— Ми зачекаємо? – запитала я Тітоньку Бек. – Вони мабуть билися день і ніч, до цього часу.
— Припускаю, що так, — кисло відповіла моя тітка. – Вони мають скоро закінчити.
— Ні, ні! – пронизливо закричав Грін Гріт.
— О ні, Мудрість, — сказав Фінн. — Розумієш, кожен чоловік молиться вибраному богу для дарування сили для тижневої битви. Та виливають віскі, щоб скріпити угоду.
— Що за марнотратство гарної рідини, — сказала моя тітка. – Але я бачу, що вони мають.
Так само бачила і я, тепер я думаю. Там була невидима хмара, що висіла над чоловіками, які боролися, яка була досить сильна, щоб її можна було відчути.
— Тож, що ми робимо? – запитала я.
— Поїдемо по єдиній вільній дорозі, — сказала Тітонька Бек, зітхаючи, — і будемо сподіватися, що вона скоро приведе нас до короля. – Вона цокнула на Мое та ми знову рушили, повільно та обережно, по лівому шляху. Я відчувала як, від нервування, по мені тік піт, коли ми підходили ближче та ближче до війни. Я була готова закричати, коли ми порівнялися із нею. Червоні обличчя, хрюкання та стукіт були просто жахливими. Коли битва стала трохи за нами, стало майже гірше. Ми усі йшли, із головами, повернутими над правими плечима, на випадок, якщо хтось відіб'ється у бік та піде за нами, і жоден з нас не говорив, допоки низький пагорб не був між нами та битвою
Тоді Фінн зняв свій зношений ковпак та витер ним своє обличчя.
— Хвала Богині! – сказав він. Тоді він засміявся. – Ти казала про короля, Мудрість, — сказав він, — але у цій частині країни ми скоріше знайдемо королеву. Королеви дуже часті тут. Це тебе хвилює, Мудрість?
— Зовсім ні, — сказала моя тітка. – У жінок значно більше здорового глузду, ніж у чоловіків.
Івар пирхнув на це, але зрештою у нього вистачило розуму промовчати.
Ми пройшли по дорозі якийсь шлях допоки, протягом часу за який шум битви зовсім згас, стежка раптово не розділилася на три. Тітонька Бек знову зупинила Мое.
— Це є дуже дратівливим, — сказала вона. – Фінн, у тебе є якась думка, куди нам слід піти?
Фінн виглядав абсолютно збентеженим.
— Ні, Мудрість. Ти не можеш віщувати?
— О! – закричала моя тітка, досить роздратовано. — Я думала ти будеш місцевим провідником! Дуже добре. Ейлін, розпакуй мою чашу для віщування з зеленої сумки, гаразд?
Ми поставили візок біля зручного плаского каменя, поки я копалася у сумці – яка все ще сильно пахнула морською водою – та вивільняла чашу від білизни Тітоньки Бек. Всі зібралися навколо, щоб дивитися, окрім Івара, який зарозуміло дивився у інший бік, намагаючись не зівати. Ого нахилився над моїм плечем. Грін Гріт сів на краю візка, нахиляючись, щоб дивитися, а Фінн стояв поруч із ним, у такій самій позі. Я відчувала Плаг-Аглі, чиє м'яке хутро витирало мої ноги, коли він підійшов, щоби також спостерігати.
— Тепер… — сказала моя тітка.
Її перервав маленький рудоволосий чоловічок, який, очевидно, дрімав, притулившись спиною до каменя.
— Що це таке? – сказав він. – Гримлять чашами. Людина не може поспати?
— Перепрошую, — дуже холодно сказала моя тітка. – Я просто намагалася провіщувати правильну дорогу.
— О, я можу сказати тобі це, — відповів чоловічок. – Зовсім не потрібно стукати. Йдіть по середній дорозі. Вона приведе вас до вашої королеви. – І він примостився, щоб знову поспати, а його загострене підборіддя опустилося на груди.
— Дякую, — сказала Тітонька Бек. – Я думаю, — додала вона, коли хлопець просто захропів. Проте вона заліза у візок. Я знову заховала чашу і ми вирушили центральною з трьох доріг.
Фінн та Грін Гріт виглядали дуже розчарованими. Фінн сказав:
— А я сподівався побачити як працює Мудрість!
Івар пробурмотів, що він не бачить, яка різниця яку дорогу ми вибрали.
— Вони всі однакові у цій жахливій пласкій країні, — сказав він Ого.
Ого сказав:
— Забавно, я відчуваю те саме до Скарру.
— Що ти маєш на увазі? – питався Івар. – Скарр не плаский.
— Ні, але там завжди є просто ще одна гора, — сказав Ого.
— О, ти такий дурень! – сказав Івар та сердито пішов уперед по дернистій дорозі.
— Ти маєш саме це на увазі? – запитала я Ого. – Ти дійсно не можеш відрізнити одну гору від іншої?
— Ну, у них різні форми, — погодився Ого, — але вони усі високі та круті та скелясті і… ну… однакових кольорів.
Припускаю, він був правий.
Після цього ми пленталися на протязі миль, через ще декілька дощових душів та веселок, коли сонце знову виходило, допоки я не стомилася і не зголодніла.
— Тримайся, — сказав мені доброзичливо Фінн. – Зараз ми вступаємо у місто.
— Яке місто? – сказав Івар. Навколо нас не було нічого окрім зелених горбів. Вони були того виду, як горби, які ви отримуєте на місцях, де люди добували вугілля багато років тому і тоді пішли і залишили траву рости на зіпсованих купах. Ці купи ставали більшими та більшими, як ми йшли далі.
Тітонька Бек роздратовано, здивовано подивилася на Фінна.
— Це не схоже на жодне місто, яке я знаю.
Фінн посміхнувся. Він майже світився, настільки він був щасливий. На його плечі, Грін Гріт витягнув свою шию та видав, найбільш несхожі на папугу, трелі. Але вже якійсь час я почала підозрівати, що Грін Гріт не зовсім був папугою. Він був скоріше чимось на кшталт Плаг-Аглі. Фінн підняв своє сяюче обличчя до моєї тітки та сказав:
— Таких більше немає. Маєш знати, Мудрість. Це місто моєї Леді.
Я розуміла, що він має на увазі. Якщо я щулила свої очі та, певним чином, вдивлялася на зелені пагорби, я бачила, що вони у формі будинків, із зеленими покрівлями дахів та високими арочними дверима. Нарешті, Тітонька Бек спрямувала Мое по широкому торф'яному проспекту, на якому були зелені будиночки схожі на особняки, з кожного боку, а попереду високий, високий пагорб, що був одночасно круглим та мав форму замку. Вона подивилася униз на Фінна, який біг риссю біля візка.
— Ти хочеш сказати, — запитала вона, — що та особа, біля того каменя, була лепріконом?
— О звичайно, Мудрість, — радісно сказав він. – Немає сумніву у цьому.
— Тоді ми маємо остерігатися омани? – запитала моя тітка.
— Лише якщо ти запросиш їх, Мудрість, — сказав Фінн.
— Хм, — сказала вона.
Ми дісталися замку-кургану тоді і раптом були оточені маленькими рудими чоловічками, які з'явилися паводком нізвідки та взяли Мое та відв'язали її від візку, балакаючи не перестаючи.