Патетична соната

Сторінка 10 з 16

Куліш Микола

Я. Так. Я за цю ідею. Ви?..

В о н а. Я?.. Не проти. Але я знаю, що того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот і смерті в вічі скаже. А ваші ці?

Я (тихо). Вийдуть!

В о н а. Покидьки і потолоч оця? Удар, поразка — і вони підуть урозтіч, ідею кинуть на дорогу разом з брудним своїм солдатським картузом і самі ж розтопчуть!.. От інша річ вбивати безоружних, робити ешафот у кожнім домі, — на це у них нема антракту.

Я. Проте живих у землю не закопують, — віджитих і мертвих.

В о н а. Однак, простіть, я не про це збиралась вам сказати. Ах, не про це! Ні, ні!.. Не про політику, про зовсім інше. Про щось більше, людське, тепле і просте. Ми всі на світ із вікон датських виглядали і мріяли, що він буде нам такий ясний і теплий. Як Господній день, такий простий і зрозумілий, як наш дитинячий буквар. Над трупком замерзлої пташинки плакали, а тепер? Через людські трупи переступаючи, хто холодніший, трупи чи ми — не знаємо, не відчуваємо. Любові Де ти, любове, поділась у світі? Чи гостя ти Великодня, чи просто мрія?.. (По паузі). Скажіть, поет ще й досі вірить у Петрарку і в вічну любов?..

Я. Так. Як у свою мрію. А ви?

В о н а. Я?.. Я за дівчину скажу. Вона в поета вірила і вірить, і перекажіть, що береже йому свою любов.

Я (звичайно, музика, акорди до небес, і зорі, і голубі зірниці). Боже! Це така просьба! Це ж радість! За все життя!

В о н а. Ах, це не просьба! Вона не радісна! Вона така важка — для мене, для вас!..

В о н а. Нам треба визволити Пероцького А н д р е!

Темно. Тихо. Одхитуюсь. Мовчу.

Я знаю. Важко. Але зрозумійте, що на вашу дорогу впаде цей труп. І на мою до вас. Ні я, ні ви цього, звичайно, не хотіли, щоб він прийшов і став між нами. Але так вийшло. Тут правила програма. Тепер Судьба. І я не можу, я не можу, щоб він ще ліг між нами трупом. Він мусить одійти од нас живий. Невже ви зможете?

Я. Що?

В о н а. Переступити через труп до мене?

Я (хрипко). Я спробую...

В о н а. Що?..

Я. Урятувати цього трупа.

25

Я йду до Пероцьких. Двері стоять навстіж. Свіжо течуть з коридоре й вулиці струмені вітру, рвуть і крутять пломенем трьох свічок (одна на підвіконні). Бачу спини, шапки, червоні стрічки, рушниці й дим. Судять А н д р е. Він без кашкета. Обличчя спокійно-бліде і разом кричить німим смертним криком.

О д н о о к и й. Як звати?

А н д р е. Андрій.

О д н о о к и й. На прізвище?

А н д р е. Енен.

О д н о о к и й. Офіцерський ранг?

А н д р е. Прапорщик запасу.

О д н о о к и й. Питай далі, хлопці, бо чую, що бреше. Не можу!

Ш а п к а. Чого пішов у кадети?

А н д р е. Мобілізували.

Ш а п к а. І я не можу!

К о ж у ш о к. Шинеля своя, чи дали?

А н д р е (зважуючи відповідь). Дали.

К о ж у ш о к. А чоботи?

А н д р е. І чоботи,

К о ж у ш о к. Хіба такі дають казьонні? Не можу й я — так бреше.

М и к е ш и н д р у г. Пардон! Де ж подів погони?

А н д р е. Без погонів ходив.

