А духовенство дбало про те, щоб піддержати у міщан дух, щоб не дати їм пізнати, що така оборона — то божевілля.
По всіх костьолах правилися молебні і богослужения з палкими промовами і казаннями. До того духовенство вигадувало різні чудеса, пророцтва, привиди, об'явління, про які розказувало з амвона, а люди приймали це за сущу правду. По молебнях виходили з костьолів величаві процесії і ходили по вулицях, як і перше.
Ніч з 5 на 6 жовтня 1648 була для львів'ян дуже неспокійна. Всі дожидали під мурами Львова війська Хмельницького. Ніхто не лягав спати. Непевне завтра томило душу і проймало жахом. Міліція стояла на валах. Православні позамикалися в своїх домівках, побоюючись напасті.
Від того дня, як на францисканськім подвір'ю вбито 'підозрілого чоловіка, русини не мали спокою навіть по домах. Даремне поважніші поляки старалися заспокоїти фанатиків, та все нівечили ксьондзи, котрі поза католицтвом не признавали людини і своїми фанатичними проповідями удержували своїх вірних у релігійнім фанатизмі і нетерпимості.
Другої днини надійшла головна сила татарського війська. Воно розбрелося по околиці, окружаючи город з усіх боків, і щораз наближалося до валів.
З Високого замку і з башт заревли гармати. Та це була лише втрата пороху, бо татари не зближалися на відлег-лість стрілу. Вони лише розглядали слабкіші місця на валах і зараз завернулися. Між недосвідним міщанством запанувала з того велика радість, що ось від перших стрілів ворог налякався і втік.
Тугай-бей, що тою частиною командував, засів у Збоїсках квартирою. Він зараз післав двох селян до Львова до старости Синявського, щоб заплатив йому обіцяний окуп. Тугай-беєві відписано, що Синявського у городі нема. Арцишевський радив, щоб зараз нав'язати переговори з татарином, щоб його на свій бік перетягти.
Того зовсім не треба,— говорили райці.— Татари прямо бояться нас зачіпати. Ми маємо певну відомість, що князь Вишневенький вирушив уже з Замостя з польським військом нам на допомогу і леда хвиля вдарить на татар іззаду. Хіба не бачите, що татари вже цілу добу стоять в належній віддалі від города і не зачіпають нас?
Слава Вишневенькому! —
А були такі між ними, що підозрівали того князя в зраді. Чи то не гріх такі наклепи проголошувати? А я знав, що він не з таких, щоб зраджувати. А супроти того нема чого нам з поганцями в переговори заходити та не без того, щоб великі гроші на окуп давати.
Та зараз наспіли із сходу козацькі полки. Вночі видно було з города велике полум'я від козацьких обозних вогнів. Міщанам стало лячно. Хтозна, як воно буде з підмогою Вишневенького, краще було завчасу втекти з города, а тепер, то вже, певно, неможливо.
Татари, мов мурашки, порозлазились і обсадили всі горбовини і провалля. Та під вали вони не підходили, лише на передмістя забігали. Тут траплялися сутички. Міщани відбивались, та великих грабунків ані підпалів' не було. Про це подбав гетьман, щоб передміщан щадити.
Того дня побачили міщани вечором на Вовчій горі відділ кіннотників, а напереді знатного їздця на білому коні. Рівночасно з тим над'їхала від Винник козацька артилерія і розташувалася біля церкви святих апостолів Петра ,і Павла.
— То, певно, буде Хмельницький,— говорили затривожені львів'яни.
Зачалася правильна облога...
На другий день видно було з города, як марширували козацькі полки. Вони розвивались у довгу лінію від долини за Високим замком аж до Вовчої гори, окружаючи Львів.
За ними уставилася друга лінія. Перед лівим крилом козаків станули татари, перед серединою волохи і задунайські татари, а перед правим крилом донці. Між ними й першою козацькою лінією стояли чати легко узброєних татар, прибічна гвардія гетьмана. Усі ці рухи було добре видно з ратуші та замку. Хмельницький начеб хотів показати львів'янам усю свою силу, супроти котрої усякий опір був даремний.
У городі стали обчисляти сили козацького війська. Дивилися крізь страшкові окуляри і начислили їх на двісті тисяч козаків, шістдесят тисяч татар і п ятнадцять тисяч турків, котрих тут зовсім.не було.
Хмельницький зі своїм штабом оглянув Львів з усіх боків.
— Що ж, панове старшино, важка буде робота взяти город?
На те каже Чорнота:
Як самі не здадуться, то можна його взяти за три дні. Тут стільки дір, що котрою-небудь можна буде у цей курник зайти.
Я те бачу,— каже гетьман,— та мені шкода нівечити столицю Червоної Русі. Ви знаєте, що не самі козаки з нами, котрих можна вдержати в послусі.
Нічого жаліти,— каже Кривоніс,— православних можна забезпечити навіть і перед татарами, а тамті хай вибачають.
При гетьмані був і Корнієнко. Він зараз помітив, що гетьман не хоче города брати приступом. Помітили це й полковники й запевнились у цьому ще більше, як гетьман наказав козакам ті місця зайняти, де були водопроводи, і наказав сюди нікого не пускати.
Гетьман зложив докладний і подрібний план облоги і позатикав усі переходи так щільно, що хіба птиця могла перелетіти. Правильні реєстрові і запорозькі козаки зайняли місця від галицького передмістя через зборівський шлях аж до Високого замку. До лівого крила припирали полки черні полковника Головацького, а далі від горо-децького шляху по нинішню Гицлівську гору — кримці. Від півночі поза Високим замком під замком стояв Кривоніс.
Гетьман, оглянувши все, вернувся в свою квартиру до Лісинич. Зараз прикликав до себе Корнієнка.
— Не знаєш ти між моїми канцеляристами якого молодого дотепного та меткого чоловіка, розуміється, освіченого, котрий би перебрався у город і роздивився пильно, що там робиться, на вус усе мотав і мені переказував? Я тому про це тебе питаю, бо про те не сміє, крім нас двох, ніхто знати, а то цьому сердезі грозила б ще більше небезпека. Треба тобі знати, що не без того, щоб львів ська команда не мала своїх шпигів у нашому війську.
— Я сам піду,— каже Корнієнко. Гетьман глянув на нього уважно:
— Це нелегке діло, мій сину, можна попасти в квашу і на колі загинути. Ти мені наче рідний.
— Що ж, батьку, годі мені в канцелярії за піччю
сидіти. Коли так мені написано, то воно мене не мине.
А коли я це роблю для України, то я певний, що свята