Розказати про диво вибляклій спаралізованій тітоньці, що обмощена ватною ковдрою сиділа в кріслі на веранді і прохолода виноградного затінку була приємна їй; розгомонілись, хвора попросила надвезти з міста богослужбових книг, обіцялися церкву відбудувати, саме життя починається, новини благі і так мене підкосило, якщо будеш там, поклонися за немічну тілом рабу Господню, там імена знають, святе спасибі, що зайшов, і пресвяті заступники тобі назустріч в дорогах; присутність невимовної, співчутливої, урочисто радісної ясноти і за кожним словом побільшення власної віри складали повне відчуття того, що хтось інший в ньому розказує замість нього, бере правильну інтонацію, відкидає розгубленість, сором — і невидимий ясний струм пломіпився між слухачем і речником. Двоє рибалок із донками й пляшкою недопитого "кагору" дибали в напрямку верб, від діравого целофанового кулька пахло порізаною на рівні кусочки макухою, рукави болоньєвих курток лосніли засохлим риб’ячим слизом, осьо ковтнемо і замаскуємось, куди нам страховка, ми й так страшні. На якісь чверть години замжичило, а після дощу сонячно запахло втрамбованою дорогою, чистим простором, травами; в річці виплескувались голодні щуки; останні городи, останній поворот — і степ простилається як постріл. Старий комбайнер в окулярах на лобі, плакатно сидячи на вгрузлому в землю колесі, розімне обмазученими нігтями сигарету і, долаючи лють, зведе розмову на загальне: які люди? ніхто не годен! я так рішив, треба поспалювать гроші, — грошва народ точить! мене гроші не муляли до тринадцяти літ, а курнути охота, то по кублах натиру яєць — і до Мошка в кооперацію; от тобі й сігарєти; було обкуруся так, аж очиці вилуплю і ригаю в канаві; вже парубком іду на станцію, мати гукає, на десять копійок; дорослий вже, накатався на каруселі, квасу випив і три копійки додому в кулаці приніс, о! а зараз і грошей, як насрано, але то получку не видають, то піди шось купи на неї; ти, якшо кариспандєнт, то запиши, запиши в папку і пропічатай там: гроші треба знічтожити, від ніх все горе. На хуторі жилим виглядало одне подвір’я; мослакуватий, статурний дід обтрусив на колінах тирсу, обтер шию підкладкою картуза, ловко, бочком застрибнув на пилораму і сперся на важкі, мов дишла, руки; син на мотоциклі розбився, триста виклади, старій на поминки двісті п’ятдесят угати, та ще медальйони обом на хрести замовив, по червінцю, смерть, брате, і без страхування, дорога, дорога-а! переб’ється, вина потягнеш? випили виноградного, дід подобрів, хляснув себе по матні, крутнувсь під повітку, довго порпався там і виніс замотану ганчір’ям шаблюку й гармошку з полатаними міхами; скажу, зараз мона, я в Нестора Івановича денщиком воював; ох, він любив мене! пацаном підібрали, я на скаку під конем "яблучко" врізати міг, батько, нехай там царствується йому, аж сльозу витре і цепку золоту подарить, в голодовку в торгсин заніс, одратувався; глянь! дід миттю розувся і ремені гармошки на ноги натягнув, і як врізав зальотницьку, виставивши коліна і перебираючи пальцями по басах! за це тре було випити; раптом на паркан вилетів червоний півень, діда спершу зціпило, потім, ех, як підкине — не дивлячись, за руків’я шаблюки схопись, труснув нею, скидаючи шмаття, і кошачим присядом кинувсь на птицю: бєй красних! рєж сучню! і з переможним виглядом під самісінький ніс підставив мені кров і райдужну пір’їну на кінчику леза.
Добряче підхмелений прибивсь на ночівлю: відразу з сіней шибонуло важким, нудотним, застояним смородом сечі й зотлілих гуньок, брудної підлоги, ліків, збраженого кисляку в банках: над топчаном звелася на лікоть одутла, безвиразного віку, хазяйка; так нервчала, нервчала, що вже не прийдете, рубель мені хіба лишній? оце злягла, стеліться в другій половині хати; дух непровітреної нічліжки і вовчий нутряний сап вигнань за відгородкою збрякли так, що мусів кропити подушку одеколоном; вікна знадвору були наглухо забиті віконницями; заснув каменем і прокинувся від вовтузняви за занавіскою, пізнав голос поварихи з їдальні і цигана, що на майдані торгував рондолевими скарбами, — на розкладному стільчику стояла валізка, а там на чорному оксамиті блискотіли обручки, хрестики, перстні, — чоловік, гризнувши скло, зубами відкривав пляшку, випльовував корка під стіну, жінка, біліючи смальцем лопаток, розстебала бюстгалтер, місяць синіми водоростями сочився крізь шпарини віконниць, вони пили з горла, вкривалися покривалом і безсловесно, затято ділили дерев’яну пристрасть на широкому ослоні; мовчки затихали, як боксери однакової ваги і сили, відкашлювались, сопли повільніше; по фіранці плигали одсвіти, коли циган прикурював і запихав сірничину в коробку; затягувався, кректав, різко затоптував недокурка п’ятою; іді суда; більш не можу, вся в синяках прийду; я по-твоєму миршавий тракторіст-безручко, на випий і пайді суда, тоже мені. Облягла тісна задуха, сил бракувало просто встати й піти, якась кошмарність запахів, звуків, тіл ворохобилась, паралізувала волю; а вдосвіта від гостей сіріла лиш пачка "Ватри" на підвіконнику, на електроплитці в пательні танув шматок маргарину, і тітка, схибнувши нечесану голову до плеча, розбивала яйце об ребро сковорідки, кляла з моїм приходом цигана; забив памороки, пусти й пусти, та нема де! я де-небудь; на п’ятьорку роздобрився, а в самого, собаки, фальшивого золота повен чамойдан, певно й міліцію всю скупив, лазить тут, зарізяка, мусила впустити; може й тебе висватати, з того боку веранди аптєкарша молодюсінька живе, негуляна, посидюча, думай; мені як прийшлося: Філька, перший мій, носив портупею, брагу, самогонку трусив, зайде та, як здоров живеш, води попросить; всі вже вкурсє, якої води йому, — на! повну кварту перекинув, обтерся, спасібнув і далі тиняється неснідамши, рак заробляє; правда ще перед тим перевели в їздові, з хати виносити почав, била його потроху, хіба поможе, перебрався на цвинтар, ну, думаю, здихалась, так осетин до мене пристав, судімий сам, хазяїн, не пив, не лаявсь, минає місяць, побився з дурним сусідом, посадили; які він пісьма писав мені! які прівєти слав! коли замовкнув, нема й нема; їду я туди, та й далеко їду, кажуть, розтріляли, забив начальника; я так знервчала, відтоді й ноги підкошує; листка передали, де могила; він же й пальцем мене не вдарив, і не обсварив, і красівий, здоровий, так знервчала, так знервчала, їсти шо попало почала, розтовстіла вся і до людей перестала посміхатись; дали групу, пускаю квартірантів; от тобі й маєш, був один чоловік і нема, було щастя й здиміло, то не обманеш? прийдеш сьодня? лучче купи шось на того рубля, сама не доб’юся до лавки: приходь сину, баба вмре, з того світу подякує.