28
Їду, ніхто мене не чекає; фараоновими колісницями по прирічних полях загрузли скирди; поїзд, яко сущу, долає ріку і трубить світлом, і розтоплює мури передмістя; ніхто; жінка, відкине сніг і, милуючись рожевою черепицею заграви, мерзлу білизну в зітхання хати внесе, розвісить над грубою і потемки, щоб не зманювати заздрих сусідів, сяде при вікні, на голубій повз криницею стежці виглядатиме милого; немає; дров під повіткою набере, до ранку вихолоне безсонна підлога, змовкне капіж бурульок по льодистому снігу, тінь дерев’яної лопати примерзне до кучугури за собачою будою, гудок електрички подаленіє над станцією; шелепоче загата, сльозіє продивлена крига на вікні, дитина після продовженого дня обстукує валянки на розтоптаному вінику, дістає з портфеля і кидає собаці бутерброд, облизує пальці, в хаті зеленою сторінкою відтає крига у відрі; батько давно не підписував щоденника; живемо самі, працюю сільською фелшаркою, займаємо половину аптеки; горить рубероїдом і провалюється на горизонті покрівля дня; за стількома приймами забув нас, запив, заїздивсь; так втомливо забувати, якщо зима і черепично, дахом міражним, чужим тисне землю заграва; ніхто; і мати не жде; ось на березі літнього ставу грудками виганяє викупаних, сніжних качок на сушу; ліловіє небо, дивною тривогою наливаючи серце; рибалки нахромлюють варені картоплини на гачки і бльовкають ними подальш від греблі, кидають макуху з глиною; гладінь при березі вже пітьмава, на горбі спалахують клубні вікна, гармошка витинає, ой лопнув обруч, макова хмара ластівок всмоктується кучматим верховіттям ясена, деякі пролітають крізь гілля витрушеною з волосся половою; їхні глиняні нори в кручі зяють землянооко, морочно; пливе туман по лугах, і клечально і клично полощеться біля канави татарник, сонце вже сіло, але верхи тополь ще вмиті полив’яним блиском; чийсь хлопчина в дротяній сітці несе рибу, вудками допомагає вигнати качок; безногий сторож, опираючись на костур, вибрів востаннє обілетити рибалок; сидітимуть цілу ніч, пів-скирди спалять; короп бере на донки; протез поскрипує, в правиці пачка білетів, проштампованих сільрадівським клеймом, самописка за вухом; його посилають під три чорти, або ше й далі; він не ображається, свої ж хлопці, трохи вичікує, може наллють, і йде похмелятись на вчорашнє весілля; зринають наполохані котом ластівки, аж прилягає мошва над водою; птахи завихрюють світло над кручею, блищуть криллям, чорними блискавками пропікають нори, падає в землю зерно землі, а сина немає, і під подушкою в мене лежить його, замотана носовичком, обвезяна зеленькою, пуповина; і батькові відіснилась снігова гора, кудою з братом ідем по ялинку; це недавно сюди перебрались сім’єю, в долині провисли телефонні дроти, в школі нас лякали бандерівцями; оце втекли з уроків, на валянках льодяні обручі і всередину насипалось снігу; тримаючись за дерево, роззуваємося, вистукуємо об стовбур талі ківтяхи, маленька сокира в кишені товче під бока, збігаємо, крига на річці цвіркоче зеленими кониками, над голим камінням блиснуло решето вогню і грім сполохав сойку на букові; згодом довідались про кульові блискавки, а тоді, дременувши до військового містечка, думали тільки про лісових бандитів, скільки всього понарозказували нам; кляли батькове відрядження сюди, сокирку заховали в дровітні й прикидали обмерзлими поліняками, щоб завтра по ялинку втекти; по хаті темно, біжимо до командира, по чеснопіонерському розказуєм, — таку влаштували кресню ракетниць, було, як вдень; прочесали долину з собаками, ніде нікого, ото нам виписав батько тюлєй! мати заступалася, на голій її руці скипіли басамуги від пояса; ото ви, батьку, і розказали про бездомне дитинство своє, вперше розповіли; родинна анархія і поплата погонами вас налякала, служба цікавила вас більше всього; ми вклякнули в кутку на горох, набурмосились, плакати хочеться страх, та знаєм, що за сльозу