Сохацький (убік.) Погріб! Хі-хі! Мошенник отакий!
Залужний. Хм-хм! Вірю, вірю на вас. Руку... дайте ж руку.
Олексенко (дає). Будьте увірені!
За л у ж н и й. Семене Семеновичу! Мовчіть, знаєте... І ви ж помагали мені. І вам... нате!
С-о х а ц ь к и й (бере). Боже мій! (Цілує гроші.) Дмитре Ивановичу, ручку! (Цілує.) Олено Петрівно, ручку! (Цілує.) Колічка! Де вони? (Дивиться по кімнаті.) Колічка, ручку!
Залужний. У себе, в себе Колічка. (До Лени.) Ну, годі ж плакать, Лена.
Олексенко (прихиляється до Лєни).Олено Петрівно, ось не плачте-бо... я... я й... (шепоче їй.) Совісті вірте. Я нікому.
Лена. Вірю вам, вірю, та... він! (Указує на Сохацького.)
Залужний. Ну, та годі. Семен Семенович не скаже нікому. Сідайте, Семене Семеновичу!
Сохацький. Не... не смію сідать... Обидив вас учора.
Лена. Так он які, скажуть, Залужні!
Сохацький. Обидив... е, аж вівцею учора мене... о... обидив!..
Залужний. Та к чорту "обидив"!
Лена. То було на ввесь город Залужні, а тепер...
Сохацький. І не спав цілу ніч... Та побіг до... до Кирі-яки Оліяновича,— просить, просить ходімте, кажу.
Лена. Як тепер... у вічі людям... дивиться?
Сохацький. І не спав цілу ніч... простіть! (Кланяється.)
Залужний. Пішли ви к чорту! Говоріть зараз: скажете кому?
Сохацький. Боже мій! Нащо б же я на... на благоді-телів своїх? Ні, ніколи. Хіба... робітники, мо.. За стільки-то договорились, скажуть.
Залужний. Та к чорту "робітники"! Який там чорт повірить робітникам! Плювать на робітників.
Сохацький. А хіба ж я!.. Хіба ж оце б я?.. Я... я ж теж... теж свій.
Олексенко. Та воно часом і свої є хуже чужих.
Сохацький. Та хай мене господь! Я ж... і сам... і сьогодні три рублики... хі-хі!., з Ковбаски, що одну там бомагу йому.
Олексенко. Та воно то так, та ви... краще всього, як до присяги вас.
Залужний. Хрестіться зараз мені!
Сохацький (хреститься). Молюсь і присягаюсь.
Олексенко. Цілуйте хрест святий! (Пише пальцем на столі.)
Сохацький. Хай мене господь!.. (Цілує.)
Олексенко. Ну, глядіть же, тепер тільки присягу зламаєте, побачите!.. Тоді, як там сказано, ні в сей жизні, ні в будущей вам... (Позіха.) Ох господи, твоя воля! (Хрестить рота і сідає.)
Залужний. Ну, Лена, і все гаразд. Нічого і плакать було.
Лена. Глядіть же тепер, Семене Семеновичу.
Со х а ц ь к и й. Та хай мене...
Залужний. Ну, та годі вже. Ху! Сідайте. (Сіда.)
Сохацький (сідає скраєчку стільця). Кахи! (Кашля в кулак. Який час мовчать усі.)
Залужний. Розказуйте що, Семене Семеновичу.
Сохацький. Хі:хі!.. Сьогодні щось погода не те... Йду, а за церкву туди така хмара здорова.
Залужний. Хм! Гряд, мабуть, десь.
Сохацький. Гряд. Я так і бачив. По хмарі видно.
Залужний. А сей год і жита гарні, як виб'є.
Олексенко. Сей год гарні жита.
Залужний. А гарні. У мене як очерет на хуторі.
Сохацький. А як очерет. Хі-хі! (Мовчать.)
Залужний (убік). От чорт візьми, отак убрешись!
Олексенко. Про ваш хутір якось Буджинський згадував, каже... хутір той, каже... подарований, каже.
