Вільям Шекспір
Отелло, венеціанський мавр
(переклад Ірини Стешенко)
ДІЙОВІ ОСОБИ
Дож Венеції.
Брабанціо, сенатор, батько Дездемони.
Інші сенатори.
Граціано, брат Брабанціо.
Лодовіко, родич Брабанціо.
Отелло[1], мавр, командувач венеціанського війська.
Кассіо, його заступник.
Яго[2], його офіцер.
Родріго, венеціанський дворянин, закоханий в Дездемону.
Монтано, правитель Кіпру, попередник Отелло.
Блазень, слуга Отелло.
Герольд.
Дездемона[3], дочка Брабанціо й дружина Отелло.
Емілія, дружина Яго.
Б'янка, куртизанка, коханка Кассіо.
Військові, дворяни, музиканти, посланці, матроси та слуги.
Перша дія відбувається у Венеції, всі інші — на Кіпрі.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Венеція. Вулиця.
Входять Родріго і Яго.
Родріго
Мовчи! Мені це дуже прикро, Яго,
Що, хазяйнуючи в моїй кишені,
Як у своїй,— ти гроші брав і змовчав.
Яго
О, чорт! Та ви ж не хочете мене
І слухати! Коли б хоч раз подумав
Таке,— гидуйте мною!
Родріго
Ти завжди говорив, що ти його
Ненавидиш...
Яго
То й осудіть мене,
Як це не так. Венеціанців троє
Значних хотіли, щоб його заступник
Був я,— його за мене так просили!
І, присягаюсь вам моєю честю,
Того я вартий місця; тільки ж він,
Закоханий в пиху свою і волю,
Морочив довго їх, удаючись
До різних мудрих термінів військових
Та балачок гучних, зарозумілих,
І зрештою
Відмовив остаточно їм, сказавши:
"Уже собі я вибрав офіцера".
І хто ж обранець той?
Гай-гай, один великий арифметик[4] —
Звуть Кассіо Мікеле, флорентієць,
Що бог його красунею скарав...
Не вів ще він ніколи й ескадрону
І знає справу бойову не краще
Старих бабів... Лише знання книжкове,
Якого повні й консули у тогах,
Пусте базікання дитяче й жодних
Практичних знань — оце й усе його
Мистецтво військове. Проте, синьйоре,
На ту посаду обрано його;
Мене ж, чиї діла на власні очі
Він бачив сам — на Родосі, у Кіпрі
Та в інших християнських і поганських
Країнах різних,— бачите, мене,
Перехопивши вітер мій погожий,
Цей рахівник нікчемний обскакав.
Заступник він, а я (хай бог простить!),
В їх Маврітанства я лише хорунжий.
Родріго
Волів би я для нього бути катом!..
Яго
Зарадить тут не можуть жодні ліки;
Той має перевагу, хто вельможний,
У кого є зв'язки. Старий порядок,
Де другий після першого ішов,
Тепер недійсний. Отже, мій синьйоре,
Судіть самі, чи маю я причини
Любити мавра?
Родріго
То йому тоді
Я не служив би зовсім.
Яго
О синьйоре,
Не подивуйте! Я йому служу,
Аби йому за кривду відплатити.
З нас кожен буть господарем не може,
І вірних слуг не може мати всяк.
Звичайно, є покірні наймити,
Які, згинаючи нікчемні спини,
За харч працюють, мов осли хазяйські,
І лиш постаріють вони — то геть! —
їх викидають зовсім. Батогами
Хльостав би я тих чесних слуг! Але
Є й інші, є й такі, що ніби служать
І вірою і правдою, на ділі ж —
Приховують, що дбають лиш про себе,
І, догоджаючи своїм панам
Лише про людське око, всі вони
Влаштовують чудово власні справи;
Коли ж, нарешті, в пір'я добре вб'ються,
Тоді вже служать лиш самим собі;
Такі ось люди мають досить глузду,
І я до тих людей належу й сам.
Авжеж, синьйоре,
Коли б я мавром був — не був би Яго;
Це правда, як і те, що ви — Родріго.
Я, служачи йому, служу собі.
І, небом присягаюсь, тут немає
Ані повинності, ані любові,
І ними тільки прикриваюсь я,
Щоб приховать мій особливий замір:
Адже коли я вчинками своїми
Розкрию серця внутрішність і сутність —
Я ніби почеплю на рукаві
Те серце, щоб його клювали галки.
Ні, я не той, яким здаюсь!
Родріго
Якщо
І тут ще переможе товстогубий,-
Велике щастя має й справді він!
Яго
То батечка її мерщій гукайте;
Збудіть його; нехай біжить в погоню!
Його блаженний спокій отруїть!
По вулицях усіх кричіть; скликайте
Її рідню,— підбурюйте усіх...
Хоч мавр живе в країні благодатній,
Замучте мухами його; хоч він
Здобув собі велике щастя, ви ж
Те щастя намагайтесь затруїти,
Аби воно злиняло!
Родріго
Ось дім вітця її, я крикну гучно.
Яго
Авжеж; на ґвалт гукайте, верещіть.
Неначе людне місто запалало...
Родріго
Брабанціо! Брабанціо! Синьйоре!
Яго
Брабанціо! Злодії! Гей, прокиньтесь!
Злодії! Гей, злодії! Уставайте!
Пильнуйте дому, і дочки, і скрині!
Брабанціо з'являється нагорі у вікні.
Брабанціо
Що сталося? Хто там кричить?
Родріго
Синьйоре,
Скажіть, чи вдома ваша вся родина?
Яго
Чи двері на замку?
Брабанціо
А що таке?
Яго
А те, що вас пограбували! Сором!
Вставайте, одягайтесь, не баріться!
У вас украли серця половину...
Ось саме зараз, в цю хвилину, чорний
Старий баран, можливо, покриває
Овечку вашу білу. Гей! Синьйоре,
У дзвони бийте, розбудіть все місто,
Інакше чорт вам подарує внука!
Мерщій, кажу!
Брабанціо
Чи з'їхали ви з глузду?
Родріго
Синьйоре, голос мій знайомий вам?
Брабанціо
Ні, незнайомий. Хто ви?
Родріго
Я — Родріго.
Брабанціо
Та я ж тобі заборонив з'являтись,
Сказавши досить ясно і відверто:
Дочки своєї не віддам тобі!
А ти, усмак наївшись та хильнувши,
Приходиш із відвагою дурною
Порушувати спокій мій зухвало!
Родріго
Синьйоре! О синьйоре...
Брабанціо
Тільки ж знай:
Мені і вдача, й сан мій допоможуть
Віддячити тобі як слід!
Родріго
Чекайте...
Брабанціо
Навіщо ти кричиш на ґвалт нестямно?
Ми — у Венеції, а не в селі.
Родріго
Послухайте, Брабанціо ласкавий,
До вас прийшов я з чистою душею...