Пеппі Довгапанчоха сідає на корабель

Сторінка 18 з 20

Астрід Ліндгрен

— Справді, доню, ти дужча, — сказав капітан. Після змагання всі посідали на траві. Фрідольф заграв на гармонії, а матроси заспівали своїх найкращих пісень. Діти заходилися танцювати під музику, і найзавзятіше стрибала Пеппі, схопивши в руки два смолоскипи.

Бенкет закінчився фейєрверком. Пеппі стріляла з ракетниці, і небо осявали хвостаті ракети й круглі сонця. Анніка сиділа на веранді й дивилася на ту вогняну гру. Яке все було чудесне, яке миле. Троянд вона не бачила в темряві, але відчувала їхній запах. Як було б навдивовижу гарно, коли б... коли б... Анніці здалося, ніби чиясь крижана рука стиснула її за серце. Як вона витримав завтрашній день? А до кінця канікул? І взагалі весь час? Адже у віллі "Хованка" не буде вже Пеппі. Не буде пана Нільсона, а на веранді не стоятиме кінь. Вони вже не їздитимуть з Пеппі верхи, не вирушатимуть на прогулянки, не сидітимуть разом вечорами в затишній кухні вілли "Хованка", не буде в них дерева, в якому ростуть пляшки з лимонадом. Тобто, дерево, звичайно, буде, проте Анніка була майже певна, що лимонад у ньому перестане рости, коли Пеппі виїде. Що вони з Томмі робитимуть завтра? Мабуть, гратимуть у крокет. І Анніка тяжко зітхнула.

Бенкет закінчився. Діти з містечка подякували господині й попрощалися з нею. Капітан Довгапанчоха також подався з своїми матросами на шхуну. Він вважав, що й Пеппі повинна йти з ним, але вона сказала, що хоче переночувати останню ніч у своїй віллі.

— Не забудь тільки, що ми знімаємося з якоря вранці о десятій годині! — гукнув капітан уже знадвору.

І ось Пеппі, Томмі й Анніка лишилися самі. Вони сиділи в темряві на східцях веранди й довго мовчали.

— Ви, звичайно, можете приходити сюди гратися, — нарешті озвалася Пеппі. — Ключ висітиме на цвяшку біля одвірка. Можете брати все, що є в шухлядах. І я поставлю в дуплі драбину, щоб ви могли самі ховатися в ньому. Хоч, мабуть, у дубі не ростиме більше пляшок з лимонадом — на них саме неврожай.

— Ні, Пеппі, — сумно сказав Томмі, — ми більше сюди не прийдемо.

— Так, ніколи вже не прийдемо, — додала Анніка.

А сама подумала, що відтепер заплющуватиме очі, коли їй доведеться йти повз віллу "Хованка". Адже там більше не буде Пеппі! І Анніці знов здалося, ніби чиясь крижана рука стиснула її за серце.

ПЕППI СІДАЄ НА КОРАБЕЛЬ

Пеппі старанно замкнула двері вілли "Хованка" й повісила ключ на цвяшок біля одвірка. Потім винесла з веранди коня — востаннє вона виносила його з веранди! Пан Нільсон уже сидів набундючений у Пеппі на плечі: він розумів, що відбувається якась незвичайна подія.

— Наче я все вже зробила, — мовила Пеппі. Томмі й Анніка мовчки кивнули головою. Справді, все вже було готове.

— Ще рано, може, підемо пішки? — запропонувала Пеппі.

Томмі й Анніка знов лише мовчки кивнули головою. І вони рушили до містечка. У порт, де стояла на якорі "Стрибуха". Кінь неквапом потупав слідом за ними.

Пеппі глянула через плече на віллу й сказала:

— Добра хатка, без бліх і взагалі зручна. Мабуть, з нею не зрівняється жодна негритянська глиняна хижа, де мені відтепер доведеться мешкати.

Томмі й Анніка все ще мовчали.

— Якщо в моїй глиняній хижі буде повно бліх, — повела далі Пеппі, — я приручу їх, триматиму в коробці з-під сигарет і вечорами гратимуся в "Третього зайвого". І поначіплюю їм бантики на лапки. А двох найвідданіших і найкмітливіших назву Томмі й Аннікою, і вони спатимуть уночі зі мною на ліжку.

Але й від такої заяви Томмі й Анніка не стали говіркіші.

— Що таке з вами? — обурено запитала Пеппі. — Знайте, що довго мовчати небезпечно. Язик зсихається, коли його не вживати. Я мала в Калькутті знайомого муляра, що отак мовчав, як ви. І з ним сталося те, що й мало статися. Якось він захотів сказати мені: "До побачення, люба Пеппі, щасливої дороги і дякую тобі за товариство!" І що ж ви думаєте? Спершу лице в нього скривилося, бо завіси в щелепах заіржавіли, тому їх треба було змастити мастилом для швацької машинки. А тоді він промимрив: "У бу, у му!" Я зазирнула йому в рот, і знаєте, що побачила? Язик у нього зсохся, наче зів'ялий листок! Потім уже той муляр довіку нічого не міг сказати, тільки: "У бу, у му". Було б дуже прикро, якби таке сталося й з вами. Спробуйте, поки не пізно, може, вам пощастить краще за того муляра вимовити: "До побачення, люба Пеппі, щасливої дороги і дякуємо тобі за товариство!" Ану спробуйте!

— Щасливої дороги, люба Пеппі, і дякуємо за товариство! — слухняно сказали Томмі й Анніка.

— Слава богу, — мовила Пеппі, — а то я вже боялася за вас. Якби у вас вийшло "У бу, у му", я б просто не знала, що робити.

Нарешті вони побачили порт і "Стрибуху", що стояла на якорі. Капітан Довгапанчоха давав з містка свої накази. Матроси жваво готувалися до виходу з потру. А на березі вже зібралися всі мешканці містечка, щоб попрощатися з Пеппі. І осіь вона з'явилася, разом з Томмі, Аннікою, конем і паном Нльсоном.

— Йде Пеппі Довгапанчоха! Йде Пеппі Довгапанчоха! Дайте їй дорогу! — почулося з усіх боків.

Люди розступалися, а Пеппі вітала їх, киваючи головою. Потім узяла на руки коня й понесла його трапом. Бідолашна тварина недовірливо роззиралася на всі боки, бо коні не дуже люблять морські подорожі.

— А ось і ти, люба моя доню! — вигукнув капітан Довгапанчоха і на мить припинив свої команди, щоб обняти Пеппі.

Він пригорнув її до грудей, Пеппі також обхопила його руками, і вони обнялися так міцно, що аж ребра затріщали.

В Анніки цілий ранок стояв у горлі клубок. А коли вона побачила, як Пеппі понесла трапом коня, клубок раптом зник, і вона заплакала, стоячи на пристані між пакунками, спершу тихенько, а потім дедалі голосніше.

— Не рюмсай! — гримнув на неї Томмі. — Людей соромно!

Та від цих слів Анніка ще дужче заплакала. Вона так ридала, що аж тремтіла. Томмі спересердя підгилив ногою камінця, який поторохтів по набережній і впав у воду. Власне, Томмі залюбки шпурнув би того камінця в "Стрибуху", огидну шхуну, що мала забрати від них Пеппі! Щиро казати, якби ніхто не бачив, Томмі й сам заплакав би. Але при людях він стримувався. Тому він і підгилив ногою камінця.

Пеппі збігла трапом униз і кинулась до Томмі й Анніки. Вона взяла їх за руки й сказала: