусь з усієї сили. Коли я була на морі, то про це не думала. Але я обіцяю, що все робитиму, аби тільки вам не довелося червоніти за мене.
— Ну й добре, — сказав Томмі і разом з Аннікою побіг по дощі додому.
— Не забудь: о третій годині дня! — гукнула ще Анніка, визираючи з-під парасольки.
О третій годині дня перед дверима вілли, де мешкали Сетергрени, спинилася Пеппі Довгапанчоха, вичепурена, як дама. Задля цієї події вона розпустила свої руді коси, що спадали їй на плечі, мов лев'яча грива. Губи вона нафарбувала яскраво-червоною крейдою, а брови так начорнила сажею, що аж страшно було дивитися. Нігті вона також нафарбувала червоною крейдою, а до черевиків причепила зелені банти.