Івар глянув на неї, ніби не був певен, якусь мить. Тоді він, здається, повернувся до життя.
— Ой! – сказав він. – Заради Хранителів, я голодний!
— Звичайно, ти голодний, — погодилася Тітонька Бек. – Краще побіжи та поснідай, поки Ого не з'їв усі вівсяні коржики.
— Боги Халдеї! – схопився Івар. – Я вб'ю його якщо він це зробить! – Притискаючи сорочку до свого переду, він затупотів геть, у їдальню. Тітонька Бек піднялася на ноги та вставила свою рубінову шпильку назад у волосся, виглядаючи задоволеною. Доволі самовдоволеною, насправді.
Я збиралася прослідувати за Іваром, у випадку якщо він накинеться на Ого. Ви не можете бути певним, що Ого зможе захистити себе як слід. Але Тітонька Бек зупинила мене.
— Не зараз, — сказала вона. – У нас є робота. Я хочу побачити, що Мевенне запакувала у наші сумки.
Я трохи зітхнула та пішла за нею на той бік трапу. Сумки були звалені в одному кінці нашої каюти. Тітонька Бек опустилася на коліна та розв'язала верхню. З'явився сильний запах. Це був не зовсім поганий запах, радше як ромашка та зіпсований мед, тільки не такий самий. Від нього я стала відчувати легку морську хворобу. Тітонька Бек відкусила прокляття та з ляскотом закрила сумку, знову.
— Нагору, на палубу із цим, — сказала вона мені. – Ти візьми ці дві, Ейлін.
Я зробила, те що вона сказала, але не охоче. Ці сумки були зроблені з шкіри гарної якості, та важкі. Я думала, що Тітонька Бек збирається викинути їх у море. Але вона зупинилася у прикритті веслувального човна, там, де він був прив'язаний мотузкою до палуби, та скинула там сумки.
— Поклади свої сюди, — сказала вона мені, встаючи на коліна перед відкритою, — і тоді ми побачимо. Що у нас тут? – Вона витягла, грандіозне на вигляд, лляне плаття та обережно розгорнула його. У кожному згині були коричневі крихти трави. – Хм, — сказала вона, оглядаючи та нюхаючи. Її обличчя стало дуже жорстким. Якусь мить вона просто стояла на колінах. Тоді вона бадьоро підняла голову та сказала мені, — Ну-ну. Мевенне безсумнівно намагається захиститися від молі, і робить це неправильно, як завжди. Візьми кожний предмет одягу, як я передам його тобі, та витруси його за борт. Враховуючи вітер. Переконайся, що жодна з цих нещасних рослин не торкнулася корабля, чи тебе, якщо зможеш уникай цього. І вона передала скручене плаття у мої руки.
Це зайняло в мене півгодини – витрусити усі трави. Тітонька Бек передавала мені одяг, за очищеним одягом, кожний також загорнутий, кожний нашпигований травами як гуска, готова до смаження. Струшування з деяких із вовняної тканини було безкінечне, оскільки крихітні частинки трав застрягли у тканині і чіплялися за неї. Десь у середині процесу, я згадала, що слід запитати:
— А це не отруїть море, Тітонька Бек?
— Ні, ні в найменшій мірі, — відповіла Тітонька Бек, виймаючи нижню білизну. – Немає нічого подібного до солоної води, щоб погашати погану магію.
— Навіть якщо її було застосовано ненавмисно? – запитала я.
Тітонька Бек посміхнулася похмурою ледь помітною посмішкою.
— Щодо цього, — сказала вона, і тоді більше нічого не казала, але просто передала мені клунок з нижньої білизни.
У кінці, ми мали купу вільного одягу та чотири порожні сумки. Тітонька Бек стала колінами на купу, збираючи сорочки та рукави, нюхаючи та хитаючи головою.
— Все ще пахне, — сказала вона. – Це такий хороший одяг, що я не можу примусити себе викинути його також у море. Стань колінами на нього, Ейлін, чи його унесе вітром, а я подивлюся, що зможу зробити.
Вона жваво відійшла і скоро повернулася з котушкою мотузки для сушіння білизни та кошиком прищіпок. Лише Богиня знає, де вона їх узяла. Тоді ми разом стали дуже заклопотані, підвішуючи мотузку навколо палуби та прикріпляючи плескаючий одяг по всьому кораблю. Івар та Ого вийшли на палубу подивитися. Моряки стали дуже роздратовані, пірнаючи під одяг, коли йшли у справах, та гнівно нюхаючи поганий запах ромашки.
Зрештою, прийшов Капітан та заговорив із Тітонькою Бек, під пледом, що здіймався.
— Що це ти тут робиш, жінко? Це прекрасний час, щоб прати!
— Я лише роблю те, що треба робити, Шеймус Хеміш, — відповіла Тітонька Бек, приколюючи дико хлопаючі панталони. – Цей одяг забруднений.
— Він безумовно таким і є, — сказав Капітан. – Тхне як носки демона. Це ти підняла цей вітер, щоб видув запах?
Тітонька Бек закінчила приколювати панталони та обернулася обличчям до Капітана, із червоними підборами встановленими доволі роздільно, та схрестивши руки на грудях.
— Шеймус Хеміш, я ніколи в житті не здіймала вітер. Навіщо він на Скаррі? Яка потреба у ньому тут?
Шеймус Хеміш також схрестив руки на грудях. Це було вражаюче, тому що його руки були масивні та вкриті малюнками.
— Тоді це робить запах.
Щоб це не робило, не було сумніву, що вітер піднімається. Коли я визирнула з-за хлопаючого одягу, я побачила жовто-коричневі хвилі, що рубалися вгору та униз, а піна відлітала від їх гребенів. У даний час довгі чорні пасма волосся Тітоньки Бек видувалися з її акуратно заплетеної голови.
— Нісенітниця!— сказала вона та відвернулася.
— Кажу тобі це він! – гудів Капітан. – І перетворює небо у багряне. Дивись, жінко! – Він вказав величезною рукою і, звичайно ж, частина неба, яку я могла бачити, була дивного, туманно-бузкового кольору.
Тітонька Бек сказала:
— Нісенітниця, чоловіче. Це робить бар'єр. – Вона підняла одну з сумок та почала вдаряти та колошматити її, щоб вивернути на виворіт.
— Я ніколи в житті не бачив небо такого кольору, — заявив Шеймус Хеміш. – А ти маєш, щонайменше, зняти цей плед. Мій рульовий не бачить шляху.
— Ейлін, — сказала Тітонька Бек, — зніми плед та перевісь його у інше місце.
Я зробила, як мене попросили. Єдине інше місце, яке я змогла знайти була мотузка спереду корабля. Я залучила Ого, щоб допоміг мені, тому що вітер зараз був настільки лютий, що я не могла сама втримати плед. Ми залишили його вилітати за ніс корабля, як дивний прапор, і пішли назад, де виявили, що Тітонька Бек вивернула на виворіт усі сумки та прив'язувала їх до веслувального човна, у повітрі. Над нею навис корабельний кок.
— І якщо не ти забрала мою миску, тоді хто? – казав він.