Сара з тіткою теж була на хорах: не заставши дома господаря, рудого ра-бина, тітка розпрягла з Ривкою коней, звеліла їй стерегти майно, а сама подалася з небогою в синагогу, куди збіглися, як вона дізналась, усі євреї. Дівчина спробувала було покликатися на втому, але тітка суворо відповіла, що не залишить її з Ривкою, що потомленим та кволим найліпший притулок — божий дім. Сара скорилася досить охоче, бо розраховувала почути там найсвіжіші новини про гайдамаків. Увійшовши до синагоги, вона відразу була приголомшена загальним плачем. Збентежена й зворушена спільним горем, дівчина забилася в куток...
Цадик мовчав, похнюпивши голову.
— Іще ось про що тебе, святий рабі, ми благаємо, — провадив далі рудий. — Єдине військо, котре може захистити нас, — це губернаторська кіннота: але вона з хлопів, а хлопи всі невірні й ненавидять ляхів... Це бидло тиняється по шинках і сп'яну дещо вибовкує... "Як, — кажуть, — ми підемо бити своїх братів? Хіба вони не однієї крові, не однієї з нами віри? Хіба пани-ляхи не вороги усім нам? Мало чого, — кажуть, — що губернатор нас тепер шанує, — тому й шанує, що біда загрожує, а мине біда, то й панська ласка мине... Усім же відомо, що панська ласка до порога!" Ось що вони балакають сп'яну... І як же такому війську давати весь уряд, усе отамання із тих же хлопів. Якби хоч над ними поставити начальниками шляхту, тоді було б надійніше: у шорах кінь іде туди, куди тягне залізо, а без шор і вуздечки — куди очі ведуть... Але, мало того, губернатор знову залишає довудцою цього війська Гонту! А Гонта, певно, змовився вже з тим дияволом, пекельним виплодком, із Залізняком!..
Почувши ім'я Залізняка, Сара здригнулася і насторожилась: вона його колись чула... Але де? За яких обставин? Сара почала напружено пригадувати... і нараз ледь не скрикнула: "Так, так! Це той самий високий і ставний козак, що несподівано прискакав уночі в двір панотця й застав її з Петром! — думкою перелетіла дівчина в недалеке минуле. — Ще тоді він говорив з людьми про їхнє страшне горе й про єдиний спосіб порятунку — повстати всім на катів... Так, так — це, мабуть, той самий, і потім він ще поцілував Прісю..." Сара пригадала, скільки страху вона набралася тоді, боячись, щоб не виявили її присутності, а втекти не можна було... Миттю перед дівчиною постала вся та картина з любими обличчями, з неповторним відчуттям першого щастя, солодкого завмирання серця, коли Петро освідчився в коханні... Всі ці спогади наринули на неї гарячою, нестримною хвилею й відразу затопили все інше...
— Діти мої любі, — тихим голосом заговорив нарешті цадик, — злощасні нащадки Ізраїлю! Не будемо нарікати на когось, а ліпше загляньмо всередину себе, у свої серця, у свої потаємні думки. Чому ви думаєте, що вас повинні захищати інші, а не ви самі себе? Огляньтеся довкола: пограбовані, принижені, затуркані хлопи вважають цю землю своєю й за неї несуть свої голови... Поляки вважають це місто за своє й ладні захищати його до останньої краплини крові... А що ж ми? Шукаємо в ньому лиш свого порятунку! Хіба поляки можуть розраховувати на нашу допомогу? Природно, що ми для них лише тягар, зайві роти! А кожному своя шкура дорога!
З тисячі грудей вирвалося тяжке зітхання й погасло у мертвій мовчанці.
— От ви кажете, що на команду з хлопів не можна покладатися, — провадив цадик, збуджуючись дедалі більше, — і просите мого клопотання... Але що ви можете запропонувати губернаторові замість цього ненадійного війська? Нічого! А тому й ваше прохання, і моє слово не матимуть ваги... Коли б ви ось що сказали:
візьми замість козацького гарнізону нас! Ми вміємо володіти зброєю, і ми ладні за вас та за своїх віддати життя... а нас, здатних до оборони, набереться не дві тисячі, а десять... О, тоді б не сказав ні губернатор, ні шляхта, що ми зайві роти, що ми — тягар... Тоді б ніхто не посмів докоряти нам шматком хліба... Ви жадали, діти мої, од мене поради — і ось моя єдина в скорботний час рада: не ховайтеся за чужі спини, станьте в лави захисників, підпережіться мечами... тоді й вас вважатимуть за друзів, тоді поруч з вами у бою стане і шляхтич! Облиште сльози й стогін, — ними наші предки не врятували Єрусалим! Просіть у Єгови бадьорості духу та відваги... Ви мені, певна річ, відповісте, що не вмієте орудувати зброєю, але це наука не мудра... а ізраїльтяни обдаровані розумом... Усе покиньте й учіться... поки є час... У вашій стійкості та зброї — єдиний ваш порятунок! — підвищив голос цадик. — Згадайте братів Маккавеїв і, не впадаючи у розпач, станьте ними! Якщо ви озброїтесь, то за цими міцними мурами вам ніякі гайдамаки не будуть страшні!..
Натхненна мова цадика магічно подіяла на юрбу: обличчя у всіх прояснились, голови підвелися, очі заіскрилися, — навіть жінки перестали хлипати і з деякою гордістю почали поглядати на своїх чоловіків, братів, синів...
— Усі станемо, усі — і старі, й молоді! — закричали євреї. — Веди нас, як Мойсей!.. Нехай губернатор видасть усім зброю і призначить жовнірів, щоб навчали нас!
У синагозі знявся неймовірний гамір.
Цадик жестом руки втихомирив зібрання й скінчив схвильованим голосом:
— Благаю для вас, діти мої, благословення бога Ізраїлю! Хай захистить він ваші груди щитами небесних сил і нехай кине з ваших рук громи на наших ворогів! Беріться ж за діло: я йду до Младановича, а ви збирайтеся і чекайте мене на майдані перед замком.
Із синагоги юрба посунула на майдан. Її хвилі у своєму пориві підхопили й Сару з тіткою; у дверях зчинився такий тиск, що дівчину одірвали від Рухлі й замалим зовсім не задушили. Вона отямилась тільки надворі, коли юрба майже на плечах винесла її на майдан. Але й тут панувала така сама метушня і тиснява, як раніше в синагозі. Юрба посувалася до губернаторського замку, де, пішла чутка, готувалось щось незвичайне, і тягла за собою затиснуту, мов у лещатах, Сару. Ще не зовсім зміцнілу після хвороби, її кожну мить могли звалити й розтоптати. На щастя, дівчину відштовхнули до якогось ґанку, й вона мало не впала на східці, та чиясь благодійна рука підхопила її і витягла на рундучок, де було вже цілком безпечно. Подякувавши своїм рятівникам, що, як виявилось, були теж євреї-купці, родичі рудого рабина, Сара зітхнула вільніше й озирнулась навколо.