– Врешті решт, він не посміє, – казав Галахер. – Ти просто прибив його до ганебного стовпа! Він нізащо не насмілиться вдатися до такого мерзенного маневру. Про це можуть дізнатися, і тоді на нього ж повісять усіх собак. Крім того, мій друже, він хоче будь що вбити тебе! Навіщо ж йому марнувати таку нагоду? Кажуть, що він непогано стріляє. Не бійся, він битиметься. Не вислизне: він повинен битися і битиметься… Ага! Що я казав? Дивись, сюди йде сам Аполлон Бельведерський! Святий Мойсей! Він сяє, як Феб!
Біля дверей почувся стукіт. До кімнати увійшов ад'ютант Скотт при повному обмундируванні.
"Зараз він заарештує мене", – подумав я, і серце у мене впало.
Та я помилявся. Він приніс цидулку, а в ній був виклик.
– Лейтенант Рендольф, якщо не помиляюся? – звернувся до мене ад'ютант.
Я мовчки вказав на Галахера.
– Я так розумію, капітан Галахер ваш друг?
На знак підтвердження я злегка вклонився.
Обидва офіцери поглянули один на одного і одразу ж ввічливо і холоднокровно розпочали обговорення дуелі. І я ось що помітив: люб'язність секундантів навіть значно перевершує люб'язність найчемніших придворних у світі.
Переговори між секундантами тривали недовго. Галахер добре розбирався на формальностях, видно було, що й ад'ютант теж тямив у цих справах. Через п'ять хвилин усе було визначено – час, місце, зброю і відстань. Я кивнув. Галахер розкидистим жестом віддав честь, ад'ютант манірно уклонився і пішов.
Не хочу стомлювати вас своїми думками перед дуеллю та подробицями самої дуелі. Описи цих поєдинків часто трапляються в книгах, і їх одноманітність послужить мені вибаченням за те, що я їх не повторюю.
Наша дуель відрізнялася тільки родом зброї. Ми вибрали рушниці, а не шпаги чи пістолети. Це був мій вибір, на що я, як викликаний, мав право. Але й противник також добре володів цією зброєю. Я вибрав рушницю, бо це найбільш смертоносна зброя.
Ми вирішили зустрітися за годину до заходу сонця. Я наполіг на такій пізній порі, боячись, що нам хтось завадить. Місцем було обрано берег озера, де я розмовляв з Гадж Євою. Відстань визначили у десять кроків.
Ми зустрілися, поставали на визначених місцях спинами один до одного і чекали фатального сигналу. Прозвучало: "Один, два, три!". Ми швидко розвернулися і вистрілили.
Я почув, як куля просвистіла біля мого вуха, але не зачепила мене. Коли дим розвіявся, я побачив, що супротивник лежить на землі. Рінгольд був живий, він корчився і стогнав від болю. Секунданти і кілька офіцерів підбігли до нього. Я не рушив з місця.
– То що? – запитав я, коли Галахер повернувся.
– Поцілив, клянуся Юпітером! Ти скалічив його праву руку – перелом кістки вище ліктьового суглоба.
– І тільки?
– Ну присягаюся душею, невже тобі цього мало? Хіба ти не чуєш, як скиглить цей пес?
Я почувався, мов тигр. Я жадав крові, хоча зараз і сам не збагну своєї жорстокості. Рінгольд замишляв убити мене – я прагнув його крові. І від цих думок мало не божеволів. Звісно, я не став вибачатися перед ним, та й моєму супротивникові було геть не до того. Він благав швидше забрати його додому. На тому поки що все закінчилося.
Це була моя перша дуель у житті, але не остання.
Розділ XLIII
Побачення
Наші супротивники і глядачі мовчки розійшлись, і ми з Галахером залишилися вдвох.
Я збирався зачекати біля озера Гадж Єву, яка мала невдовзі прийти. Подивився на захід і побачив, що сонце зайшло за верхівки дерев. Сутінки в цю пору року нетривалі, і в небі вже показався молодий місяць. Гадж Єва от от могла з'явитися. Мені не дуже хотілося, щоб Галахер був присутній при нашому побаченні, і я попросив залишити мене самого.
Мій товариш був здивований і збентежений таким проханням, але надто добре вихований, щоб заперечувати.
– Їй богу, Джордже, хлопчику мій, з тобою коїться щось недобре, – заявив він, коли вже збирався іти. – Це через якусь дуель? Хіба ти не задоволений її результатом? Чи ти так засмутився, що не вклав його? Небом присягаюсь, у тебе такий засмучений і пригнічений вигляд, наче це він тебе встрелив.
– Залиш мене ненадовго самого, друже. Коли повернуся, то розповім тобі про причини моєї меланхолії і поясню, чому зараз змушений позбутися твого приємного товариства.
– Ну, про це я здогадуюся, – промовив він, багатозначно посміхаючись. – Там, де чоловіки обмінюються пострілами, завжди причетна спідниця. Ну гаразд, мій хлопчику! Можеш не розповідати мені своєї таємниці, надто вже я балакучий. Сподіваюся, ти проведеш час веселіше з тією, кого чекаєш, ніж зі мною. Але дивись не втрап у якусь халепу – це цілком можливо після того, що я дізнався від тебе. Візьми но цей свисток, ти ж знаєш, я любитель собак.
Він вийняв з петельки і простягнув мені срібний свисток.
– Якщо станеться якась неприємність, то ти лишень свисни – Чарльз Галахер опиниться поряд, не встигнеш і оком змигнути. Амур тобі в поміч! А я піду гаяти час за склянкою пуншу.
По цих словах мій друг залишив мене самого. Не встиг він відійти, як я вже геть забув про нього і навіть про криваву сутичку, в якій щойно брав участь. Маюмі і її зрада – ось що цілком заполонило мої думки.
Спершу мені й на думку не спадало сумніватися в істині почутого. А що я мав думати, маючи такі докази – свідчення тих, хто знав про цю скандальному подію, свідчення головного дійової особи, чия мовчазна посмішка говорила більше за будь які слова, посмішка, що крила в собі нахабне торжество… Чому я дозволив піти йому безкарно, чому не викликав його на дуель? Втім, ще не пізно. Я змушу його сказати відверто, начистоту. Так чи ні? Якщо так, то буде друга дуель, ще запекліша за першу, – дуель не на життя, а на смерть!
Більше я не сумнівався в жорстокій істині. Я цілком віддавався у владу цієї страшної тортури. Я довго мучився, але помалу в моїй душі знову зажевріла надія. Я згадав слова Гадж Єви, сказані минулої ночі. Невже вона сміялася наді мною? Але ж вона тоді була при тямі, це не гра її хворобливої фантазії, не спогад про минуле, не давно забутий епізод. Ні ні, її розповідь не була вигадкою, її думки не були маренням, її слова не були насмішкою.
Ох любо ж було сподіватися на це! Та на зміну цим заспокійливим думкам нахлинули інші, що миттю відганяли їх і заступали, як хмари заступають сонце. Я згадував недбало кинуті фрази: "Він домігся успіху!", "Вона його кохана!", "Поза сумнівом!". Ці слова були для мене гірші за смерть.