— Але ж, Гапко! — чути було голос Параски. — Чого ти мене чіпаєшся? Що я тобі зробила?
— Та мовчи, огиднице! — кричала Гапка. — Хіба я не бачила, як ти, замість до дривітні, та просто шмигнула до стайні? О, не бійся, знаю я тебе! Я добре бачила, що він там був, що ти до нього біжиш.
— Та який він? Хрестися та мов оченаш! — відбріхувалася Параска.
— Я тобі вичитаю оченаш, не бійся! — торохтіла Гапка. — Ей, дівко! Коли вже встиду в лиці не маєш, то повинна би-сь хоч бога боятися! Адже се твій брат! Адже ви обоє з одної гіллі ягоди! І як же ти можеш собі з ним заходити? Адже тебе грім божий заб'є! Земля під тобою розступиться!
— Та скари ж то мя, господи, коли я з ним що-не-будь!.. — божилася Параска. — І чого ти мене чіпаєшся?
— А нехай тебе, рибонько, той чіпаєся, що в смолі кипить! Я до неї говорю як до доброї, а вона мені ось як відповідає. Та пропадай ти від мене в озеро! Роби собі що хочеш! Про мене, й вішайся, то нічого тобі не скажу!
— А щоб тобі вже раз засклепило та занімило оту хавку, то, певно, ліпше б було! — буркнула злісно Параска, луснула якоюсь бляшаною посудиною, котру, мабуть, мила, і вибігла з кухні. Та в дверях зустріла паню Олімпію.
Не бажаючи, очевидно, бути тепер з нею, вхопила коновки і побігла по воду, воркочучи по дорозі: "Чума проклята!" Чумою в дворі і в цілім селі прозивали Гапку.
Гапка й собі бурчала щось під носом, коли пані ввійшла до кухні.
— І чого ти, Гапко, так розкричалася? — запитала пані Олімпія, сідаючи на лавці близ печі. — Нині свята неділя, цілий світ радується, а ти вже кричиш і кленеш на ціле подвір'я.
— Але бо то, прошу ясної пані, невитримана година з тою поганню! Я не знаю, чи є де в світі поганіші люди, як тут у нас зібралися.
— Ну, та йщо з того? — спокійно відмовила пані. — Чи гадаєш, що криком та прокляттями їх направиш? От воліла би-сь богу помолитися за їх душі, щоб їм бог дав отямитися та покинути злі дороги.
— Та хіба я не молюся? — скрикнула Гапка, не розуміючи паниної іронії... — Адже ж молюся й за них, бог би їх тяжко побив! Але сумління мені каже, що не варті вони моєї молитви. Що чортове має бути, того вже ніяка молитва з пекла не відкупить.
— Ну, ну, Гапко, — сказала пані, встаючи, — покиньмо про се говорити. А ось ліпше поміркуймо про нинішній підвечірок.
— Та я вже дещо троха міркувала. Не знаю тілько, що ясна пані на се скажуть. Я думаю, що можна би курячу потравку з рижем.
— Якби були курята! — перебила пані.
— Та я післала Гадину в село. Чень десь напитає.
— Ну, а потому?
— Потому гербата, а до неї треба сухариків напечи.
— А маєш масло?
— Масло є, хоч і не дуже свіже. На стіл його давати не можна, а до печива ввійде. Тілько клопіт, що цукру нема.
— Ну, цукру ми у жида дістанемо.
— Наборг не дасть, — завважила Гапка.
— То заплатимо. На тілько грошей у мене є. Ну, добре! Нехай і так буде! Тілько добре мені справляйся!
— А багато панів буде?
— Не знаю. Може, зо п'ять.
— Ну, се би ще нічого. Але якби з десять, то могло б невистарчити ані муки, ані рижу.
— Е, ні, Адась знає, що у мене достатки не такі, щоб можна купи гостей приймати. Ну, а нам на обід що буде?
— Та я хотіла зладити картопляну зупу...
— Ксьондз її не любить! — замітила пані.
— Е, буду я дивитися, що ксьондз любить, а що ні! — гнівно буркнула Гапка. — Не вхопить його, як і картопляної попоїсть. А на друге пиріжки з сиром.
— А з м'яса нічого?
— Та відки у нас м'ясо візьметься? Як будуть курята, а гості дещо лишать, то буде для ясної пані на вечерю.
— Та мені про себе байдуже, — відказала пані Олімпія. — Я й картопляної зупи попоїм. А от ксьондз...
— І що так ясна пані тим ксьондзом турбуються! — промовила Гапка. — Що він ясної пані сват чи брат?
— Ну, Гапко, не можна так казати. Десять літ жиє в мене, платить мені за ціле удержання, то негарно б було, якби почав жалуватися, що його голодом моримо.
— Платить ясній пані! — аж скрикнула Гапка, опершися варишкою о ріг кухонної печі. — Той скнира платить пані! І що він платить? Певно, з десять ринських на місяць за хату, страву, прання і всю прислугу!
— Не десять, адвадцять і п'ять, Гапко. Та не в тім річ! Що платить, то платить, а коли я згодилася, то треба свого слова держатися.
— Двадцять і п'ять ринських! Ха, ха, ха! — реготалася Гапка. — Адже за такі гроші йому й бараболяної зупи забагато! А ясна пані пхають в нього, що тілько можуть. Рано молоко, потім каву, потім обід, потім підвечірок, потім гербату на вечерю! Ні, я на таке не годжуся! Адже сей старий скупиндра може і по сто ринських місячно платити і, певно, не збідніє.
— Ні, Гапко, — уговкувала її пані. — Дай спокій! Ти сього не розумієш! А на обід конче треба для отця Нестора щось з м'яса прилагодити. Хоч курятко одно йому всмаж.
— Йому всмаж! А ясній пані ні?
— Та вже всмаж, кому хочеш! А кава готова?
— Готова.
— Ну, то давай сюди. Я сама наллю. А не знаєш, отець Нестор встав уже?
— Не знаю! — сердито буркнула Гапка, котра дуже не любила о. Нестора і вічно дивувалася, чого се пані так про нього турбується. Правда, вона знала потроха історію, яка скоїлася між панею і о. Нестором. Але то колись було, а що було, се, по думці Гапки, пропало і не повинно мати ніякого впливу на те, що є. Так бодай вона дивилася на свою власну непринадну минувшину і такою міркою мірила й усіх других.
Пані тим часом узялася наливати каву. Вона ніколи не повіряла сього Гапці. Особливо для о. Нестора вона старалася прилагодити каву так, як він любив. Вона старанно зібрала весь кожушок зі сметанки і положила в його філіжанку, влила також чільну сметанку і небагато чорної кави, а й цукру поклала далеко більше, ніж собі. Наливши дві філіжанки, решту лишила Гапці.
— А булку маємо? — запитала пані.
— Та ще окрайчик. Небагато.
І Гапка виняла з шафки невеличкий шматок булки домашнього печива.
— Ну, добре. Для о. Нестора буде й сього. А я й з хлібом вип'ю, — сказала пані і, поставивши каву, призначену для "ксьондза", на кухню, щоб ще трохи пригрілася, сама сіла оп'ять на лавці, вкроїла собі шматок хліба і звільна почала пити каву, не перестаючи при тім розмовляти з Гапкою. Гапка тим часом з квасним видом заглянула до горщиків, у котрих були зостанки чорної кави і сметанки, і, виливши їх у один горщик, долила праженого молока, кинула невеличкий шматок цукру і також поставила на кухню, а сама сіла на порозі і почала оббирати картоплю.