будемо биті по-новому: тако непомітно розсунули ті горошини й лобами притулялися до стіни, голос ваш, тату, командний, беззаперечний, вольовий воскрешав своє дитинство: таким курдуплем малим був, що батько, сидячи над залізною лапою, з дерев’яними цвяшками на губах, ловко, розплесканим молоточком підбиваючи підошву чобота, не довіряв мені обчищати розіпнуті шкури на козлику, кляв за непослух старших моїх братів, — і на день і на тиждень втікали здоми в комунію; барак стояв на околиці, там дівчата, патефон, гульбища, співи; коли провулком молодиця захекана біжить: поймали, поймали! батько попереду, я слідом, прибігаємо до бараку; біля підводи вирував натовп, червоноармійці відтягували розпашілих тіток, що гатили кілками накриту рядном голову лежачого; одна благочесного вигляду бабуся під’юджувала юрбу: бийте, бийте, він мертвий, йому не болить, зате всяка погань надивиться і зарубає собі на шноблі! коли батько потягнув ряднину на возі, лице середнього брата, порубане багнетами, пінило кривавою жовчю в кутику губ, все тіло було подовбане, руки скарлючені судомою; батько стулив їх на грудях, сказав, — поцілуй, — я приклався до розсіченого по підборіддя рота, заплющився; мене відвели під паркан; жовчна холодна піна пекла на губах і потім допомогла вижити: під човном на злежаному паровозному ганчір’ї, в лихий час облав, по вечорах жебракувань на вокзалі, на допиті перед колонією малолітніх, під поглядом капітана школи енкеведе: був такий інтернат, куди набирали поповнення; зранку до вечора вчили тільки закладати; сам начальник за винахідливість похвалив і преміював складаним ножиком, мовляв, нечистий не вигадав би простішого, кнопкою пришпилювати до стінгазети цидулочку на англійській, хто де купу наклав, хто гризе сухарі ночами, хто тріперний; всього нас вчили; сидиш за партою навпроти навчальних таблиць, указкою показують: ромбовидне лице ворога, плоскостопий слід ворога, патрон від браунінга ворога, сталеві наручники ворога, відбиток лівого пальця ворога, портативний передатчик ворога, зразок протоколу допиту ворога; по команді струнко, відспівавши "інтернаціонал", чітко повторювали зазубрені параграфи статуту, аби потім розпізнавати ворожість там, де втрачали нюх вишколені собаки, замерзало рушничне масло, ув’язнені вороги роздовбували собі кирками ноги, щоб їх пристрелили над ямою; де на допитах розривались аорти шкідників, зрадники кидались на колючку, генерали мріяли про помийницю, виконавці згорали від спирту за місяць, начлаги мінялися щопівроку, кожен, щоб вижити ставав інформатором, молодша офіцерня повально, та вірили вибраним, вірили тим, кому нерви спалила жовч на губах брата; бо коли підвода потарабанилась по соші і самосудний гурт розповзся по цегляних норах містечка, співчуття погасили помийні виплески відер і роїння мух над свіжою кров’ю по бруківці; ми з батьком прийшли додоми, він сів на стілець, ножем став колоти цвяшки з дубового обрізка, мати питає, що там? старий згріб на долоню дерев’яні гвіздки: двома антихристами стало менше; раз прибилися до гріховодників, пиши пропало! комуна з почестями хоронила братів; зійшлися околичні люди, плакала благочесна бабуся, я ж обличчя міщан впам’ятовував і слухав слова промовця про справедливий караючий меч, особливо до відступників, що жеруть комуністичні харчі і пробують вкрасти хліб додоми; пам’ятаєте, батьку, ви дозволили встати й розтерти намуляні об горох коліна; братик, миршавий, сльозу пустив; мене ж каяття не проймало; до ранку так простояв; після того, гірш проклятого, незлюбили мене ви, хоча проклята печать, вже дорослому мені спало на розум, кривавіла на вашому орденоносному піджаку і виганяла мене межи світ геологом, бродягою, безшабашним жартівником, залицяльником, пройдою, п’яницею, виганяла, щоб діти скривджених вами безслав’ям мені воздали; що залишалось: квасити і відсміюватись від злопригод, гомоніти з