Вони перетнули ще один потік. Виборсавшись на інший бік яру, Корделія майже спіткнулася об червоношкірого шестинога, який нерухомо лежав у заглибленні і зовсім зливався з навколишнім середовищем. Це було витончене створіння розміром з невеликого собаку; воно відразу підхопилося і помчало по рівнині граціозним галопом.
— Це ж їжа! — раптово отямилася Корделія.
— Паралізатор, паралізатор! — заволав Форкосиган, і вона квапливо вручила йому зброю. Він впав на одне коліно, прицілився й вклав тваринку одним пострілом.
— О, чудовий постріл! — захоплено вигукнула Корделія.
Обернувшись, Форкосиган блиснув їй хлоп'ячою посмішкою і помчався за своєю здобиччю.
— Ох, — промурмотіла вона, приголомшена цією посмішкою. На мить його обличчя немов сонцем освітилося. "О, зроби так ще, — думкою заблагала вона, але відразу відігнала цю думку. — Обов'язок. Пам'ятай про обов'язок".
Вона пішла за ним до того місця, де звалилася тварина. Форкосиган вже витяг свій ніж і тепер міркував, з чого б почати. Горлянку своїй здобичі він перерізати не міг в зв'язку з відсутність будь-якої шиї.
— Мозок розташований безпосередньо за очима. Напевно, варто вдарити між першою парою лопаток, — запропонувала Корделія.
— Цього буде цілком достатньо, — погодився Форкосиган і зробив як вона інструктувала. Тварина здригнулася і випустила дух. — Зараз ще рано ставити табір, але тут є вода і дрова для багаття — сплавний ліс, принесений рікою. Але завтра нам доведеться пройти більше, — попередив він.
Корделія глянула на мисливський трофей, думаючи про печеню.
— Добре.
Форкосиган підняв тушу на плече і встав.
— Де ваш мічман?
Корделія озирнулася — Дюбауера поблизу не було.
— О, Боже, — ойкнула вона і помчалася назад — до того місця, де вони стояли в момент пострілу. Нема Дюбауера. Корделія підбігла до берега.
Дюбауер стояв біля води, зачаровано дивлячись нагору. А на його обличчя повільно опускався величезний прозорий міхур.
— Дюбауер, ні! — закричала Корделія і кинулася до нього, ледве чи не клубком скотившись з високого берега. Форкосиган на один стрибок випередив її, і вони помчалися до потоку. Міхур опустився на обличчя Дюбауера і почав сплющуватися. Мічман із криком підкинув руки.
Форкосиган встиг першим. Він голими руками вчепився в обм'яклу тварину й одним ривком віддер її від обличчя Дюбауера. В шкіру Дюбауера вже встигла вчепитися дюжина темних щупальцеподібних відростків, які розтягувалися і рвалися коли вампіра відтягали від його жертви. Жбурнувши чудовисько на пісок, Форкосиган почав топтати його черевиками, а врятований мічман звалився додолу і згорнувся калачиком. Він притискав руки до обличчя, і Корделії ледве, на превелику силу, вдалося відтягнути їх. Дюбауер видавав дивні хрипкі звуки, його трясло. Черговий припадок, подумала вона — і тут з жахом зрозуміла, що хлопець плаче.
Корделія поклала його голову собі на коліна, намагаючись вгамувати його несамовите тремтіння. Місця, де щупальця проникли під шкіру, почорніли, шкіра навколо них почервоніла і почала небезпечно здуватися. Найнеприємніша пляма була в куточку ока. Корделія потягнула за один із застряглих у шкірі відростків і відчула, що він палить її пальці немов кислота. Імовірно, вся тварина цілком вкрита цією отрутою — он і Форкосиган схилився над водою, опустивши в неї руки. Корделія швидко витягла залишки щупалець і покликала до себе барраярця.
— У вашій аптечці знайдеться що-небудь придатне проти цих опіків?
— Тільки антибіотики.
Він видав їй тюбик, і вона нанесла трохи мазі на обличчя Дюбауера. Звичайно, це не було справжнім протиопіковим засобом, але доведеться обходитися тим, що є. Форкосиган якийсь час дивився на Дюбауера, потім неохоче дістав невелику білу пігулку.
— Це сильне знеболююче. У мене таких всього чотири штуки. З ним він повинен протриматися до вечора.
Корделія поклала пігулку Дюбауеру під язик. Певно, вона була гірка, оскільки мічман спробував виплюнути її, але Корделії все-таки вдалося змусити його проковтнути ліки. Всього через кілька хвилин вона зуміла підняти його на ноги і відвести до табору над піщаною обмілиною.
Тим часом Форкосиган вже встиг зібрати значний штабель дров для багаття.
— Як ви збираєтеся розпалити його? — поцікавилася Корделія.
— Коли я був маленьким хлопчиком, нас учили розпалювати вогонь за допомогою тертя, — згадав Форкосиган. — У літньому таборі військової школи. Це було не так вже й просто, майже увесь день прововтузився. Якщо чесно, то зрештою я розпалив його, закоротивши енергоблок з випотрошеного коммунікатора.
Він попорпався у своїх кишенях і ремені.
— Інструктор тоді просто сказився. Напевно, це був його коммунікатор.
— У вас є якісь хімічні запальнички? — запитала Корделія, кивнувши на його ремінь, обвішаний спорядженням.
— Передбачається, що коли вам потрібне тепло, ви стріляєте з плазмотрона. — Він поплескав по порожній кобурі. — У мене є інша ідея. Дуже рішучий метод, але зате досить ефективний. Вам з вашим ботаніком краще присісти де-небудь в укритті — це буде доволі гучно.
Він дістав з кишеньки в задній частині пояса запасний енергоблок плазмотрона.
— Ой, — сказала Корделія, відступаючи подалі. — А вам не здається, що це трохи надто? І як бути з кратером? Він буде помітний з повітря на відстані багатьох кілометрів.
— А ви хочете сидіти і терти дві дощечки? Хоча з кратером дійсно треба щось робити.
Трохи помізкувавши, він попрямував до ріки, невдовзі сховавшись з поля зору за краєм високого берега. Корделія сіла поруч з Дюбауером, обхопила його за плечі і пригнулася, передчуваючи грандіозне видовище.
Форкосиган прожогом вилетів через край обриву і кинувся додолу, відкотившись вбік. А через мить все освітилося сліпучим біло-блакитним спалахом, і вибух затряс землю. Величезний стовп диму, пари і пилу зметнувся в повітря, і з неба дощем посипалися галька, бруд і шматочки оплавленого піску. Форкосиган знову сховався за крайкою берега і незабаром повернувся з палаючим смолоскипом.
Корделія визирнула за крайку, оцінюючи наслідки вибуху. Форкосиган помістив закорочений енергоблок на відстані сотні метрів вгору за течією, біля зовнішнього краю завороту, де швидка річка звертала на схід. Вибух залишив вражаючий осклянілий кратер метрів п'ятнадцяти в діаметрі і глибиною в п'ять. Той все ще димівся. На її очах потік розмив тонку перемичку і заюшив всередину кратера, піднімаючи хмари пари. Не пройде і години, як течія залишить на його місці лише природну на вигляд заводь.