[* Порошком для спадкоємців (фр.).]
Парижани полегшено відітхнули, коли не стало того страховиська, яке своєю таємною вбивчою зброєю безкарно спроваджувало на той світ і ворогів, і друзів. Та скоро виявилося, що жахливе мистецтво мерзенного Сен-Круа не вмерло, хтось успадкував його. Ніби невидима зловісна примара, вбивство закрадалося в найтісніші кола, засновані на родинних почуттях, на любові й приязні, і швидко, впевнено хапало свої нещасні жертви. Той, кого ще сьогодні бачили квітучим і здоровим, завтра, хворий і немічний, насилу пересував ноги, і ніяке мистецтво лікарів не могло врятувати його від смерті. Багатство, високе становище, вродлива чи надто молода дружина — цього було досить, щоб опинитися під загрозою смерті. Страшна недовіра руйнувала священні зв'язки. Чоловік тремтів перед дружиною, батько перед сином, сестра перед братом.
[13]
Неторканими залишалися наїдки й напої, якими приятель пригощав приятеля, і там, де раніше панували веселі жарти, люди боязким поглядом шукали замаскованого вбивцю. Можна було побачити, як налякані батьки родини купували в далеких околицях харчі й самі готувала собі їжу в якомусь брудному заїзді, боячись пекельної зради у власному домі. А проте, інколи навіть найбільша передбачливість і обережність виявлялися надаремними.
Щоб покласти край цим злочинам, які, мов чума, поширювалися в країні, король запровадив особливий суд і доручив йому розслідувати тільки ті таємничі вбивства й карати винних. То була так звана chambre ardente *, яка засідала неподалік від Бастілії і головою якої став Ларені. Та хоч як він гаряче взявся до діла, якийсь час зусилля його були марні. Тільки хитрому Дегре пощастило знайти злочинне кубло.
[* Вогненна палата (фр.)]
У сен-жерменському передмісті жила стара жінка на прізвище Лавуазен, ворожка й чарівниця, що мала ще двох помічників, Лесажа та Левігуре, і викликала страх і подив навіть у таких людей, яких не можна було назвати слабкодухими й легковірними. Та Лавуазен не тільки ворожила й чарувала. Учениця Ексілі, вона, як і Сен-Круа, готувала отруту, що не залишала жодних слідів, і таким чином допомагала жорстоким синам швидше прибирати до рук спадок, а розпусним жінкам здобувати нових, молодших чоловіків. Дегре вивідав її таємницю, вона в усьому-призналася, і за вироком chambre ardente її спалено на Гревській площі. В Лавуазен знайдено список усіх тих, хто вдавався до неї по допомогу, тому після її смерті не тільки почалися страта за стратою, а й упала тяжка підозра навіть на осіб, що посідали високе становище. Скажімо, вважали, що саме Лавуазен допомогла кардиналові Бонзі за короткий час спекатись тих, кому він як Нарбонський архієпископ мав виплачувати пенсію. Так само звинувачували у зв'язках із тією страшною жінкою герцогиню Бульйонську і графиню де Суасон, прізвища яких знайдено в тому списку. Не зглянулись навіть на Франсуа Анрі де Монморансі, Будебелем, пером і маршалом королівства, герцогом Люксембурзьким. І на нього напосілася страшна chambre ardente. Він сам прийшов у Бастілію, де Лувуа й Ларені зі злості замкнули його в закапелок шість футів завдовжки. Минуло багато місяців, поки цілком з'ясувалося, що герцога нема за що карати. Він тільки й того, що звелів був Лесажеві скласти для нього гороскоп.
[14]
Певна річ, що сліпий запал голови палати Ларені призвів до насильства й жорстокості. Суд став схожий на інквізицію, досить було найменшої підозри, щоб запроторити людину до страшної в'язниці, і не раз лише випадково щастило довести, що засуджений до страти невинний. До того ж Ларені був бридкий на вроду і підступної вдачі, тому скоро його зненавиділи й ті, за кого він мстився й кого повинен був захищати. Коли на допиті він спитав герцогиню Бульйонську, чи вона бачила диявола, та відповіла йому: "Мені здається, що я бачу його перед собою!"
На Гревській площі річкою лилася кров винних і запідозрених, аж поки нарешті таємничих отруєнь почало меншати. Тим часом насунулось інше лихо, яке знов приголомшило Париж. З'явилася зграя грабіжників, що ніби поставила собі за мету привласнити всі коштовності. Тільки-но хтось було придбає багату оздобу, вона зразу ж у незрозумілий спосіб зникне, хоч би як він її надійно стеріг. Ще гірше було те, що кожного, хто зважувався у вечірню пору вийти надвір з коштовностями, просто серед вулиці або в темних під'їздах будинку грабували чи навіть убивали. Ті, що лишилися після такої пригоди живі, потім розповідали, як їх ударом кулака оглушували й валили на землю, а коли вони приходили до тями, виявлялося, що їх пограбовано й лежать вони зовсім не там, де їх звалено, а десь-інде. А в замордованих, яких майже щоранку знаходили на вулиці чи в будинках, була та сама смертельна рана — удар кинджалом у серце, такий швидкий і влучний, що, на думку лікарів, поранений падав на місці, неспроможний навіть крикнути. А хіба при пишному дворі Людовіка XIV мало було таких, що, зайшовши в таємні любовні стосунки, пізно ввечері скрадалися до своїх коханок, часто з багатим подарунком? Грабіжники, наче були в спілці з нечистою силою, добре знали, коли трапиться нагода поживитись. Не раз нещасний не встигав дійти до будинку, де сподівався зазнати райської втіхи, а часто падав біля порога, навіть біля дверей коханки, і вона, перелякана, знаходила закривавлений труп. Дарма міністр поліції Аржансон наказав ловити в Парижі всіх, хто викликав найменшу підозру, дарма шаленів Ларені, намагаючись видушити зі своїх жертв якісь відомості, дарма збільшено сторожу й патруль — слідів злочинців не щастило знайти. Ще була якась надія уникнути напасників, коли хтось озброювався до зубів і йшов у супроводі служника, який ніс попереду запалений смолоскип, та й то [15] траплялося, що в служника шпурляли камінням, аж поки він, наляканий, тікав, а тоді його пана вбивали й грабували.
Дивувало й те, що хоч скільки шукали в кожному місці, де торгували ювелірними виробами, ніде не виявляли жодної вкраденої речі, отже, й цим шляхом не вдалося напасти на слід грабіжників.
Дегре аж пінився з люті, що навіть його хитрощі були безсилі проти злочинців. У тому кварталі міста, де він саме патрулював, нічого не ставалося, а там, де ніхто не сподівався ніякого лиха, грабіжники знаходили багату жертву.