Яго
Присягаюся душею! Гляньте, он вона йде.
Кассіо
Ця жінка справжня видра! Сто чортів! Справжня видра, тільки напарфумована.
Входить Б'янка.
Чому ви переслідуєте мене?
Б'янка
Хай переслідують вас дідько та дідьча мати! Нащо ви мені дали оцю хустку? А я, дурна, взяла її. Щоб вишити вам таку саму! То цю річ ви й справді знайшли у себе в кімнаті і навіть не знаєте, хто її вам підкинув? Це у вас на згадку від якоїсь дівки, а мені знімати з неї узор? Ось, маєте! Візьміть і віддайте її вашій кобилиці! Хоч би де ви взяли цю хустку, а я не вишиватиму такої!
Кассіо
Ну що ви, моя мила Б'янко! Що ви, що ви?
Отелло
О праведне небо! Це, напевно, моя хустка!
Б'янка
Як хочете прийти до мене сьогодні на вечерю, то приходьте. А не схочете — приходьте іншим разом, коли заманеться.
(Виходить)
Яго
За нею, за нею!
Кассіо
Справді, я мушу її наздогнати, бо вона, чого доброго, ще й на вулиці зіб'є бучу.
Яго
Ви підете до неї на вечерю?
Кассіо
Та, мабуть.
Яго
Гаразд. Я, може, теж прийду: маю потребу поговорити з вами.
Кассіо
Будьте ласкаві, приходьте. Прийдете?
Яго
Ідіть! Ні слова більше.
Кассіо виходить.
Отелло
(виходить наперед)
Як мені вбити його, Яго?
Яго
Ви звернули увагу, як він реготав з власної підлоти?
Отелло
О Яго!
Яго
А хустку бачили?
Отелло
То була моя?
Яго
Ваша, присягаюся власною рукою. І бачите, як мало цінує він вашу нерозважну дружину! Вона подарувала йому хустку, а він віддав її своїй шльондрі!
Отелло
Я хотів би вбивати його дев'ять років підряд. Така чарівна жінка! Така вродлива! Така ніжна!
Яго
Ну, про це ви повинні забути.
Отелло
О бодай вона згнила, бодай пропала! Хай поглине її пекло цієї ж ночі, бо не жити їй на світі! Ні, серце моє обернулося в камінь; я вдарив об нього і забив собі руку... Ах, не було ще на світі істоти чарівнішої за неї: поруч імператора могла б вона лежати — і він слухався б її, наче раб...
Яго
Ні, це не для вас.
Отелло
Повісити її! Я тільки пригадую собі, яка вона... Так чудово вишиває!.. Так майстерно грає!.. О, своїм співом вона могла б приручити найлютішого хижого ведмедя!.. Такий високий,
такий досконалий розум! Така дотепність!
Яго
Тим гірше.
Отелло
О, в тисячу, в тисячу разів!.. І ще ж яка вона привітна в поводженні!
Яго
Еге, аж надто привітна.
Отелло
Так, звичайно... А проте, як жаль, Яго!.. О Яго! Як жаль, Яго!
Яго
Ну, коли ви такі закохані в її вади — дайте їй цілковиту волю грішити; бо якщо ті вади вас не обходять, то іншому немає до них діла.
Отелло
Я порубаю її на шматки... Наставити мені роги!
Яго
О, то паскудство!
Отелло
З моїм підлеглим!
Яго
Це ще паскудніше!
Отелло
Дай мені отрути, Яго. Цієї ж ночі! Я не вимагатиму від неї пояснень, щоб її тіло й краса не захитали моєї рішучості... Цієї ж ночі, Яго.
Яго
Не вбивайте її отрутою; задушіть її на власному ліжку, на тій самій постелі, яку вона заплямувала.
Отелло
Добре, добре... Така справедлива кара мені до вподоби; дуже добре!
Яго
А щодо Кассіо — покладіться на мене... Сьогодні опівночі ви дещо почуєте.
Отелло
Чудово
Звук сурми.
Чуєш? Що там за сурма?
Яго
З Венеції звістки, напевно. Ось
Лодовіко прибув; від дожа він.
А з ним сюди іде дружина ваша.
Входять Лодовіко, Дездемона та почет.
Лодовіко
Вітаю вас, достойний генерале!
Отелло
Вітаю й вас всім серцем я, синьйоре!
Лодовіко
Дож і сенатори вам шлють привіт.
(Передає Отелло пакета)
Отелло
Цілую посередника їх волі.
(Розпечатує пакета її читає)
Дездемона
Новини є, Лодовіко-кузене?
Яго
Я дуже радий бачить вас, синьйоре;
Вітаю вас із прибуттям на Кіпр.
Лодовіко
Спасибі. Як тут Кассіо, наш славний
Заступник генералів?
Яго
Та живе.
Дездемона
Кузене, у заступника із мужем
Велика вийшла прикрість і розрив.
Але повернете ви все на добре...
Отелло
Цього ви певні?
Дездемона
Що, мій .пане?
Отелло
(читає)
"Негайно виконайте це, якщо..."
Лодовіко
Це не до тебе; він листа читає.
То посварився з Кассіо твій муж?
Дездемона
Так, дуже прикро. Я б дала багато,
Щоб помирить їх. Кассіо люблю я,
Отелло
О пекло!
Дездемона
Що, мій пане?
Отелло
Де ваш розум?
Дездемона
Він сердиться?
Лодовіко
Можливо, розгнівив
Його цей лист; здається, там наказ
Вертатися мерщій йому додому,
А Кассіо його заступить тут.
Дездемона
Яка ж я рада!
Отелло
Справді?
Дездемона
Що, мій пане?
Отелло
Я радий, що ума ви позбулися.[11]
Дездемона
Отелло, любий, що це означає?
Отелло
Диявол!..
(Б'є її)
Дездемона
Цього не заслужила я!
Лодовіко
Мій генерале, та цьому ніхто
В Венеції ніколи б не повірив,
Хоч би й поклявся я, що бачив сам.
То вже занадто! Треба попросити
Пробачення у неї. Гляньте, плаче!
Отелло
Диявол! О диявол!
Якби земля вагітніти могла
Від сліз жіночих — з кожної краплини
Родився б крокодил у неї... Геть!
Геть із моїх очей!
Дездемона
Іду, щоб вас
Ще більше не гнівити, мужу мій...
(Іде)
Лодовіко
Яка покірлива у вас дружина!
Верніть її, прошу вас, генерале.
Отелло
Синьйоро!
Дездемона
Що, мій пане?
Отелло
Вона потрібна вам?
Лодовіко
Мені потрібна?
Отелло
Просили ж ви, щоб я її вернув.
Вона вернутись може, й ще вернутись,
І знову йти, і знов вернутись... Так!
І може плакати, синьйоре, плакать...
І, як сказали ви, вона покірна...
Покірна... О, аж надто вже покірна!
Ну, плачте ж, плачте... Так! Я прочитав...
О, як чудово удає страждання!..
Наказ мені вернутися додому...
Ідіть собі!.. Пришлю по вас я згодом...
Синьйоре, я наказові корюся;
Вернусь в Венецію... Геть! Забирайтесь!
Дездемона виходить.
Посаду здам я Кассіо... Сьогодні ж
Прошу вас повечеряти зі мною.
Синьйоре, дуже радий вас вітати.
У нас на Кіпрі... О, цапи і мавпи!