Залужний. Скотина! (Помовчавши.) Так от скотина... (Помовчавши.) Звісно, що подарований, то подарований. Так ви ж допойміть, Киріяко Оліяновичу, як тут не подарувать було! Понімаєте: прапрадід мій... розказують, страшно красивий був. А що чоловік, так... ну чисто, розказують, характеру Семена Семеновича був.
Сохацький. Хі-хі!
Залужний. Такий, розказують, і прийомний був, а головне — такий перед старшим і... і... як би сказать... так і держав перед старшим себе.
Сохацький. Хі-хі!
Залужний. Скотина. Що це ж... Крамола, за це прямо розстрілять би його.
Сохацький. Розстрілять! Хі-хі!
Олексенко. І то ж господь держить на світі крамольників отих.
Залужний. Еге. А що ще він розказує про той хутір мій, що за Будяківкою! Понімаєте: як був, каже, неврожай великий, так он старий Залужний, каже, за сухарі нажив його. Дасть дядькові решето, та тоді й норовить, щоб той десятинку йому. Мошенник отакий! Що того й не подума, що якби не сухарі Залужного, то мужик би... що? десятинку б гриз ту?
ЯВА 13 Тіж і прикажчик.
Прикажчик. Ху! Здрастуйте! Залужний. А, прикажчик; що таке? Прикажчик. Здрастуйте, ху!
Залужний. Що таке? Прикажчик. Лихо, пане. Залужний. Як? Лена. Як лихо?
Прикажчик. Лихо прямо. Хутір пропав! Залужний. Як пропав? Прикажчик. Ху!
Залужний. Та чорт би тебе взяв, що таке? Прикажчик. Забастовка. Залужний. Як забастовка?
Прикажчик. Забастовка. Прямо не хотять хахли жита вбирать.
Залужний. Гм! Чортова мужва! Га?
Прикажчик. Не хотять прямо. Лежать та тільки: "Що ми,— каже,— довго будем потом поливать йому землю за дванадцятий сніп? Не хочемо за дванадцятий".
Залужний. Гм! А ти ж не казав їм, що це проти закону, що закон, мов, покара вас тяжко за це.
Прикажчик. Казав, так куди! — не хотять і слухать.
Олексенко. А ти... не казав їм, що гріх, мов, великий за це? Не казав про заповіді їм?
Прикажчик. Казав і про заповіді, так ні. Он, каже, государственна Дума нам.
Залужний. Дума! Гм!
Сохацький. Хі-хі! Пострілять таких.
Олексенко. Чого ж дивиться на таких?
Лена. Пострілять, Митічка.
Залужний. Дума їм! Добре ж! (Сідає до столика.) Зараз... (Пише.) Гм! Ах ти ж мужва! Он уже що! Дума! Так... (Написавши, чита.) "Многоуважаемый Родион Ипа-тьевич! Прошу поспешить с казаками или стражниками ко мне в Кветняково. Бунт! Грабят, разоряют нас. Прошу усмирить мерзавцев и понудить их убрать хлеб немедленно мне. Увидимся. Глубоко уважающий вас Дмитрий Залужный". (Згортає папірець і дає прикажчикові.) Неси до справника оце. Та слухай: як зберуть хліб — поле поорать мені, щоб не пасли поганці, а побачиш на луці скотиняку чию — стріляй. Побачиш поганця якого — стріляй.
Прикажчик. Радий стараться! Та ще ми... та ще я картуз зняв з хлопця одного, що травою йшов. Ось! (По-казує.)
Залужний. Хвалю. На кухні положи. Прикажчик. Та ще он що, барин: прямо... "він не чоловік є",— кажуть на вас. Залужний. М-угу!
Сохацький. Ой-йо-йо! На благодітеля свого!
Прикажчик. Еге. Прямо: "Він не чоловік є" — кажуть.
Залужний. Та чую! Баран! Прикажчик. Точно так! (Виходить.)
ЯВА 14 Без прикажчика.
Залужний. Хм!.. Ще й он що: "Він не чоловік є"... Так! Ну, це вже не їх слова. Це жидів тих, що: "Будьте чоловіком",— учора мені.