однаковими невдахами, їсти з виделки гірчицю, слухати лайку сусідів; будинок заселений цвинтарними роботягами, парторг цвинтаря, кабанистий гевал, гамселить жінку на горі, аж здригається стеля і батарея тремтить; вона виє: нібєй, есесовєц, сволочь, нашу тваїво рібьонка, зачєм под живот, ублюдок, міліцію пазаву, вааай, котік, радной, машину ж нє прагуляла; і вже глухі по безголосому тілі удари; гамселив босими ногами, зболіли пальці, дістав патинка, по мармизі півгодинно хльостав, шкіряні виляски слухали сусіди, — і так щовечора; куди подітись, куди піти, тільки до сторожихи, галайкуватої і простої; працювала на базарі і приторговувала вином; зійшлися; донька її змалечку пішла по під’їздах, день нема, два нема, заявляється, мов побита; я нагримав, сторожиха заткнула, бери пляшку і штопором відкривай, твоє діло маленьке, нехай работає, з таким діпломом ніде не пропаде; скільки плюнути хотів і до пристойної молодиці пристати, була ж одна, фершалка, пити забороняла, добра, люб’яча, сором до неї не пускав, чого нещастя приносити, лучче з однаковими; дурна моя винуватість перед всіма болотяним кавалком присушила до порога сторожихи; кролячий сморід, тіснота, правда харч готувати тямила; гроші після відряджень на м’ясо давав, а з ким крутилася, не розпитував; за кожну пляшку, — хоч п’яна, та пам’ятала — потім справно вираховувала з мене, та все одно краще, ніж з ханигами по під’їздах сандалити, або вдома на самоті, перед томами діалектики; було гарячка вхопила, чортяка призрівся з кадильницею і в солом’яному брилі; зранку бігай по вантажниках, клянч, трусись, переплачуй, похмелюга, а тут краса: п’ятірню через поренче до шафи дотягнув, заплющений намацав гранату і булькай, сірники й попільницю на ліжко поклади; нехай з понурими зеками спуталась донька, нехай собі, бачили ми їхні погрози, от сторожиха моя закульгала, це гірш; кажу, сходи до хірурга, з пальця гній тече і ніготь весь почорнів, мазь пропише, а що? понімаєся ти на ковбасних об’їдках, будуть різати, сам туди йди! тоді схаменеться, з обнімонами лізе, покинула пити, помолоділа, вірмени на роботі підлащуватись почали, приходить звідти і розказує про себе, наче про подругу свою; серцем зів’яла доньку до заміжжя схиляти почала; вино мені приносила справно; потім їду на заробітки, там і листа від малолєтки отримав, мовляв, мамі ногу одрізали, пришліть грошей; побіг на пошту, відправив, відпросився, а по кишенях голо, йолі-палі, думав, думав, написав листа, що приїду під зиму, коли розрахунок на руки отримаю сповна, а так висилатиму потрохи; думаю, доглядатиму, хоч і не розписані, але обов’язок таки; ось тільки дотягну місяць, копійка все таки; недоїм, збиру дещицю і шлю з листом; трохи, правда затрималися, горів план, пообіцяли доплату, бригадир попросив; на вокзалі щось засвітилося всередині, щось таке, ніби мама мені маленькому руку на чолопок поклала; підкочую до комуналки на таксі, сусід, співбутильник смик мене за полу; твоя з зеком схльоснулася, п’ють і співають! заходжу, справді голубками на ліжку сидять, довгу спідницю вдягла, ноги не видно, але на бильці висить протез, при вовкулаці пояснює: хто ти мені такий? хто ти такий, питаю! щоб жалістю допікати, пісьмами своїми? і посерйозніла: чужий ти мені, ненадійний; вибрів, іду повз аптеку, думаю, кому потрібен, якщо й каліка знехтувала мене? чия вина на мені? старому прописували від безсоння, оце, батьку, ліки твої зцілять блудного сина; цей світ, неправдою твею пройдений, чуєш, сурмами мені заграв; є правда останнього вчинку, ціла жменя правди; набрати води, таблетки, як варені очі риби; лягти, їсти з долоні, втома така, що тяжко цей люмінал запити; тільки не думати про ригачку, закурити; тільки не згадувати, що це остання; смердить мишаками, дим якийсь аж чужий, зняти наручного годинника, дуже чути, кров відпливає від голови, затиснути жарину в кулаку, відпекло — і нікого не бачити.