М и к е ш и н д р у г. По-дурному така конспирацея. Це якби ти був у погонах, то, може, й повірили б, що ти прапорщик. А без них яка тобі віра? А може, ти й капи-тан в душі або вищий який ранг контрреволюційний, А що, хлопці, маєм з ним робити, то кажи на совість!.,

О д н о о к и й, Я скажу! (До А н д р е), Так кажеш — Андрій? Прапорщик запасу? Силою мобілізували? Кажеш, що утік? Так! А чого ти не прийшов, як писалися прикази од мамочки нашої революції, а до неньки так прибіг? Чом, наприклад, Ваня Маха не пішов на приказ контрреволюції, а коли впіймали, то бідняжечка сказав:

"Мірте мене найвищою міркою і кладіть у гроб, а я не піду!" І його поклали! Не можу далі говорити. У серці шторм і сльояи. Хто хоче ще сказати, то кажи!

Ш а п к а. Я скажу!

О д н о о к и й, Кажи!

Ш а п к а. Пропоную поставити його під тую ж мірку, під яку вони Ваню Маху поставили, під найвищую!

М и к е ш а (до А н д р е). Покаж руки! (Подивившись). Без музолика. Присоєдиняюсь.

К о ж у ш о к (обмацавши сукно на шинелі). Присоєдиняюсь.

М и к е ш и н д р у г. А я за те, щоб демобілізувати. (Виждавши ефекту). Шинель зняти, чоботи скинути, йому ж припечатати червону печать — без антрактуї (Наводить рушницю).

Повстанці розступаються.

О д н о о к и й. Ще не руш! Це Судьба іграет з етім человєком, себто — голосую: хто за смерть йому? (Рахує). Хто за жизнь? Ні одного!

А н д р е. Постривайте! Товариші! Я пішов до них, щоб робити шкоду.

У в е с ь с у д. Го-го-го! Ну просто Макс Ліндер.

А н д р е. Мене послано було до них.

С у д ь б а. Од кого?

А н д р е вагається.

Ш а п к а. Од Бога?

А н д р е. Від однієї тайної групи революціонерів.

Судьба. Од якої? Хто може посвідчити?

А н д р е знов завагався.

Я (виступаю наперед). Я можу посвідчити... Я свідчу, що його було мобілізовано і послано од нас у штаб до кадетів. Він мав нас повідомляти, які в них плани, скільки зброї тощо...

С у д ь б а. Од кого од вас було послано?..

Я. Од місцевого таємного ревштабу.

С у д ь б а. А ти хто?

Я подаю йому пакетика.

(Читає). "Товаришу Судьба... Посилаю до вас для зв'язку товариша Югу. Робітничі загони, вибивши ворога з позицій, гонять його і зараз вийшли на лінію... Г а м а р". (До своїх). Пустіть!

26

Я й А н д р е виходимо в коридор. Біля Марининмх дверей я обертаюсь до нього:

— Будь ласка, зайдіть сюди!

27

А н д р е входить. Його зустрічає М а р и н а :

— Звільнили?

А н д р е. Цей порятунок — чудо! Ні! Цураюсь минулого, рубаю шаблею колишнє і починаю нове життя. Нове життя!

М а р и н а . Цс-с-с... (Іронічно). Не так голосно починайте.

Німа зустріч А н д р е з батьком.

28

Я йду сходами вниз. Мені стає холодно. Біля вогнища спиняюсь. Сторожа гріється. Простягаю руки й я.

О д и н. Вірите, аж дивно. Така революція і бій, а блохи без уніманія.

Д р у г и й. Ніч — от і гризуть.

Т р е т і й. Півні співають.

П е р ш и й (недовірливо). Це у городі?..

Т р е т і й. Чуєте?

Я дослухаюсь. Справді, десь за муром чути досвітнє legato захриплого півня. Зловісне legato, потрійне. Мені згадується євангельський міф про апостола Петра, коли він зрадив і тричі одмовився від Христа. Я здригаюсь і йду геть.

29

Біжить без шапки Ж о р ж и к. З розгону наскочив на сторожу.

С т о р о ж а. Стій!

Ж о р ж и к завмирає. Він — як статуя жаху.