Іванові Рахівському і Серичакові Довбуш порадив найнятися на роботу десь у поміщика або багатого селянина, а то й у місті. Тоді там же напитати роботу для решти побратимів. Для отамана й Фоки бажано б знайти роботу в одному місці. Усім треба постригтися так, як ходять на Закарпатті, поголитись, убрання гуцульське змінити на міщанське. Вбрання для всіх куплять Серичак і Рахівський у Мукачеві або в Ужгороді і принесуть сюди.
План Довбуша усім сподобався. Другого дня вранці Серичак і Рахівський, пострижені й поголені, в чоботях, що їх постягали з побитих вояків під Стогом, і в чистих сорочках, які були у них в заплічних мішках, рушили на доли. Довбуш з Фокою і рештою опришків залишились. Чекання скорочували собі полюванням на готурів. Щодня мали з цього свіже м'ясо й розвагу.
Ватаг Данило Веха саме вечеряв разом із своїми пастухами, коли хтось постукав у двері.
— Хто ж би то так пізно? — міркував уголос Данило, кладучи ложку на стіл.
У двері знов постукали.
— Заходь, хто стукає,— запросив ватаг.
Двері відчинились, і через поріг не те що переступив, а насилу перевалився незнайомий. Коли б це в іншому місці, не на полонині, подумали б, що п'яний. У стаї було темно, світ подавала тільки ватра, тож роздивитися гостя було важко. А він заточився і сперся на стіну.
"Хворий,— подумали пастухи,— або дуже втомлений".
Молодий вівчар Петрик устав із свого ослона і підсунув його гостеві.
— Сідайте спочиньте,— запросив ввічливо. Чоловік, заточуючись, мовчки сів і опустив голову.
Його не чіпали й не допитувались, хто він і чого хоче. Сам заговорить. Бачили, що молодий, що дуже знесилений, наче довго голодував або хворів. По тривалій мовчанці він справді підвів голову, кинув поглядом на присутніх і зупинився на ватагові, якого пізнав по тому, що сидів на чільному місці, і віком був старший, і одягнутий багатше за всіх. Уклонився і привітав його по-гуцульському: "Слава Йсу".
Ватаг відповів йому ґречно, як належить, і тоді вже спитав, хто він і куди йде.
Поки той сидів мовчки, встиг його розглядіти. Догадався, що перед ним опришок або кріпак-утікач.
— Ви нас не бійтесь,— промовив заспокійливо.— Ми люди мирні, зла нікому не робимо. Будьте, як у себе вдома.
— Звуть мене Андрись Валя,— сказав прибулий і знов замовк. Вагався, чи говорити правду цим людям. Побачивши доброзичливі обличчя та пам'ятаючи, як взагалі пастухи ставляться до опришків, вирішив усе сказати. Помаленьку розповів, звідки родом, як його продали космацькому поміщикові, як він потрапив до
Довбуша, як ходив з ним у походи і як опинився на цій полонині.
Розповідь про Довбуша всіх дуже зацікавила. Хлопець одразу виріс в очах присутніх. Хто з молодих пастухів не мріяв стати опришком? Хто з них не думав про героїчні походи чорних хлопців? А тут перед ними живий опришок, учасник славних виправ Довбуша. Звичайно, вони чули про них. Бо ж слава Довбушева доходила до найдальших закутків Карпат. Але почути про його подвиги від його опришка було невимовно цікаво.
Андрись умів захопити розповіддю.
— Там я сам був з отаманом,— говорив він, описуючи напад на дім Гедалі.— Там я бачив на власні очі, як опришок Крига трощив ослоном шляхетські голови, як старий єврей Гедалі і його дочка винесли скриньку золотих і поклали перед ватажком, а він до них і не доторкнувся, сказав узяти опришкам, а потім розподілив поміж них і ще наказав роздати бідним, коли повернуть додому.
Згадка про купи золота пройняла дрожем молодих пастухів. Ніколи в житті не бачили вони золотої монети і тільки чули про її чародійну силу. Зараз у кожного запрацювала уява. Кожен думав, що б він купив, маючи купу золотих. Та ніхто ні до чого певного не додумався.
Ватаг кілька разів переривав оповідача, просячи зупинитись докладніше на тім чи іншім епізоді. Цікавили й гроші. І які вони були, якими монетами, і скільки їх? Цікавило, по скільки золотих дісталося кожному, скільки припало зокрема йому.
Здивувалися, коли Андрись сказав, що він, як і сам Довбуш, грошей не взяв, а казав віддати його частку бідним, бо вважав, що не має на них права.
— Хочу бути таким, як Довбуш. Повернувшись додому, зберу своїх опришків і піду бити панів, а в першу чергу свого пана, що програв мене в карти, як собаку, і віддав на другий кінець світу. Коли б не Довбуш, я б ніколи більше сонця не побачив.
Не всі вірили його словам, бо не кожний міг зрозуміти, як то людина може відмовитись від грошей, та ще •ігаких великих.
"Певне, боїться, щоб у нього грошей не відібрали, тому так каже!.." — думали нишком. Що Довбуш не рав грошей — вірили. Він же і без того має досить зо-
лота. У Чорногорі цілі комори. Всі знають про гору Кедровату і про легендарну печеру, відому на всі Карпати. Недарма навіть пісню про його скарби складено:
Якби на Кедроватій отворив, То би на весь світ засвітив!
— То чому ж все-таки ти відмовився від грошей? — не втерпів один пастух.
— Опришкував я мало,— сказав Андрись.— В розгромі лихваревого весілля нічим не відзначився. От і не хотів незаслуженої нагороди.
Але це знову нікого не переконало. Посміхалися собі нишком.
Уважно слухали оповідання про бій ведмедя з вовками. Це була справа всім знайома. Ведмеді рідко робили шкоду пастухам, і всі жаліли ведмедя.
— Не вдалося мені побачити, хто кого переміг,— оповідав Андрись.— Бачив тільки, як одному вовкові розпоров живіт... Але там ще було їх багато.
— Ведмедеві від них не врятуватись,— сказав ватаг.— Вовк — звір злобний і дошкульний. А ще коли їх багато та коли голодні — то й поготів. Вони його ганятимуть, поки не впаде, і таки розірвуть.
Від пастухів Андрись довідався, що знаходиться недалеко від міста Турки і що звідси до його села не менше тридцяти миль. Ця звістка засмутила хлопця. Був уже добре втомлений, а ще йти та йти.
— Тобі б річку Сан перейти, а там пішов би вже по своїй польській землі,— говорив ватаг.
— Усюди пани, усюди кріпаки,— безнадійно сказав Андрись.— Зловлять — не помилують.
— Тоді давай з нами на доли, — запропонував ватаг.— Завтра ми вирушаємо туди з маржиною.
— А як упіймають смоляки?
— У нас їх поки що нема. Відпочинеш у моїй хаті та й підеш далі селами. Бо ж горами тепер уже не дійдеш. Завіє хуртовина — в снігах пропадеш. Або вовки розірвуть, як того ведмедя. Рушниця не поможе.