— Одинадцять, сер.
— Одинадцять. А мені було стільки ж, скільки зараз тобі. Дивно. Отже, ти служиш мені вже... чорт, в мене вже зачеплений мозок...
— Тридцять три роки, сер.
— Боже. Дякую. Небагато часу залишилося.
По цинічному виразу обличчя Форкосигана Корделія зрозуміла, що його зовсім не переконало визнання імператора в старечому маразмі.
Старий знову прочистив горло.
— Я завжди хотів запитати тебе, що ви зі старовиною Юрієм сказали один одному в той день двома роками пізніше, коли ми нарешті зарізали його в тій старій фортеці. Знедавна мене дуже цікавлять останні слова імператорів. Граф Форхалас думав, що ти граєшся з ним.
Форкосиган замружився від хворобливих спогадів.
— Навряд чи. О, я думав, що мені не терпиться нанести перший удар, поки його не роздягнули і не поставили переді мною. Тоді... в мене з'явилося бажання вдарити йому в горло, щоб покінчити з цим швидко й чисто.
Імператор, що лежав з закритими очима, кисло посміхнувся:
— Ото було би шуму!
— Хм. Напевно, з мого обличчя він зрозумів, що я втратив рішучість. І презирливо посміхнувся. "Бий, хлопча. Якщо посмієш, коли на тобі мій мундир. Мій мундир на дитині". От і все, що він сказав. Я відповів: "Ви вбили всіх дітей в тій кімнаті", — що було безглуздо, але чогось кращого я в той момент не міг придумати, а потім вдарив його в живіт. Пізніше я часто шкодував, що не сказав... не сказав що-небудь інше. Але найбільше я шкодував, що в мене не вистачило духу вчинити згідно мого першого спонукання.
— Там, на парапеті, під дощем, ти був зовсім зелений.
— Тоді він почав кричати. І я проклинав той день, коли до мене повернувся слух.
Імператор зітхнув.
— Так, я пам'ятаю.
— Ви підлаштували все це.
— Хтось повинен був.
Імператор помовчав, відпочиваючи, потім продовжив:
— Ну, я викликав тебе не для того, щоб побалакати про старі часи. Чи повідомив тобі мій прем'єр-міністр про мої наміри?
— Щось стосовно посади. Я сказав йому, що мене це не цікавить, але він відмовився передати моє повідомлення.
Форбарра втомлено закрив очі і промовив, звертаючись до стелі:
— Скажіть мені... лорд Форкосиган... хто повинен стати регентом Барраяру?
Форкосиган виглядав так, наче він відкусив щось гірке, але вихованість не дозволяє йому сплюнути.
— Фортала.
— Занадто старий. Шістнадцять років він не протягне.
— Тоді принцеса.
— Генеральний штаб з'їсть її живцем.
— Фордаріан?
Очі імператора з подивом розкрилися.
— О, задля Бога! Прочисти мозки, хлопче!
— В нього є деякий вишкіл.
— Ми можемо докладно обговорити його недоліки — якщо лікарі дадуть мені пожити ще тиждень. В тебе залишилися ще які-небудь дотепи, або ми можемо перейти до справи?
— Квінтілліан з міністерства внутрішніх справ. І це не жарт.
Імператор ощирив жовті зуби в усмішці.
— То виходить, у тебе все-таки знайшлося добре слово для моїх міністрів. Тепер я можу спокійно вмерти — я чув все на цьому світі.
— Графи будь-що не проголосують за людину без префікса "фор" в імені, — сказав Фортала. — Навіть якби він ходив по воді мов по сухому.
— Ну то зробіть його фором. Дайте йому титул, який відповідатиме посаді.
— Форкосиган, — жахнувся Фортала, — Він же ж не з військової касти!
— Як і багато хто з наших кращих солдатів. Ми всі фори лише тому, що якийсь давно померлий імператор дав титул комусь з наших предків. Чому б не відродити цей звичай і не зробити титул нагородою за заслуги? А ще краще оголосити форами всіх без винятку й раз і назавжди покінчити з цією нісенітницею.
Імператор розсміявся, потім захлинувся повітрям і знову зайшовся кашлем.
— Ну, хіба це не геніальний спосіб вибити ґрунт з-під ніг нашої Ліги захисту простолюдинів? Яка приваблива контрпропозиція у відповідь на їхні заклики знищити аристократію! Не думаю, що навіть найзавзятішому з них могло б спасти на думку настільки радикальне рішення. Ви небезпечна людина, лорд Форкосиган.
— Ви запитали мою думку.
— Так, вірно. І ти завжди її мені висловлював. Дивно. — Імператор зітхнув. — Перестань викручуватись, Ейрел. Від цього тобі все одно не відкараскатися. Дозволь мені викласти все коротенько. Для регентства необхідна людина бездоганного походження, не старше середнього віку, з гарним військовим послужним списком. Він повинен бути популярний серед підлеглих йому офіцерів і рядових, добре відомий народу, і насамперед — він повинний користуватися повагою генштабу. Досить безжалісний, щоб втримувати практично абсолютну владу в цьому божевільному будинку протягом шістнадцяти років, і досить чесний, щоб коли минуть ці шістнадцять років передати її хлопчиськові, який, без сумніву, буде ідіотом. Я був таким у свої двадцять, та й ти, наскільки я пам'ятаю, теж... Ах, так — ще він повинний бути одружений і щасливий в шлюбі. Це зменшує спокусу стати ліжковим імператором через принцесу. Коротше кажучи, це повинен бути ти.
Фортала посміхнувся. Форкосиган спохмурнів.
У Корделії засмоктало під ложечкою.
— О, ні, — напружено промовив Форкосиган. — Цього вам на мене не звалити. Це дикість. Щоб я, я і ніхто інший, зайняв місце його батька, говорив з хлопчиком від його імені, став радником його матері... це не просто дико. Це непристойно. Ні.
Фортала був явно здивований його гарячністю.
— Деяка скромність задля пристойності — це одне, Ейрел, але не можна ж так переборщувати! Якщо тебе тривожить голосування, то можеш не сумніватися — голоси більшості вже в нас в кишені. Всі бачать, що ти найпридатніший кандидат на цю роль.
— Всі явно зовсім цього не бачать. Фордаріан негайно стане моїм ворогом, як і міністр заходу. А що стосується абсолютної влади, то вам, сер, відомо, наскільки ефемерне ЁЁ це поняття. Тендітна ілюзія, яка базується на... одному Богу відомо, на чому. На магії. Спритності рук. Вірі в власну пропаганду.
Імператор знизав плечима — дуже обережно, щоб не збити трубки, які його обплутували.
— Ну, це буде вже не моя проблема. Нехай про це турбуються принц Ґреґор і його мати. І... та людина, яку вдасться вмовити підтримати їх у важку годину. Як довго, по-твоєму, вони протримаються без допомоги? Один рік? Два?
— Півроку, — пробурмотів Фортала.
Форкосиган похитав головою.