Яго
Ти все сказав?
Родріго
Так, і я не сказав нічого такого, чого б я не вирішив твердо зробити.
Яго
Е! Тепер я бачу, що в тобі й справді є порох, і з цієї хвилини починаю думати про тебе краще, ніж думав досі. Дай мені руку, Родріго; твої сумніви щодо мене мають, звичайно, підставу, а проте, запевняю тебе, я чесно старався у твоїй справі.
Родріго
Щось не видно.
Яго
Так, справді не видно! І ти маєш рацію, що не зовсім мені довіряєш. Але, Родріго, якщо в тобі справді є те, чого я сподіваюся знайти в тобі тепер багато більше, ніж колись,— я маю на думці силу волі, мужність і відвагу,— то покажи їх цієї ночі. І якщо ти наступної ночі не зазнаєш з Дездемоною насолоди — зганяй мене зрадою зі світу і вигадуй для мене які схочеш катування.
Родріго
Гаразд, а в чому річ? Чи це щось розумне і чи можливе до виконання?
Яго
Синьйоре, з Венеції прислано наказ про призначення Кассіо на місце Отелло.
Родріго
Це правда? То виходить, Отелло й Дездемона повернуться до Венеції?
Яго
Та де! Він їде до Маврітанії і бере з собою прекрасну Дездемону, якщо тільки щось несподіване не затримає його тут; а цього можна найкраще досягти, спритно усунувши Кассіо.
Родріго
Як же ти гадаєш усунути його?
Яго
А дуже просто! Треба зробити його нездатним заступити Отелло — розчерепити йому голову.
Родріго
І ти хотів би, щоб це зробив я?
Яго
Так, якщо ти зважишся подбати про свою користь і право. Він вечеряє сьогодні в однієї хвойди, і я теж туди піду. Він ще й досі не знає про своє почесне призначення. Якщо ти схочеш підстерегти його, коли він повертатиметься звідти (а я влаштую так, що це буде між дванадцятою і першою годиною), то зможеш зробити з ним усе, що тобі заманеться. Я буду десь недалечко, щоб тобі допомогти, і він опиниться між нами двома. Ну й чого ти ото так дивуєшся? Ходім краще зі мною; дорогою я так добре доведу тобі, що смерть його конче потрібна, що ти й сам уважатимеш за свій обов'язок усунути його з дороги. Давно вже час іти на вечерю, та й ніч не за горами. Ходім!
Родріго
Я хотів би почути, які ти ще маєш причини для цього.
Яго
І я виконаю твоє бажання.
Виходять.
СЦЕНА З
Інша кімната в замку.
Входять Отелло, Лодовіко, Дездемона, Емілія та почет.
Лодовіко
Прощу вас, генерале, не турбуйтесь.
Отелло
О ні, простіть! Мені пройтись корисно.
Лодовіко
Синьйоро, на добраніч! Щира дяка!
Дездемона
Ми завжди раді вам, синьйоре.
Отелло
Що ж,
Ходім, синьйоре мій? О... Дездемоно!..
Дездемона
Що, пане мій?
Отелло
Лягайте зараз же спати. Я скоро повернусь. Відпустіть Емілію; вашу компаньйонку. Глядіть, зробіть: усе, як я
сказав.
Дездемона
Я виконаю все, мій володарю!
Отелло, Лодовіко й почет виходять.
Емілія
Ну, як тепер? Немов на вигляд м'якший?
Дездемона
Він обіцяв відразу ж повернутись.
Звелів мені мерщій лягти у ліжко
І наказав, щоб відпустила вас.
Емілія
І відпустить мене?
Дездемона
Такий наказ.
Тепер, Еміліє хороша, дай
Нічне убрання; й прощавай, голубко,-
Не треба гнівати його...
Емілія
Вже краще б ви його не стріли зовсім!
Дездемона
Я так не думаю, бо я ж його
Кохаю глибоко, і все оце —
І гнів його, і впертість, і докори,-
Будь ласка, відшпили,— я все люблю,
І все мені привабне в ньому...
Емілія
Я
Ту саму постіль, постелила вам,
Що ви мене просили.
Дездемона
Добре... Боже!
Які буваємо дурні ми часом!
Якщо раніше я помру за тебе,
Будь ласка, загорни мене в одно
3 цих простирал, як в саван...
Емілія
Годі, годі!
Дездемона
У матері була колись служниця,
Барбара називалася; і в неї
Коханець був, та зрадив він її
І кинув бідну. Пам'ятаю я,
Вона співала про вербу зелену
Таку чудову пісню старовинну
І виливала в ній свою скорботу,
Та так і вмерла з нею на устах...
Ось і мені сьогодні цілий вечір
Чомусь не йде та пісня із думок:
Все хочеться схилитися й співати,
Як бідна та Барбара... Ну ж бо, швидше!
Емілія
Вам принести нічний ваш одяг, пані?
Дездемона
Ні, ростебни отут...
А той Лодовіко нівроку з себе...
Емілія
Так, він вродливий.
Дездемона
І говорить добре.
Емілія
Я знаю в Венеції одну синьйору, яка пішла б босоніж аж у Палестину за один дотик його нижньої губи.
Дездемона
(співає)
У тузі сиділа вона край струмка,
Ой вербо, ой вербо зелена!
Схилила голівку, на грудях рука,
Ой вербо, ой вербо, ой вербо зелена!
Струмочок дзюрчав і підспівував їй,
Ой вербо, ой вербо, ой вербо зелена!
І падали сльози на камінь твердий...[12]
Це прибери...
Ой вербо, ой вербо, ой вербо зелена!
Будь ласка, швидше: зараз прийде він...
(Співає)
З вербових гілок хай сплетуть мій вінок.
Йому я прощаю, що кривдить мене...
Ні, щось не так... Це далі... Чуєш?.. Стукіт!
Емілія
То вітер.
Дездемона
(співає)
Кажу — "ти невірний!" ...а він — лиш одне
(Ой вербо, ой вербо, ой вербо зелена!):
"Як зраджу тебе я — ти зраджуй мене".
Ну, добре вже, іди; добраніч, мила!
Чогось мені так засвербіли очі...
Чи не на сльози це?
Емілія
Та що ви? Ні!
Дездемона
Так кажуть, чула. О чоловіки,
Чоловіки!.. Еміліє, скажи,
Чи є жінки, що зраджують так явно
Чоловіків своїх?
Емілія
Звичайно, є.
Дездемона
А ти зробила б це за цілий світ?
Емілія
А ви хіба так не зробили б?
Дездемона
Ні!
Ніколи, присягаюсь неба світлом!
Емілія
Адже ж і я при світлі не зробила б,-
У темряві робити це зручніш.
Дездемона
І ти зробила б це за цілий світ?
Емілія
Весь світ — ціна велика аж занадто
За гріх такий дрібний.
Дездемона
Не вірю я.
Ніколи б ти такого не зробила!
Емілія
Слово честі, мені здається, що таки зробила б. А зробивши це, я зробила б так, наче й не робила. Звичайно, не зробила б я цього за якусь нікчемну каблучку, ні за шматок батисту, ні за убрання, спіднички або чепчики, ані за всякі інші дрібнички. Але за цілий світ — ого! Хто б не схотів оздобити свого чоловіка рогами, аби тільки зробити його королем чи імператором? Та я заради цього й чистилища не злякалася б!