— Тепер ти розумієш, чому я казав, що статистика громадянських воєн приховує реальне становище? — запитав Форкосиган.
— Так, сер. — Куделка прямо зустрів його погляд, і Форкосиган, впевнений у своїй людині, кивнув.
— Добре. Ви двоє підете зі мною.
Вони рушили в дорогу. Форкосиган знову взяв її під руку і майже не кульгав, вправно приховуючи, наскільки сильно він на неї спирається. Вони пройшли по іншій стежинці, яка вилася через підлісок, перебороли один підйом і знову спуск, і нарешті вийшли до замаскованого входу в печерний склад.
Водоспад, який дзюрчав поруч, впадав у невелику водойму, з якої виливався мальовничий струмок, що тікав у лісову хащу. Біля берега зібралася дивна компанія. Спочатку Корделія навіть не змогла зрозуміти, що вони роблять. Двоє барраярців стояли, спостерігаючи за двома іншими, які стали на коліна біля води. При їхньому наближенні ті, що стояли на колінах, випрямилися і підняли на ноги мокру фігуру в бежевому одязі і зі зв'язаними за спиною руками. Людина кашляла і задихалася, судорожно хапаючи ротом повітря.
— Це Дюбауер! — вигукнула Корделія. — Що вони з ним роблять?
Форкосиган, який, очевидно, відразу зрозумів зміст того, що відбувалося, чортихнувся і, накульгуючи, побіг униз.
— Це мій полонений! — заревів він, наближаючись до незвичайної групи. — Руки геть від нього!
Барраярці миттєво витягнулися як жердини, немов для них це був спинний рефлекс. Відпущений Дюбауер впав на коліна, як і раніше болісно схлипуючи. А його мучителі просто-таки остовпіли: Корделія, яка кинулася до Дюбауера, мимохідь відзначила, що зроду не бачила ошелешеніших людей. Волосся, опухле обличчя, ріденька борода і комір мічмана були зовсім мокрими, його очі почервоніли, і він продовжував кашляти і чхати.
Зрештою Корделія з жахом зрозуміла, що барраярці катували його, занурюючи у воду.
— Що тут відбувається, лейтенант Буфа? — гаркнув Форкосиган, пришпилюючи грізним поглядом старшого з чотирьох.
— Я думав, бетанці вбили вас, сер! — вирвалося в Буфи.
— Виходить, що ні, — коротко відповів Форкосиган. — Що ви робите з цим бетанцем?
— Тейфас впіймав його в лісі, сер. Ми намагалися допитати його, дізнатися, чи є тут інші, — при цих словах він глянув на Корделію, — але він відмовився говорити. Не вимовив навіть слова. А я ж вважав бетанців слабаками.
Форкосиган втомлено потер обличчя рукою: "Боже, дай мені сили!"
— Буфа, — терпляче проговорив він, — цей чоловік п'ять днів тому потрапив під вогонь нейробластера. Він не може говорити, а якби і міг, то все одно будь-чого не знав би.
— Нелюди! — вигукнула Корделія, впавши на коліна поруч з мічманом. Впізнавши її, Дюбауер відразу намертво вчепився в неї. — Ви, барраярці, просто нелюди, варвари і вбивці!
— І ідіоти. Не забудьте про ідіотів, — нагадав Форкосиган, спопеляючи Буфу поглядом. Двом з його підлеглих вистачило такту виглядати винними, або принаймні збентеженими. Форкосиган важко зітхнув.
— Як він, прочухався?
— Та начебто, — визнала вона неохоче. — Але він глибоко пригнічений тим, що відбулося. — Її саму трясло від обурення.
— Командор Нейсміт, я складаю вам вибачення за дії моїх людей, — офіційним тоном заявив Форкосиган, підвищивши голос і даючи зрозуміти своїм підлеглим, що саме через неї капітанові доводиться принижуватися перед полоненою.
— Нічого тут клацати каблуками, — люто прошипіла у відповідь Корделія. Форкосиган якось відразу зажурився, і вона злегка зм'якшилася, додавши вже в повний голос: — Відбулось невірне тлумачення подій. — Її погляд упав на лейтенанта Буфу, який марно намагався провалитися крізь землю. — Навіть сліпий міг би зміркувати. — Отут вона осіклася і промурмотала: — О, ч-чорт. — У Дюбауера через пережитий страх і тортури почався черговий припадок. Більшість барраярців зніяковіло відвели очі. Форкосиган, що вже звик до цього, опустився на коліна, щоб допомогти їй. Як тільки припадок затих, він знову піднявся на ноги.
— Тейфас, віддай свою зброю Куделці, — наказав він. Тейфас забарився, зацьковано озираючись, потім повільно підкорився.
— Я не хотів брати участь у цьому, сер, — відчайдушно заблагав він. — Але лейтенант Раднов сказав, що вже пізно відступати.
— У тебе ще буде можливість виправдатися, — втомлено відповів Форкосиган.
— Що відбувається? — запитав заінтригований Буфа. — Ви вже бачилися з командором Готтіаном, сер?
— Я дав командорові Готтіану... окреме доручення. Буфа, тепер командування групою переходить до тебе. — Форкосиган повторив свій наказ стосовно арешту і відрядив кількох людей на його виконання.
— Мічман Куделка, відведіть моїх полонених у печеру, і подбайте про те, щоб їх як слід нагодували і надали їм все, що зажадає командор Нейсміт. Потім простежите за підготовкою катера до вильоту. Як тільки інші... арештовані будуть зібрані, повертаємося на корабель. — Він уникав слова "заколотники", певно, вважаючи його надто сильним виразом, майже богохульством.
— Куди ви зараз? — запитала Корделія.
— Мені потрібно поговорити з командором Готтіаном. Наодинці.
— Хм. Що ж, не змусьте мене пошкодувати про мою пораду. — У даних обставинах вона не могла явніше виразити словами те, що крутилося на язику: "Будь обережний". Махнувши рукою в знак того, що зрозумів її, Форкосиган попрямував назад до лісу. Його кульгавість стала помітніша.
Вона допомогла Дюбауеру піднятися на ноги, і Куделка повів їх до входу в печеру. Молодий чоловік був так схожий на Дюбауера, що їй важко було зберігати ворожість.
— Що це в старого з ногою? — запитав її Куделка, озираючись через плече.
— Подряпина запалилася, — безтурботно відгукнулася вона, свідомо зменшуючи серйозність нездужання Форкосигана, оскільки тепер цілком розділяла його прагнення сховати кожну слабкість від ненадійних підлеглих. — Хоча ця рана зажадає уваги гарного медика — якщо тільки вам вдасться змусити його зупинитися й поклопотатися про себе.
— Типово для старого. Зроду ще не бачив стільки енергії в людини його віку.
— Якого віку? — зігнула брову Корделія.
— Ну, вам він, звичайно, не здається старим, — поступився Куделка і був доволі здивований тим, що Корделія закотилася сміхом.