— Ах, дозвольте представити вам лейтенанта Саймона Ілліана з особистої охорони імператора. Він мій шпигун. Лейтенант Ілліан — командор Нейсміт.
— Тепер вже капітан Нейсміт, — машинально виправила вона. Лейтенант потис їй руку з простодушною безтурботністю, що зовсім не пасувала тій дикій сцені, яку вони щойно покинули в апартаментах Форрат'єра. Він поводився наче на посольському прийомі. Її рукостискання залишило на його долоні сліди крові.
— То за ким же ви шпигуєте?
— Я віддаю перевагу терміну "спостереження", — відповів він.
— Бюрократичне словоблудство, — відмахнувся Форкосиган і пояснив: — Лейтенант шпигує за мною. Він є компромісом між імператором, міністерством політвиховання і мною.
— Імператор, — стримано виправив Ілліан, — використовував вираз "припинення вогню".
— Саме так. Лейтенантові Ілліану вживлено біочип ейдетичної пам'яті. Його можна вважати ходячим записуючим пристроєм, який імператор може прослухати, коли побажає.
Корделія нишком глянула на Ілліана.
— Як шкода, що нам не вдалося зустрітися при сприятливіших обставинах, — обережно промовила вона, звертаючись до Форкосигана.
— Тут не буває сприятливих обставин.
Лейтенант Ілліан прочистив горло, кинув погляд на Ботарі, який стояв обличчям до стіни, сплітаючи і розплітаючи пальці.
— Що тепер, сер?
— Хм. Навряд чи нам вдасться фальсифікувати цю історію, з огляду на те, скільки речових доказів залишилося в тій кімнаті. Не кажучи вже про те, скільки свідків бачили, хто і коли туди входив. Особисто я зволів би, щоб Ботарі там взагалі не було. Той факт, що він явно непідсудний, не буде мати для принца будь-якого значення. — Він встав, гарячково міркуючи. — Ви цілком могли вшитись з тієї каюти ще до того, як туди заявилися ми з Ілліаном. Не знаю, чи довго нам вдасться ховати тут Ботарі... Може, я зумію дістати транквілізатори. — Його погляд впав на Ілліана. — Як щодо імператорського агента в лазареті?
Ілліан сприйняв цю ідею без ентузіазму.
— Може що-небудь вдасться влаштувати... — ухильно відповів він.
— Чудово. — Він повернувся до Корделії. — Ти залишишся тут, будеш доглядати за Ботарі. Нам з Ілліаном потрібно йти, інакше пройде занадто багато часу між закінченням наради і моментом, коли ми здійняли тривогу. Охорона принца ретельно обстежить ту кімнату і напевно відслідкує всі наші пересування.
— Форрат'єр і принц належали до однієї партії? — запитала вона, намагаючись намацати твердий ґрунт у хиткій трясовині барраярської політики. Форкосиган гірко посміхнувся.
— Вони були просто гарними друзями.
І він пішов, залишивши її в повному сум'ятті наодинці з Ботарі.
Вона посадила Ботарі в крісло, але йому не сиділося — він неспокійно вовтузився, явно почуваючи себе не у своїй тарілці. Сама вона сіла по-турецьки на ліжко, намагаючись випромінювати атмосферу спокою і життєрадісності. Зовсім не просто, коли серце переповнене панікою, яка прагне прорватися назовні.
Ботарі піднявся на ноги і почав тинятися по кімнаті, розмовляючи сам з собою. Ні, не з самим собою, збагнула Корделія. І вже достеменно не з нею. В незв'язному потоці слів вона не вловлювала навіть краплі змісту. Час, який загустів від липкого страху, тягся нестерпно повільно.
Коли клацнули, відкриваючись, двері, вони обоє підскочили — але це був всього лише Ілліан. Ботарі відразу прийняв бойову стійку.
— Слуги звіра — це руки звіра, — промовив він. — Він годує їх кров'ю жінки. Дурні слуги.
Ілліан знервовано глянув на нього і вклав Корделії в долоню кілька ампул:
— От. Дайте це йому. Однієї досить, щоб звалити атакуючого слона. Вибачте, не можу затримуватися. — І він вислизнув за двері.
— Боягуз нещасний, — пробурчала вона йому вслід. Але він, швидше за все, правий. В неї набагато більше шансів підібратися до сержанта з ін'єктором. Збудженість Ботарі вже наближалася до вибухонебезпечного рівня.
Корделія відклала в бік всі ампули, крім однієї, і наблизилася до сержанта з променистою посмішкою. Правда, ефект дещо псували розширені від жаху очі. А очі Ботарі перетворилися в мерехтливі щілинки.
— Комодор Форкосиган хоче, щоб ви відпочили. Він надіслав ліки, які допоможуть вам. — Ботарі сторожко позадкував, і вона зупинилася, боячись загнати його в кут. — Бачиш? Це просто заспокійливе.
— Звірині ліки п'янять демонів. Вони співають і завивають. Погані ліки.
— Ні, ні. Це гарні ліки. Вони змусять демонів заснути, — пообіцяла вона. Потрібно було діяти на свій страх і ризик — це було рівнозначно ходінню по канату в повній темряві.
Вона спробувала інший підхід.
— Струнко, солдат, — гаркнула вона. — Стройовий огляд.
Це був хибний крок. Коли вона спробувала прикласти впорскувач до його руки, сержант майже вибив в неї ампулу; його пальці зімкнулися на її зап'ясті, неначе розпечений сталевий браслет. Корделія засичала від болю, але все-таки зуміла вивернути і притиснути кінець ампули до внутрішнього боку його зап'ястя. Ледь встигла — через мить він підняв її в повітря і пожбурив на інший кінець кімнати.
Корделія гримнулася і проїхалась по шорсткуватій підлозі — як їй здалося, зі страшним шумом, — і на повній швидкості врізалася в двері. Ботарі кинувся за нею. "Чи встигне він вбити мене, перш ніж подіють ліки?" — гарячково подумала вона і змусила себе обм'якнути, симулюючи втрату свідомості. Адже люди, які перебувають в безпам'ятстві, зовсім сумирні.
Очевидно, Ботарі так не вважав — руки його відразу стисли її горло. Важке коліно придавило грудну клітку Корделії, і вона виразно відчула, як у цій ділянці в неї відбувається щось дуже негарне. Вона розкрила очі — і побачила, як закочуються очі сержанта. Його захват ослаб, потім він зовсім розтиснув руки; скотився з неї, встав рачки, спантеличено помотиляв головою — і звалився на підлогу.
Корделія сіла, привалившись до стіни спиною.
— Хочу додому, — промурмотіла вона. — Це не входить у мої службові обов'язки. — Слабкий жарт зовсім не зм'якшив наростаючу хвилю істерики, тому Корделія вирішила вдатись до древнішої і серйознішої духовної практики, прошептавши слова молитви вголос. Незабаром до неї повернулося самовладання.
Підняти Ботарі на ліжко було понад її сили. Піднявши його важку голову, вона підіпхнула під неї подушку і розташувала зручніше його руки і ноги. От повернуться Форкосиган зі своєю тінню, хай самі з ним і розбираються.